От проукраинских митингов в Донецке до службы в Азове: история дончанина Стюи

Активізм в Донецьку та “підвал” у Макіївці

У 2014 році, коли у Донецьку почали з’являтись проросійські сили та починалась окупація міста, Стюі брав активну участь у мирних проукраїнських мітингах. Там людей розганяли та били, відбувались також і вбивства активістів.

Стюі був, зокрема, на останньому проукраїнському мітингу в Донецьку, який відбувся 28 квітня 2014 року. Згадує, що тоді поліція допомагала сепаратистам, роздавала їм щити та дубинки. Чоловік тоді йшов у середині колони, в мітингу взяло участь близько тисячі людей. Раптом почув вибух і він опинився вже в кінці колони. 

“Я бачив, що на мене летить чоловік у масці. Відійшли і почали нас бити. Поліція вдавала, що вона щось робить, але, насправді, нічого не було. Дали побити, а потім відпустили. Далі все затихло”, — згадує військовослужбовець.

Стюі згадує, що після цього ще 9 травня проросійськи налаштовані люди викрадали активістів з проукраїнськими поглядами. Когось побили і відпустили, а дехто досі вважається зниклим безвісти.

У липні по дорозі на шахту, де працював Стюі, його зупинила дівчина і запитала, чи його звати Стас. Чоловік відповів, що так. Після цього його вдарили автоматом по голові, скрутили та запихнули в машину. Привезли у Макіївку, де він був три тижні. Згадує, що йому тоді ще пощастило потрапити в Макіївку, а не в Донецьке СБУ, бо “тут людей били, але не вбивали так часто, як в тих приміщеннях”.

“Пощастило, тому що там, куди мене повинні були везти, мене вбили б. Тоді людей ніхто не шукав, тому, що поліції немає, закону немає, вони [сепаратисти-ред] є закон”

Це була будівля колишнього військкомату, здебільшого туди привозили наркоманів. Одного разу дівчина, яка раніше відкликала Стюі по дорозі на роботу, забила до смерті жінку у стані наркотичного сп’яніння. Все почалось із побиттів, вона не кричала і не реагувала на побої і це бісило цю дівчину. І та забила до смерті жінку. Також Стюі згадує випадок, коли сепаратисти вбили свого ж, бо щось не поділили.

Самого Стюі затримали і відвезли в Макіївку через зв’язок з хлопцем, який раніше виїхав з Донецька і вступив в Азов. Вони були друзями, тож в телефоні чоловіка знайшли відповідні переписки. Також були листування з друзями зі строкової служби.  Стюі назвали коригувальником, приписували його до Правого сектору. В Макіївці в нього хотіли дізнатись більше інформації про це, але чоловік більше нічого і не знав.

“Чесно кажучи, якщо була б якась інформація, я б її на той час розказав би. Тому що били, дуже сильно били. Мене зламали всього. Ребра були поломані, все було переломане. Рука була зламана”, — розповідає чоловік.

Після трьох тижнів тримання “на підвалі” чоловіка відпустили, перед цим змусивши підписати документ “про непокидання «днр»”. Пізніше чоловік здогадався, хто міг здати його сепаратистам. Швидше за все це був хлопець із шахти. На роботі Стюі висловлював проукраїнські погляди, коли українські військові зайшли на ДАП то казав, що ще трохи, і українські військові звільнять місто. Але цього не сталося і Донецьк залишився в окупації. Як згадує чоловік, хлопця, який здав його сепаратистам, вбило російським снарядом: тоді росіяни обстрілювали місто, щоб звинуватити в цьому Україну та налаштувати проти неї місцевих мешканців.

Пора залишати місто

Стюі виїхав з Донецька у березні 2015 року. Тоді він чекав, що все врегулюється мирно і місто швидко звільнять. Але цього не ставалось і тоді він вирішив стати на захист країни і долучитись до Азову.

Дружина з дитиною та батьки Стюі виїхали з міста раніше за чоловіка. Також через підписаний документ про невиїзд було ризиковано виїжджати з міста, але чоловік наважився це зробити. Виїжджав автобусом на підконтрольну Україні територію. Згадує, що тоді сепаратисти його особливо не перевіряли, а про цей документ ніхто і не згадав. Проте на українській території були перевірки. Тоді чоловік виїхав до Києва і долучився до війська.

