"Нет ни одной минуты, когда бывает тихо": начальник Авдеевской ГВА об обороне города и гуманитарной ситуации

Авдіївка продовжує бути однією з найгарячіших точок на карті України. Ворог намагається оточити місто та продовжує нещадно нищити його з усіх видів зброї. Та тут продовжують залишатися люди, у тому числі й діти. Більш детально про ситуацію та оборону Авдіївки Східному Варіанту розповів Віталій Барабаш 

— Віталію Степановичу, яка зараз ситуація у місті? Кажуть, що Авдіївка поступово стає новим Бахмутом. Чи так це?

— Ну, тут дивлячись, що люди закладають у ці слова, порівнюючи з Бахмутом. Якщо говорити про оточення, думки про це не зʼявились в окупантів вчора, позавчора або місяць тому. Вони цю тактику намагаються реалізувати ще з травня минулого року.  У нас обстрілів та штурмових дій не менше, ніж у Бахмуті. Просто Бахмут завжди на слуху, а Авдіївка менше. Може тому, що Авдіївка менше місто. Але я б їх не порівнював. Це ще одна гаряча точка, як і Бахмут. 

— Обстріли відбуваються постійно?

— Так. Зранку і до ночі немає жодної хвилини, щоб було тихо. Бувають вночі моменти, коли настає тиша на декілька хвилин. Але це тільки у місті. По позиціях обстріли тривають цілодобово. А у звʼязку з тим, що позиції близько до Авдіївки, відчувається, що це у місті. Іноді дуже відчувається.

— Яка ситуація з обороною міста? Ворогу вдається робити незначні успіхи на певних ділянках фронту. Чи збільшились ризики захоплення міста за останній час? 

— Зрозуміло, що збільшились. Якщо дивитись на мапу, ніби як кільце стискається. Але коли ти знаєш місцевість, де зараз проходить лінія фронту, територія, на які вони зараз зайшли, я б не сказав, що там ситуація досить кепська. Вони зайшли в низину, а наші хлопці стають на панівних висотах. Тому навряд чи їм вдасться просуватися далі так, як було раніше.  

— І не зважаючи на спроби взяти Авдіївку у кільце, їм це зараз не вдається? 

— Так, не вдається. Крайнє просування, яке в них було, в півночі від міста. Далі просуватися їм навряд чи вдасться. По позиціях ситуація контрольована. Зрозуміло, ми не можемо контролювати обстріли міста, але по позиціях контрольовано.

— Як взагалі в Авдіївці пройшла зима? Чи вдавалось оперативно забезпечувати мешканців паливними засобами? 

— Зима пройшла, як і для всієї країни, важко. На рахунок забезпечення паливними матеріалами. Зрозуміло, не всіх ми могли забезпечити. По-перше, не дуже багато людей було у місті. По-друге, важка безпекова складова у місті. Обстріли, логістика, великі машини завжди стають мішенями. Безумовно, була обласна програма і державна по забезпеченню паливними матеріалами. 

Ще до повномасштабної війни у нас була комісія,  ми визначили, які дерева є аварійними. Ми дозволили громадянам їх спилювати, волонтери допомагали, наші комунальники. Більш-менш гуртом зиму пережили. Але не буває без гіркої нотки. Приблизно за три місяці зими у місті померло приблизно 90 людей без ознак насильницької смерті. З них приблизно половина — це  люди молодого віку. Можна припустити, що люди або замерзли, або вчаділи. 

— Але у мешканців були буржуйки та пічки для опалення? 

— Так, звичайно. І ми доставляли, і волонтери доставляли. Була допомога від Офісу Президента та обласної адміністрації. В принципі, хто мав бажання і хто хотів отримати буржуйку — всі отримали. Навіть були випадки, люди бачили, що привозять цікавіші буржуйки та просили обміняти свої. 

— У місті зі зрозумілих причин немає комунальних послуг. Яка ситуація з водою?

— Є свердловини. Містяни знають локації. Зрозуміло, що це технічна вода. Але іншого варіанту нема. У певний час вмикаються генератори та насоси. І люди знають про це. Приходять та набирають води. 

Питну воду раніше завозили машинами, коли була змога. Зараз тільки періодично завозимо, люди отримують її на пунктах видачі гуманітарної допомоги. Також волонтери видавали таблетки для фільтрації води. Намагаємось фільтрувати самі. Де є свердловини, є спеціальні місткості для цього, у нас це під контролем. 

— Яка гуманітарна допомога надається мешканцям? 

