"В маленьких городах надо начинать с маленьких шагов": Изоляция в Соледаре провела экообучение (укр.)

У Соледарі триває серія короткострокових резиденцій для митців «Заземлення», організована платформою культурних ініціатив «Ізоляція». Розпочався проект у січні й триватиме до серпня включно. Його основна мета –мовою сучасного мистецтва привернути увагу до екологічних і соціальних проблем у регіоні, спровокованих людською діяльністю. Митці протягом тижня живуть у Соледарі й працюють над мистецькими проектами, пов’язаними з темою Антропоцену, їхні твори і проекти  потім залишаються у місті.

«Заземлення» охоплює і освітній напрямок, у межах якого соледарці можуть відвідати різноманітні лекції, зустрічі й дискусії на тему Антропоцену. Так, протягом червня лектори від ГО «Інша Освіта» прочитали у Соледарі шість лекцій.  Чому екологічність увійшла в моду, і що за цим стоїть? З чого почати, щоб зробити свій перший проект? Чи дійсно клімат змінюється, і що з цим можна зробити? Як люди об'єднуються в групи і спільноти, і як разом організувати щось потужне? Сміття: як з ним бути, і чи дійсно допомагає сортування? Що робити з покинутими індустріальними об'єктами, і взагалі з промисловою спадщиною?

Кожна з цих лекцій, окрім інформативної частини, включала ще й інтерактивну: лектори активно залучали соледарців до пошуку цікавих ідей та рішень, пов’язаних із екологічними  проблемами у місті. Але для початку їх треба було чітко визначити. 

«Люди готові сортувати сміття, але не знають куди це все потім нести, тому і не сортують»

У Соледарі немає жодного пункту, куди можна віднести відсортоване сміття, як і жодного пункту прийому вторсировини, розповідає співзасновник і тренер ГО «Інша Освіта» Саша Московчук. Разом зі своїм колегою, фасилітатором в навчальній програмі ГО «Інша Освіта», експертом громадської організації «Екоклуб» Іллею Єременко вони провели у Соледарі лекцію про сортування сміття. Але перед тим добре дослідили тему в контексті цього міста. Підготовка складалася з двох частин – пошук інформації на тему в інтернеті й безпосередньо прогулянка Соледаром і спілкування з місцевими жителями.

«Шукали інформацію про сміттєпереробні заводи і сортувальні лінії у цьому районі, якісь програм щодо сортування і переробки сміття на рівні ОТГ або обласних рад тощо. Єдине, що знайшли – найближчим часом у Бахмуті мають збудувати сортувальну лінію, – розповідає Саша Московчук. – Що стосується Соледара, то тут ми помітили цікавий приклад несвідомого сортування. У місті є комунальні баки, зокрема й решітчасті, так от в останні соледарці складають ПЕТ-пляшки, хоча ніде немає жодної таблички чи пояснення. Натомість є якесь спільне знання, що саме в цей контейнер треба кидати пластикові пляшки».

Усього, говорять лектори, вони нарахували у місті вісімнадцять таких баків для пластику. «Але абсолютно невідомо, що далі відбувається з цим пластиком,  – говорить Ілля Єременко. – Ймовірно, він їде разом із іншим сміттям на полігон десь за містом».

Також в одному з соледарських магазинів є контейнер для використаних батарейок, а в місцевій школі вчителі та учні збирають макулатуру, за якою раз у місяць приїжджає машина із Бахмута. Поки це все.

«У своїй лекції ми рухалися від глобального рівня, від островів зі сміття в океані, до локальних питань: як сміття в Соледарі впливає на кожного з присутніх і що кожен з нас може з цим зробити. Говорили про приклади сортування і поводження з побутовими відходами в Україні на прикладі громад, які самостійно впроваджують сортувальні лінії або займаються первинними ланками переробки того самого пластику, його утилізацією. Але також розповідали про закордонний досвід», –  пояснює Саша Московчук. 

Лектор додає: присутніх здивував той факт, що Німеччина переробляє всього 16% сміття, а Україна – 5%.

