Медовое наследие: как семья пчеловодов из Луганщины продолжает семейное дело в Каневе

Кожен вулик для бджоляра — це маленька сім'я, де кожна бджола має своє місце та роль. Так само й людська родина тримається разом і несе в собі пам'ять про своїх предків і традиції. Олексій Конюша, бджоляр з Луганщини, знає про це не з книжок. В історії його родини бджоли відіграють чи не головну роль. 

“У мене взагалі все життя пов’язане з бджолами”

Команда Східного Варіанта приїхала на Черкащину. Саме тут, у Каневі, поблизу Тарасової гори, в заповідній зоні, знаходиться одна з локацій, де Олексій Конюша тримає свою пасіку. Всього їх у нього аж п’ять. Чоловік постійно перевозить вулики в різні місця, аби бджоли мали чим “поласувати”. Зараз от цвіте акація — то й вулики він розмістив у гаю цих дерев. Далі піде липа — буде знову перевозити пасіку.

Олексій знає дуже багато про бджіл, адже все його дитинство і юність пройшли на пасіці. Він виріс у родині бджолярів. І не в першому поколінні.

Дідусь Олексія, Анатолій Петрович Ромашов, був видатним бджолярем ще в Радянському Союзі й очолював Кагарлицьке об'єднання бджолярів. Анатолій Петрович, хоча й за фахом архітектор, оселився на Київщині після зустрічі зі своєю майбутньою дружиною Ніною, завів родину й, звісно, пасіку. Це була сімейна традиція, адже бджолярем був і його батько.

Батьки Олексія познайомилися в Інституті бджільництва: його мати, одна з доньок Анатолія Петровича, навчалася там і зустріла Сергія Конюшу.

“Батько сам з Луганщини. Він приїхав сюди на Київщину вчитися на бджоляра. А мати тут вчилась вже. Вони познайомилися, і їх по розпорядженню направили в Луганськ працювати на батьківщину мого батька. І знову ж, бджоли впливали на наші переїзди. Тоді вони поїхали в Луганськ — з інституту їх направили. Потім війна прийшла в Луганськ, і нам довелося виїхати”, — ділиться Олексій.

Про те, що всі історії у його сім'ї завжди були пов'язані з бджолами, він розповідає з усмішкою й теплотою, згадуючи, як це ремесло стало частиною його життя ще з дитинства. Кожна відкачка меду була справжньою подією для його родини. Для батьків це був знак стабільності — мед означав прибуток. Але для дітей це здавалося справжнім випробуванням.

“Я запам'ятав, як мене завжди просили рамки допомогти поносити, коли крутка меду. І от ти біжиш із цими двома рамочками.  Це ж зараз є спеціальні візки, які перевозять вулики до цеху. А раніше такого не було. Це в полі, а бджоли жалять. І от ти носиш ці рамки, бджоли жалять, рукава майже до колін, щоб ніхто не вжалив”, — сміється Олексій.

Герой нашого матеріалу не завжди мріяв стати бджолярем. В дитинстві його захоплював футбол. Батько навіть встановив для нього ворота на пасіці, щоб він міг тренуватися. 

Олексій грав за луганський клуб “Зоря” й планував професійну кар'єру в спорті. Він запевняв, що бджолярство — не для нього. Проте з часом його захоплення футболом відійшло на другий план, і він повернувся до родинної справи. 

Анастасія, дружина Олексія, згадує, що їхнє перше побачення було саме на пасіці. Згодом вони часто там бували, допомагаючи батькам Олексія, і мріяли про своє майбутнє — власну пасіку. Тоді жоден з них не міг уявити, що їхні плани будуть реалізовані так далеко від рідного дому.

Випробування війною

На початку війни у 2014 році родина Конюшів мешкала в селищі Фабричне, що за 10 кілометрів від Луганська. 

Олексій розповідає, що після початку заворушень у Слов’янську та встановлення блокпостів у Луганську, вони з дружиною вирішили тимчасово поїхати до Києва, сподіваючись повернутися через кілька тижнів. Проте ситуація швидко загострилася, й повернення стало неможливим. Зокрема, через їхню проукраїнську позицію, яку Конюші активно висловлювали в соцмережах та на мітингах.

Батьки Олексія залишилися в Луганську, відмовляючись покидати господарство, хоча ситуація ставала критичною. А його молодший брат Руслан служив у Збройних Силах України на той час.

“Мій рідний брат одразу вступив до лав Збройних Сил України. Батькам вже там було знаходитися небезпечно. Все село знало, що Руслан воює в “Айдарі”. Тим паче “Айдар” — найбільш ненависний на той час був для сепаратистів батальйон. Але батько сказав, що нікуди не поїде, доки бджоли не перезимують. Зимою їх перевозити не можна”, — каже Олексій. 

Пасіка, що знаходилася всього за три кілометри від Луганського аеропорту, зазнавала постійних обстрілів. Більшість зі 180 вуликів були пошкоджені. Стало зрозуміло, що подальше життя в окупації неможливе, й батьки Олексія вирішили рятувати себе та залишки господарства.

“Вони орендували два “п’ятитонники”. Завантажили в один живих бджіл, тридцять вуликів. А в інший — все, що потрібно, аби бджоли існували. Мова взагалі не йшла ні про який одяг. Тільки бджоли — і все. Вони приїхали сюди й одразу ж почали розвивати пасіку. З цих тридцяти вуликів зробили тридцять п’ять, сорок, п’ятдесят”, — емоційно ділиться підприємець. 

Відновлення родинної традиції 

Родина Конюшів довго шукала новий дім, адже з собою вони привезли не тільки спогади, а й свою улюблену справу — бджолярство. Спочатку молоде подружжя виїхало з вуликами на Полтавщину в село Стовбина Долина. А за декілька місяців їхнім новим притулком став Канівський район, де багато років тому плекав родинну пасіку дід Олексія, Анатолій. 

