Уголок Украины в Венгрии: как благотворительная организация "Парасолька" объединяет украинцев с востока в Будапеште

За два роки роботи освітній простір «Парасольки» став місцем зустрічі для переселенців та переселенок з України. Батьки, які приводять сюди дітлахів, уже добре знають одне одного, чаюють, ходять на прогулянки разом. А діти тим часом займаються, спілкуються та знаходять нових друзів. Вчителі ж намагаються дати їм максимум уваги та створити умови, які нагадували б про рідний дім.

Повідомлення, яке змінило все

До декрету Вікторія Кулай працювала вчителькою історії в одній із запорізьких шкіл. Її батько ще з малечку говорив їй: «Вихователь — це стабільно та престижно». Тож коли прийшов час обирати професію, Вікторія вже знала свій вибір. Було три варіанти: соціальний педагог, біологія або історія. Перемогло останнє.

Зовсім маленькою Вікторія разом із батьками переїхала із Запоріжжя, де вона народилася, до Луганська. Тут провела раннє дитинство, пішла до школи, знайшла перших подружок. Вікторія памʼятає подорожі до бабусі та аромат перших у її житті підручників. Але в один момент усе змінилося. У родині трапилося горе — мама Вікторії померла, народжуючи молодшого сина. Дівчинка разом із батьком та малесеньким братом повернулися до Запоріжжя. Потім вона ще бувала в Луганську, навідуючись до бабусі. Але коли її не стало, звʼязки з Луганщиною обірвалися.

Вікторія вивчилася в Запорізькому національному університеті на історикиню. Пройшла практику та встигла трохи попрацювати. Аж раптом вони із чоловіком отримали щасливу звістку про очікування дитини. Вона пішла в декрет.

Повномасштабне вторгнення Вікторія зустріла в Запоріжжі з двома маленькими синами — 8 років та 8 місяців. Спокійний нічний сон перервали сирена та вибухи. Чоловік на той момент був у Києві. Спочатку вона думала чекати його, але ситуація загострювалася. Наступного дня разом із друзями вони виїхали на дачу. Але там не краще: без опалення та світла в холодних стінах із дітьми залишатися не можна.

Коли приїхав чоловік Вікторії, то одразу ж посадив дружину з двома маленькими синами на евакуаційний потяг до Львова. Поїздка була непростою. На кожній станції підсаджувалися жінки та діти. Невдовзі місць уже не було, люди сиділи в коридорах між купер та навіть тамбурах. На одній зі станцій провідниця вже не відкривала двері. А жінки та діти з перону просилися до вагонів.

«Якщо ви хочете доїхати, я більше не буду відкривати двері», — казала провідниця.

Вікторія на все життя запам’ятає цю поїздку. Вона ще довго снилася їй ночами. Зі Львова вона з дітьми дісталася Польщі, де мешкала деякий час у волонтерів. А потім рушила до Будапешту в Угорщину.

Чоловік та батько Вікторії залишилися в Запоріжжі. Пережити тяжкість розлуки та постійну тривогу їй допомагала творчість. Вона виготовляла розвиваючі дитячі книжечки на липучках. А результати виставляла в соціальних мережах. Аж раптом їй надійшло повідомлення, яке все змінило.

***

Євген Івраєв уже 17 років проживає в Будапешті. Деякий час займався бізнесом, а коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, почав допомагати вимушеним переселенцям, які приїздили до столиці Угорщини. Євген проживає неподалік залізничної станції вокзалу, так він почав приймати людей. Він бачив, що українські діти, перебуваючи в новій країні та незнайомому середовищі, переживали сильний стрес. Тож разом із приятелем Владом вони організували для них уроки малювання, які проходили спочатку двічі на тиждень. Перше місце, яке вони орендували для занять, було в невеличкому підвальчику. Коли їх вирішили підтримати донори, справа Євгена і Влада почала розширятися.

Одного разу, гортаючи соціальні мережі, Євген побачив роботи Вікторії, яка була вже в Будапешті. Він написав їй повідомлення з пропозицією викладати для українських діток. Так почалася їхня співпраця, яка триває і досі.

Згодом вони отримали просторе приміщення в центрі міста та заснували благодійну організацію «Парасолька», яка займається позашкільною освітою для українських діток. Зараз для них щотижня проводять 68 занять з різних предметів: від малювання до української мови та літератури.

«Ми не можемо подарувати їм мир, але можемо подарувати радість» — лозунг «Парасольки»

Головна мета «Парасольки» — щоб дітям було весело. Для цього в організації працює команда з 9 людей, які планують та проводять заняття. Більшість викладачів з України, та іноді на заняття запрошують іноземців із різних країн, вони проводять для дітей цікаві лекції.