«Різниця не така вже велика, а отже не такий високий поріг входження в цю історію сортування, – говорить Московчук. – Можливо, це працює як тригер для соледарської молоді – що можна просто взяти і почати сортувати сміття, маючи за орієнтир європейські країни».

Під кураторством лекторів присутні самостійно шукали шляхи вирішення цієї проблеми.

«Зрештою дійшли до того, що вихід – це організувати пункт збору вторсировини, для чого потрібно звернутися до міської ради з проханням підтримати таку сортувальну станцію. У Соледарі люди готові сортувати, але не знають куди це нести, тому і не сортують», – говорить Ілля Єременко.

Також лектори показали, як користуватися тематичними онлайн-мапами, зокрема мапою від ГО «Україна без сміття» і мобільним додатком «Сортуй».

«На картах вказані місця, куди можна здавати різні побутові відходи. Найближчий до Соледара пункт, позначений на цих мапах, – у Краматорську. Ми додали туди декілька пунктів у Соледарі, зокрема точку збору батарейок у магазині. Це була така інтервенція і можливість щось змінити на краще у своєму місті», –  говорить Саша Московчук.

«Проблеми зміни клімату не можна вирішити самотужки, треба об’єднуватися»

Александра Кроліковска – дослідниця постпостмодерну та арттерапевтичних практик, учасниця мистецького дуету Krolikowski Art, фасилітаторка. Для соледарців вона провела дві лекції. Разом із колегою Альоною Каравай – про екологічні рухи, а з Іллею Єременко – про проблеми, пов’язані зі зміною клімату.

«Із Альоною ми розповідали про екологічні рухи: як вони виникли, які форми цих рухів існують і як можна до них долучитися, – розповідає Александра Кроліковска. – Але основний акцент все ж був на тому, які екологічні проблеми в місті бачать самі учасники і які рішення можуть запропонувати».

Лекторка розповідає, що соледарці виокремили дві основні проблеми – сміття і його сортування та переробка і проблеми з водою у місті – її городянам подають вранці і ввечері, а також на вихідних. Поговорили на лекції про кілька шляхів можливого вирішення проблем.

«Наприклад, бувають індивідуальні форми екологічного руху, коли ми особисто відмовляємося споживати хутро або починаємо сортувати сміття. А бувають групові форми екологічного руху, коли люди об’єднуються і починають разом працювати над екологічною проблемою. Громада може одночасно впроваджувати обидва варіанти», – говорить лекторка.

Друга лекція, яку Александра проводила разом з Іллею Єременко, зібрала слухачів від 6 років до 50. «Завдяки цьому було розмаїття досвідів і перспектив, – говорить фасилітаторка. – Ми спробували залучити учасників до розуміння, які загалом існують глобальні кліматичні проблеми, потім – до розуміння взаємозв’язку між політично-економічною ситуацією в країні і кліматичними змінами. А потім – як ми самі впливаємо на зміни на планеті. Після цього учасники виокремили локальні проблеми, які є відображенням глобальних».

Слухачів об’єднали у групи і вони створювали мистецькі колажі про ту чи іншу глобальну проблему – про зростання температури на Землі, голод, появу нехарактерних для регіону шкідників, танення льодовиків тощо. «Це дозволило пом’якшити атмосферу між учасниками і глибше занурити їх в тему», – говорить мисткиня.

«Також ми говорили про доєднання до міжнародного кліматичного руху як можливість для професійного росту й розвитку навичок. Є багато онлайн-інструментів, які вчать, як робити екологічні кампанії. У нас була презентація про різні креативні акції, – говорить Ілля Єременко. – В Україні загалом, а на сході це ще більш помітно, людям складніше самовиражатися, більшості ще треба пройти дуже довгий шлях до того, щоб створити якусь креативну ідею, яка б їх запалювала. І саме приклади з усього світу можуть надихнути на це».