Стюі обрав Азов з декількох причин. Перша — тому, що там служив друг з Донецька, який виїхав раніше і контакт з яким сепаратисти шукали в Стюі. Друга причина — на думку військового Азов тоді був найпопулярнішим полком, який показував результати і був близьким по духу чоловікові.

Спершу Стюі був номером обслуги міномета, потім — командиром гармати, а пізніше — командиром взводу. Сім’я підтримала рішення чоловіка долучитись до війська і підтримує і досі. Ключовим у прийнятті рішення долучитись до Азову стало те, що “вже хлопці гинули, а я ще сидів дома. Ну, це було погано. Тому, що я там [в Донецьку-ред] кричав, що я за Україну, але я сиджу дома. Вже пройшов Донецький аеропорт, вже було дуже не по собі”.

У 2019 році чоловік звільнився зі служби, одружився вдруге і почав працювати на будівництві. Каже, що було дуже важко повертатись до цивільного життя і не хотів би проходити це знову.

“Тут я був маленьким, але командиром. А там ти нікому не потрібен. Ще розповідали історії, як хтось відкупився від армії, питали, за що я воював і це дуже бісило”, — згадує Стюі.

Повернення до Азову

Коли почалось повномасштабне вторгнення, чоловік поїхав до місцевого військкомату, щоб знову стати на службу. Спершу мав долучитись до 56 бригади, але не вийшло: йому мали зателефонувати, щоб збиратись їхати, але ніхто не подзвонив. По дорозі  додому від військкомату Стюі зустрів друга, який був ветераном Айдару. Він збирався формувати підрозділ і запрошував Стюі. Але формування цього підрозділу затягнулось до середини квітня.

В той час чоловік дізнався, що деяким хлопцям з Азову вдалось вийти з Маріуполя. Сталось це в ході операції з гелікоптерами, які залітали на Азовсталь із провізією, зброєю, медикаментами, а звідти забирали поранених військових. Саме з ними чоловік почав формувати підрозділ мінометної батареї. Чоловіки збирали людей, навчали їх на полігоні як працювати з мінометом, як наводити його і так поступово формували підрозділ.

“У 2022 році було легше, ніж у 23-му і набагато легше, ніж у 24-му. Тоді не було FPV дронів, такої розвідки не було, не було скидів. Це найстрашніше. Я бронежилет рідко вдягав. Зараз такого не можна собі дозволити. Ми стояли за 2 км від фронту і просто у шортах ходили. Зараз такого нема”, — розповідає Стюі.

У вересні 2022 року в ході великого обміну військовополоненими додому повернулось багато українських військовослужбовців, серед яких були офіцери Азову. Тоді повернувся друг та командир Стюі і запросив його спільно формувати гаубичний дивізіон. Тоді вони отримали 122 гармати 2С1 “Гвоздика”. Там Стюі вже став старшим офіцером. Тоді вони працювали у Новосілці Донецької області.

В березні 2022 їх вивели на полігон доукомплектовувати новими гарматами. Тоді отримали французьку гармату, якою командував Стюі. А пізніше їм дали гармати “Гіацинт”. Так чоловік став командиром батареї “Гіацинтів”.

Сьогодні Стюі є начальником штабу батальйону забезпечення бригадно-артилерійської групи. Каже, що вогнева робота подобалась більше тому, що “там веселіше, там ти на позиціях, ти чуєш, що йде війна.”

“Мені дуже подобалось бути командиром гармати. Це така весела робота, тому що ти постійно на війні і від тебе все залежить. Щоб там старші командири не казали, але ти там найкрутіший на позиції”, — каже військовослужбовець.

Стюі згадує, що у Великій Новосілці разом з хлопцями відбивали багато штурмів. “В нас було два міномети і все. Більше нічого не було. Потім вже з'явилася крупна артилерія від наших союзників, інших підрозділів нашої армії. А спочатку ми вбивали 82-м та 120-м мінометом.”

Стюі каже, що вірить у повернення Донецька, Луганська та Криму. 

“Може я не побачу цього повернення, але діти наші, внуки побачать це. Силою ми зараз не відіб'ємо, якщо щось не станеться. Хоча би отримувати оце, що в нас зараз є, тримати, тримати, більше їх вбивати, щоб менше нашим дітям прийшлось вбивати їх. Вони розуміють тільки силу”, — каже чоловік.

***