Родила под обстрелами. История одной мамы

Героїня третього випуску циклу відео «Жіноче здоров’я під час війни» — військова в декретній відпустці. Їй довелося народжувати при світлі телефонного ліхтарика в пологовому, який знаходиться в районі Києва, куди якраз заїхали російські танки. Це було в перші дні повномасштабного вторгнення.

Свою історію Інна розповіла в цьому матеріалі.

«Мені потрібно, щоб хоч щось було стабільно»

Інна та її чоловік — військовослужбовці. Зараз дівчина у декретній відпустці. А чоловік на війні. Родина планувала поповнення, готувалася до пологів, мріяла про те, що тато буде присутній під час появи на світ їхньої донечки. Так багато мрій перекреслив один телефонний дзвінок і слово: «Війна».

Дівчина говорить, що перші спогади про початок повномасштабного вторгнення для неї асоціюються не з 24 лютого.

«За два тижні до ми з чоловіком сиділи на кухні, думали, що скоро у нас буде поповнення. І він раптом говорить: «Щось не так, буде війна». Я кажу: «Та ні, все буде добре! У нас має народитися дитинка». А він каже: «Побачиш».

Інна й досі згадує ті слова. Але каже, що, навіть якби точно знала, що почнеться повномасштабне вторгнення, не поїхала б з міста.

«Я вибрала лікарку, а, якщо я її вибрала, то хочу народжувати тільки з нею. У нас була можливість виїхати до 28 числа. Але я відмовилась. Уявіть, як було би важно під час війни знайти швидко акушера? І так великий стрес — мені потрібно, щоб хоч щось було стабільно».

«Мама готувалась до найгіршого»

24 лютого Інна була вдома з мамою. Коли вони почули вибухи та свист ракет, почали шукати укриття. Жодне сховище не було пристосоване до перебування там вагітної жінки. І, звичайно, дівчина хвилювалася не тільки за себе, адже на днях вона мала народжувати.

«Для мене не було місця ні, щоб сісти, ні щоб прилягти. Підлога бетонна. Люди з квартир повиносили якісь старі двері, табуретки, ковдри. Дихати було неможливо. Ми вночі були там, а вранці йшли додому, щоб трохи поспати. У нас ніч і день помінялися місцями. До того всього  скажу, що, коли ти лякаєшся вагітною, живіт зажимається. І цей спазм наскільки болючий, що перші два дні я навіть думала, що в мене тренувальні перейми».

У перший же день вторгнення до Інни зателефонували з пологового та сказали, що вони зачиняються. Шокована новинами, вона почала шукати інші варіанти. І лікарка запропонувала їм їхати в інший пологовий, який знаходиться на Оболоні. Тоді вони ще не знали, що саме в день, коли Інна з мамою туди прийдуть, зовсім поруч їхатимуть російські танки.

«Це було 28 лютого. Ми встали о 6 ранку, мали виїхати десь о 7 чи 8 годині. Фактично ж виїхали о 12-й. Таксі не їхало. Нам допомогти дістатися до пологового волонтери. І, як тільки ми потрапили до лікарні, буквально одразу в мене почалися перейми».

Дівчина навіть не знала, що її мама готувалась до найгіршого: що їй доведеться приймати пологи у доньки самій. Бухгалтерка за освітою, жінка студіювала відео про пологи та збирала екстрений чемоданчик на випадок раптових переймів.

«Що там, у чемоданчику, було це тепла та холодна вода, рукавички, теплий одяг для мене і малюка, всі необхідні медикаменти. Мама не говорила мені цього — видно, хотіла мене налаштувати все-таки на те, що народжуватиму я в пологовому», — згадує з посмішкою Інна.

Дійсно, дівчина таки народжувала в лікарні, але персоналу було дуже мало, акушерки просто падали з ніг через велике навантаження й відсутність сну. Рук не вистачало. Через світломаскування дитинка народжувалася під світло телефонного ліхтарика. А ще в Інни були ускладнені пологи — плацента не відійшла й потрібно було оперувати.

«Ми зайшли в пологову залу — і тут все, як у кіно: щойно я переступаю поріг, як починається сирена, лунають вибухи. Я не можу сказати, що злякалася. Була під такими емоціями, знаєте… мені народжувати — в мене інша ціль. А от лікарі дуже злякалися, я бачила це по їхніх обличчях».

На пологах мав бути чоловік Інни, але його не пустили зі служби. Тому вона попросила, щоб мама була зі нею. Звичайно, їй дозволили.

«І тут дійшло до того, що лікарі навіть попросили її взяти участь у прийманні пологів. Мама вимкнула свої материнські почуття, взяла себе в руки. Але вона ніколи вона не думала, що їй доведеться не просто бачити, як народжується внучка, але й допомагати їй з’явитися на світ».

«Знаєте, народжувати — це не страшно, але це й не легко»

Чоловік Інни не зміг приїхати ні на пологи, ані на виписку. Свою доньку він побачив лише через три місяці. Під час пологів Інна усвідомлювала, що зараз війна. Що їй та її дитині загрожує небезпека. Але в той момент вона хвилювалась не тільки через це.

Коли я народжувала у мене одне питання було: «Мам, Васюня пише?» Васюня — це мій чоловік. «Так, у нього все добре», — каже мама. І я тоді спокійна. Чесно сказати, в мене була свідомість того, що зараз війна, але я була, ніби в ейфорії, мені добре зараз, я народжую. Знаєте, народжувати — це не страшно, але це й не легко».

Зараз донечці Інни 8 місяців. Дівчина мала тривалу реабілітацію після пологів, та зараз уже все добре. Єдине, чого вони чекають — це закінчення війни й повернення тата додому. А жінкам, які збираються народжувати, дівчина радить тільки одне — робити це й намагатися бути в гармонії з собою та заспокоюватися.