— Багато міжнародних фондів допомагають і просто волонтери. Це харчові продукти, засоби гігієни, медичні засоби. Але медицину ми не надаємо людям на руки. Містяни можуть отримати їх у лікарні. Бо є ліки без рецепта, а є навпаки. Але ми намагаємось усе робити через лікарню. Щоб люди самі собі рецепти не виписували.

— Щодо лікарень, чи продовжують вони працювати у місті?

— Одна лікарня, як і до повномасштабного вторгнення. Вона працює, два лікарі, чотири медсестри. Загалом приблизно 15 медичних працівників на місці, плюс інший персонал. Намагаються надавати усі послуги, які можуть. На мою думку, навіть у цих вимогах вони намагаються тримати санітарні вимоги на дуже високому рівні.  

— Яка ситуація зі зв'язком? Чи працює мобільне покриття?

— Є одна вишка, було їх більше, звичайно. Але одну ми контролюємо з початку повномасштабного вторгнення. Є генератор, підключаємо до нього вишку на певний період у добу. Кілька годин вона працює, але так зв’язку у нашому місті немає.

— Скільки людей залишається у місті? Скільки залишається дітей? 

— Офіційно десь 1900 мешканців. Це ті, хто отримують гуманітарну допомогу. Для цього вони пишуть заяву і таким чином ми можемо підрахувати більш-менш точну цифру. Але є певна кількість людей, які принципово не отримують гуманітарну допомогу. Їх приблизно 200-250. Тому сумарно десь 2200 мешканців залишається в Авдіївці. Залишається 7 дітей у місті, на жаль. 

— Чи проводяться інформаційні роботи з батьками, щоб ті вивозили дітей? 

— Звичайно, кожного дня. І ми, як військова адміністрація, і поліція, і волонтери. Кожного дня проводимо роз’яснювальну роботу, але на жаль не усім доходить. 

— Нещодавно Кабінетом Міністрів було ухвалене рішення про примусову евакуацію дітей. Та начебто на Авдіївку цей вид евакуації дітей застосовуватися не буде, а тільки на Бахмут, на території якого вже безпосередньо проводяться бойові дії. Чи згодні ви з цим, або все ж хотілося, щоб й Авдіївка підпадала під критерії примусової евакуації дітей?

— Тут зрозуміло, що у Постанові були прописані критерії саме під Бахмут. Хоча слово “Бахмут” ніде не прописано. Але у Постанові вказано, що щодо інших населених пунктів рішення буде приймати обласна військова адміністрація. Тобто, немає жодних проблем застосувати цю Постанову в інших населених пунктах. Мені подобається позиція Павла Олександровича Кириленко з цього приводу, що усі діти мають бути вивезені й крапка. 

А з приводу Постанови, мені здається, не так треба було робити. Але це моя думка. Треба було взяти лінію фронту та умовно ще 20 кілометрів від неї. Бо усі ці населені пункти так чи інакше потерпають від обстрілів. Тож особиста думка, я б зробив зону 20 кілометрів, щоб усіх дітей звідти було евакуйовано.

— Як сьогодні проводяться евакуаційні заходи для жителів Авдіївки? 

— Є волонтери, які допомагають, на бронекапсулах заїжджають. Є проєкт “Білі янголи”, який запустили в Авдіївці у березні. Принципово проєкт нічого не змінив, бо це ті ж поліціянти, які до цього евакуйовували людей. Просто хлопці, які залучені у проєкт, отримали додаткові знання по медицині та психології. Бо коли вивозиш людей з такої зони, потрібно ще й правильно з ними говорити. 

Здійснюється евакуація й представниками міської адміністрації. Тобто є такі три групи, які постійно комунікують між собою, один одному допомагаємо, ділимось інформацією. Люди, які бажають евакуюватися, усі знають, як записати, де, коли й що. Було б бажання. Ми усі працюємо  на єдиний результат. Сьогодні поліція забирає, завтра волонтери, післязавтра ми їдемо забираємо. 

— Чи можна сказати, що люди потроху виїжджають? Або залишається стабільна кількість мешканців?

— Потроху їдуть. У січні ніхто не їхав, у лютому та березні їхали. За останні три тижні вивезли майже 200 людей. Тому люди їдуть. Бачать ситуація у місті та поза містом, кількість обстрілів, ракетних ударів, авіаударів. Люди бачать, як 14-поверхівка складається до фундаменту з одного прильоту.

— Але ви максимально закликаєте усіх евакуюватися?

— Вже рік. Вже рік закликаємо евакуюватися. Але буває по різному.

***