Галина Компаній родом із Донецька. З рідного міста вона виїхала в серпні 2014 року, маючи на руках однорічну дитинку. Їхня родина проживала в районі, який сильно обстрілювався після початку бойових дій. Вона пригадує, як одного разу вони дивом врятувалися від загибелі.

Це був звичайний день. Галина та її донечка були на дитячому майданчику. Коли прийшов час повертатися додому, маленька все ніяк не хотіла покидати гойдалку. Галина вирішила затриматися та дати більше часу дитині для розваг. Коли вони підходили до трамвайної зупинки, на яку і запізнилися, її обстріляли. Загинуло 8 людей. Галину та її доньку відкинуло вибуховою хвилею. Після цього вони остаточно вирішили виїхати.

Наступні 8 років родина проживала в Полтаві. Тут у Галини та її чоловіка народилася друга донечка. Але 24 лютого 2022 року знову все змінило. Перший місяць сім’я сподівалася, що все швидко закінчиться. Але коли ворог захопив та майже повністю зруйнував Охтирку, яка знаходилася на половині шляху між Сумами та Полтавою, Галина зрозуміла, що треба їхати. У Будапешті вона мала знайомих, які могли допомогти їй адаптуватися та знайти роботу. Так і опинилася тут із дітьми.

Донечки Галини зараз ходять на позашкільні заняття «Парасольки». Розповідаючи про це, жінка одразу широко усміхається. Адже це місце, де її діти можуть хоч ненадовго, але відчути себе, як вдома.

«Це дуже цікаві та розвиваючі заняття. Моя молодша ходить на українську мову. Для мене це дуже важливо, як для філологині. Вона ще дошкільного віку, і так вона може вчити літери рідної мови. Старша із задоволенням ходить на фізкультуру, бо вона в мене дуже спортивна дівчинка. До війни вона займалася танцями та в цирковій студії. Тому фізкультура для неї — це ковток свіжого повітря та натхнення. Ще вона ходить на ліпку, це їй дуже подобається. Це можливість для неї перепочити та чимось зайнятися», — ділиться Галина.

***

Наталя народилася в Словʼянську Донецької області. Закінчила Краматорський економіко-гуманітарний інститут за напрямком англійської філології. Близько року працювала викладачкою англійської мови в одній зі шкіл Словʼянська. А потім закохалася.

У 2010 році вона вийшла заміж та переїхала до чоловіка в Полтаву. У них народилося двоє чудових діток. Кожного року, пригадує Наталя, вони їздили на гостини до Словʼянська, де в неї залишалися батьки та сестра. Востаннє вона була там у 2021 році, за рік до повномасштабного вторгнення. З Донеччиною в Наталі тільки найдобріші спогади: там пройшло її дитинство, юність, навчання.

Повномасштабне вторгнення родина зустріла в Полтаві. Розуміючи, що таке окупація, Наталя з двома дітьми виїхала до Угорщини. Перший рік вони прожили в маленькому містечку Дєндєш. А потім переїхали до Будапешту.

Зараз Наталя працює вчителькою англійської мови в «Парасольці». Вона викладає для різних вікових груп. До неї на заняття ходить і її дочка Яна.

«Тут ми намагаємося всіх огорнути турботою та добром. У нас усі заняття через гру. Ми завжди граємо, не важливо, що це буде: або лего, або настільки ігри. Усе буде через гру. І в нас дітки маленькі. Я в Україні не працювала з такими дітьми. Я працювала взагалі в загальноосвітній школі. Але й мої ж дітки такого віку. Тому я розумію, який треба підхід, і як треба гратися», — ділиться Наталя.

Уже два роки Наталя не була в Україні. Їй важко. Вона сумує. В Угорщині безпечно та спокійно, але складна мова та адаптація. «Парасолька» для неї та її дітей — це острівець України, де вони можуть зустрітися з однодумцями та рідними людьми. Наталя каже, що ніколи не думала виїжджати з України. Але повномасштабна війна, яка триває вже третій рік, змусила до цього задля безпеки її дітей.

Так «Парасолька» обʼєднала українців із різними долями та з різних регіонів. Це справжній куточок України в Угорщині, де панує тепло, взаєморозуміння та підтримка. Тут переселенці з України знаходять нових друзів, отримують допомогу в адаптації до нових умов життя, діляться своїми історіями.

Заняття в «Парасольці» допомагають діткам вивчити рідну мову, культуру та традиції. Щоб завжди пам’ятати про свою Батьківщину. Вони та їхні батьки поки що не знають, як далі складеться їхня доля. Але поки існують такі організації, вони матимуть підтримку та можливість бути почутими.

***