Наприклад, додає Александра, є данський митець Олафур Еліассон, який у своїх роботах привертає увагу до танення льодовиків. У PinchukArtCentre колись була його інсталяція з льодом, який тане на очах у відвідувачів. «Таке унаочнення ситуації на планеті, – пояснює лекторка. – Але не обов’язково бути митцем для того, щоб створювати такі проекти. Можна об’єднуватися в групи і створювати щось невелике, але яскраве, трохи скандальне, щось, що привертає увагу і суспільства, і медіа, і влади. Або ви можете долучитися до глобальних акцій, які відбуваються в певний день по всьому світу, і зробити щось у своєму місті. Проблеми зміни клімату не можна вирішити самотужки, треба об’єднуватися. Головне, щоб було бажання це робити».

Реновація, яка гуртує громаду

Ще одна актуальна тема для Донеччини – що робити з покинутими індустріальними об'єктами і взагалі з промисловою спадщиною. Лекцію на цю тему читав Саша Московчук. Розповідає, що для Соледару ця проблема не стоїть аж так гостро – тут більшість промислових об’єктів були побудовані за часів незалежності, вони працюють і не пустують. Але кілька цікавих прикладів, говорить лектор, йому вдалося тут знайти. Зокрема, це соціальна студія звукозапису «Радіо Джа», яку заснував Антон Шваник.

«Ця репетиційна база розташована в закинутому тирі біля школи. Ми використали цей приклад ,бо половина цього об’єкту відновлена і перетворена на репетиційну базу, а інша – досі закинута. На лекції ми якраз обговорювали, що є закинутим об’єктом, чому так стається і що з цим робити. Я наводив різні приклади з України та близького закордоння. А потім ми пішли на цю репетиційну базу – і вже там обговорювали, що можна зробити ще, щоб це місце стало більш відкритим і доступним для жителів Соледару», – розповідає Саша Московчук.

Він додає, що тема закинутих об’єктів і їхнього можливого відновлення, є хорошим стимулом для знайомства і більш активної комунікації всередині громади

«Дівчата-учасниці лекції прийшли на базу і активно включилися в обговорення – що тут можна додати чи змінити. Хтось логічно їх запитав: «Чому ж ви не приходили раніше?» А вони відповіли, що не знали напевне, що саме тут відбувається, але тепер точно сюди прийдуть ще раз. І це хороший приклад налагодження комунікації, бо часто люди живуть в одному місті, в сусідніх будинках, намагаються робити якісь класні ініціативи, але не знають одне про одного і не перетинаються. І наша лекція, можливо, якось допомогла перетнутися цим різним колам спілкування», – підсумовує лектор.

Децентралізація культури

«Необхідно підтримувати міста, в яких немає глобальних ініціатив і які роблять все самотужки. Часто прекрасні ініціативи завершуються дуже швидко, тому що немає підтримки або відчуття сталості. Але ресурс у малих містах  – колосальний, і саме в сенсі ідей і чистоти сприйняття», – говорить Александра Кроліковска.

Вона розповідає, що у невеликих містах на події приходить менше людей, але «їхня реакція і віддача відчутно глибші».

«Якщо актуалізувати культурну площину в маленьких містах, то ми отримаємо самородки. Тому що там є доволі великий потенціал, не зачеплений поверхневими течіями. У великих містах велика конкуренція, і тому частина культурних проектів може бути спекулятивною. А у маленьких містах люди більше сфокусовані на реальних проблемах, і їхнє бачення не замулене. Маленькі міста справді здатні здивувати культурним потенціалом, питання – як його видобувати», – пояснює мисткиня.

Ілля Єременко зауважує, що у малих містах люди більш спраглі до нової інформації і нових можливостей, бо не перенасичені ними. «Їх все цікавить і вони хочуть щось робити, але часто не вірять, що можуть змінити світ довкола себе на краще. Так відбувається, бо люди одразу ставлять собі великі цілі й хочуть негайно бачити вагомі результати, у той час, як на це потрібні десятиліття. У малих містах треба починати з малих кроків. Якщо це буде прибирання раз на місяць якогось міського скверу – це вже важливо. Якщо хтось повісить банку для використаних батарейок у своєму під’їзді – це вже важливо. Будь-яка дія важлива. Немає незначних дій, коли йдеться про зміни на краще свого життя і життя громади», – підсумовує Ілля Єременко.

Марія Семенченко