Олексій розповідає, якими були перші складнощі й зазначає, що оренда будинку з пасікою виявилася неабияким викликом. Коли на плечах тридцять вуликів, реакція людей може бути зовсім не такою, як очікувалося: багато хто боїться, що бджоли загризуть його або сусідів.

Так, родина опинилася в невеликому селі, де їм довелося облаштовуватися в умовах, далеких від комфортних. 

“У нас доньці чотири місяці. В хаті взагалі немає умов. Нуль просто. Отак ти спиш — дощ іде, капає. Ліжко пересунув — о, вже не капає. І так десь пів року, напевно, ми прожили в таких умовах”, — згадує Олексій.

Створення бренду українського меду “Конюшина”: з чого все починалося

Для того, щоб відновити справу майже з нуля, Олексій отримав невеликий грант у 40 тисяч гривень, на які закупив нові вулики. Спочатку кількість бджолиних сімей була невеликою, але підприємці почали активно займатися просуванням через Instagram. Це швидко дало свої плоди: люди почали звертати увагу на сторінку їхнього бренду й підписуватися.

Дружина Олексія розповідає з усмішкою, що саму назву “Конюшина” Олексій придумав ще в Луганську. Тоді це була лише ідея, без конкретних планів чи стратегій розвитку. 

“Любов любов’ю, а бізнес бізнесом”

Олексій уважно перевіряє роботу своїх бджіл, спостерігаючи, як заповнені стільники. Сезон медозбору у самому розпалі, й він хоче впевнитись, що все йде за планом. Нещодавно вони підготували пасіку до збору меду з липи, який тільки-но розпочався.

Хоча Олексій ставиться до бджільництва з великою любов'ю, він також розуміє, що це серйозна справа. Зараз його мета — не лише зберегти традицію, а й розвивати бізнес. 

“Зараз я розвиваю це саме як бізнес. Любов любов’ю, а бізнес бізнесом. І, щоб заробляти, ми вже розвели пасіку до 600 сімей. Це вже такий об’єм серйозний. Навіть у такі складні часи війни в нас є стратегічні плани збільшити пасіку до 1000 сімей”, — розповідає бджоляр.

Його дружина Анастасія взяла на себе комунікаційну частину бізнесу, відповідаючи за продажі, партнерські відносини та роботу з клієнтами. Однак вона також добре орієнтується в процесах цеху.

Підприємиця показала спеціальне обладнання, яке використовують для розфасовки акацієвого меду. А ось лісовий та соняшниковий мед, які також є в їхній лінійці, фасують вручну, оскільки їх не нагрівають і зберігають у натуральному вигляді.

Родина Конюшів постійно експериментує з новими форматами й смаками меду. Вони розфасовують свою продукцію в маленькі баночки, розробляють мед з різними смаками й нещодавно запустили нову лінійку меду в стіках.

Один з цікавих продуктів, який вони виготовляють, — крем-мед. Це звичайний мед, але його обробляють на спеціальному обладнанні, де він довго вимішується і насичується киснем. В результаті мед стає легким і повітряним, отримуючи консистенцію, схожу на крем. На відміну від звичайного меду, який з часом зацукровується й стає твердим, крем-мед зберігає свою гладку, кремову текстуру протягом року.

“Сільське господарство — це дуже тяжка праця. Але вона твоя”

Найбільший виклик для бджоляра — знайти чисте поле для бджіл. Олексій з сумом згадує минулий рік, коли через агрохімічну обробку 180 сімей його бджіл загинули.

“Якщо зараз взяти бджоляра будь-якого й запитати, які в нього проблеми. Він скаже одне — агрохімія. Повинні бути норми покропок. Якщо ти вносиш ядохімікати, які впливають на бджіл, то вони мають вноситися вночі, коли бджоли не літають. У мене минулого року 180 сімей лягло на потраві. Я приїхав на пасіку — отак подивився, а в мене всіяна дорога чорна через те, що всі бджоли загинули”, — розповідає бджоляр.

Однак підприємець ніколи не втрачає оптимізму. Незважаючи на втрату частини сімей, йому вдалося відновити пасіку, ба більше — навіть розширити її. Сьогодні мед бренду “Конюшина” вже можна знайти в мережі “Сільпо”, а родина планує розвиватися не тільки в Україні, а й за її межами.

Олексій розповідає, що з дитинства бачив лише бджолярство у своїй родині: батьки, дідусі та бабусі, всі були бджолярами. Зараз він працює над модернізацією бізнесу, впроваджуючи новітні технології та механізації. Основний напрямок його розвитку — експорт.

“Сільське господарство — це дуже тяжка праця. Але вона твоя. Ти сам на себе працюєш. Я, наприклад, не бачив, щоб моя родина чимось іншим заробляла. Зараз ми вже вийшли на більший такий рівень. Завдяки механізації, сучасним технологіям. Ми не те, що там такі великі, потужні. Але ми дуже хочемо прогресувати, й зараз є в нас стратегія нашого розвитку. Наступне, чим ми активно займаємося, це — експорт”, — ділиться планами Олексій Конюша.

***

Розкривши вулик, пересічна людина побачить хаос. Та тільки не бджоляр. Він знає, що кожна бджілка зайнята своєю справою. Доки вони працюють, живе і його родина. Трудиться, розвивається, продовжує справу поколінь. Чоловік говорить, що цьому ремеслу навчає й дітей, але вибір завжди буде за ними. Каже, що змушувати ні сина, ані доньку переймати його бізнес не буде. Хоча й він свого часу думав, що ніколи не стане бджолярем.