"Донетчина – это сопротивление. А где сопротивление – там победа", Лилия Кислицына, координаторка Коалиции 1325. Донетчина

Про оновлену Донеччину – сучасну, інклюзивну та гендерно орієнтовану – говорили учасниці другого Конгресу жінок Донеччини, який відбувся в Києві місяць тому. Своїми рефлексіями про те, як рухатися до цих змін, розповіла натхненниця заходу та ініціаторка його проведення Лілія Кісліцина, співзасновниця та президентка громадської організації «Smarta», координаторка Коаліції 1325. Донеччина. Далі – пряма мова.

Важливо, щоб в Україні почули голоси жінок

Війна триває з 2014 року. І Луганщина, і Донеччина вже тоді знали, хто такі переселенці і як повільно вирішуються проблеми людей, що мають статус ВПО. Ми вже тоді знали, як важливо, щоб в Україні почали чути голоси жінок. І важливо, щоб Резолюція 1325 та її принципи все більше ставали тією основою, яка дозволить вийти із кризи – соціальної, політичної, економічної. Кризи війни. 

Три роки тому, восени 2021-го, ми хотіли обговорити ці виклики. Провели в Краматорську перший конгрес, створили нашу першу резолюцію. А через чотири місяці сталося широкомасштабне вторгнення. 

Більшість громадських організацій, активних жінок і чоловіків, які сповідують принципи гендерної рівності, демократії та євроінтеграції, виїхали з Донеччини. Та ми не роз’єдналися. Ми так само боролися за нашу землю. Надавали гуманітарну та психологічну допомогу. Підтримували громади, які вистояли. 

А ще – продовжували інтегрувати принципи резолюції першого конгресу. Через просвітницьку діяльність, через створення локальних документів на Донеччині, через проведення і популяризацію аудитів безпеки території як важливого елемента безпеки громад. І нам це вдалося. Вдалося завдяки Коаліції 1325, яка, до речі, за роки широкомасштабного вторгнення збільшилася. Ми підписали меморандуми з дванадцятьма громадами Донеччини, з обласною адміністрацією, з прикордонниками, з ДСНС. Зараз наша Коаліція працює по всій Україні. Вона жива, вона дієва. Тому не дивно, що сьогодні багато хто хоче приєднатися до нашої команди.

Між першим і другим конгресом – три роки. Та 732 кілометри

Другий конгрес ми провели вже в Києві – через три роки після першого. Організаторами виступили громадська організація «Смарта», Коаліція 1325. Донеччина та Донецька обласна державна адміністрація. Ми раді, що влада нас підтримала. Це дало нам силу та ресурс. Мені здається, такою і має бути співпраця – коли влада не ігнорує, а враховує, коли громадські організації не критикують, а дають конструктивні пропозиції. А ще приємно, що в нас повірили міжнародні партнери. ООН Жінки, які також підтримали конгрес, можна вважати, стали його співорганізаторами.   

Нам було важливо зібратися та поговорити про Донеччину, щоб почула вся Україна. А краще й увесь світ. Тому що Донеччина – це не тільки поле бойових дій. Це той опір, який чинять люди, що борються за Україну. Перемагають ті землі, де люди – не тільки військові, а й цивільні – борються за свою територію.

І те, що Конгрес нам усім був потрібний, ми побачили, коли почалася реєстрація. Ми розраховували запросити в Київ 130 учасниць і учасників. А зібрали 165. І ще майже пів тисячі людей дивилися онлайн-трансляцію заходу.   

Резолюція конгресу жінок Донеччини – це резолюція для всієї України

У другій резолюції ми визначили теми, над якими потрібно працювати вже сьогодні, прописали під них конкретні дії та пропозиції. Це безпека, відновлення, місцеве врядування, підтримка постраждалих, інтеграція, соціальна інклюзія, економічна спроможність, помітність, протидія інформаційним загрозам. 

Цей документ сьогодні особливо важливий. У нас закінчується перший регіональний план дій і закінчується другий національний план дій. У 2025 році ми будемо прописувати третій національний план дій і будемо готуватися писати другий регіональний план дій. І дана резолюція – це основа правильних дієвих документів. У тому числі локальних планів дій, які продовжують приймати громади Донеччини.

Із глобального, що відбулося на конгресі, то це була ініціатива Людмили Гусейнової (активістка та громадська діячка з Донеччини, яка три роки провела у полоні окупантів – авт.) створити комунікаційно-координаційну платформу з фокусом на актуальні проблеми Донеччини.

Люди, які живуть на окупованій території і чекають на перемогу, дуже хочуть, щоб Україна до них зверталася. Тому й потрібна така платформа, яка дозволить людям, які в біді, які в полоні, які знаходяться на окупованій території, почути Україну. 

Вже сьогодні ми шукаємо правильне рішення для того, щоб така платформа виникла. Це буде наш спільний внесок у фізичну та ментальну деокупацію Донеччини та Луганщини.

Гендерна рівність – це не тільки про жінок. Це про людиноорієнтованість усієї політики й усіх дій, які відбуваються в державі 

Адвокація прав та інтересів жителів Донеччини – це, по суті, діяльність нашої «Смарти». 1 листопада організації виповнилося вісім років. Увесь цей час ми пліч-о-пліч – і жінки, і чоловіки, які сповідують принципи гендерної рівності. Це дуже важливо і мені це здається дуже правильним. Тому що гендерна рівність – це не тільки про жінок. Це про людиноорієнтованість усієї політики й усіх дій, які відбуваються в державі.

Я радію, що «Смарта» стала ідеологом Резолюції 1325 не лише на Донеччині, а й в Україні. «Смарта» локалізувала регіональний план дій у десяти громадах. І хоча більшість із них зараз окуповані, вони знають про цей документ. «Смарта» сьогодні є амбасадором проведення аудитів безпеки територій у громадах Донеччини. 

А виникла наша громадська організація з об’єднання дієвих людей, які боролися за створення перинатального центру. У 2016 році я тоді як депутатка міської ради Краматорська звернула увагу на критичний стан нашого пологового будинку та на те, що жінкам регіону ніде народжувати. Перинатальний центр третього рівня, який міг забезпечити складні пологи, був у Донецьку. Місто вже два роки як окуповане. Краматорськ бере на себе повноваження обласного центру. Зрозуміло, що жінки масово приїжджають до нас народжувати. А умов немає. 

Я запропонувала депутатам міськради передати наш пологовий в область, щоб створити в Краматорську перинатальний центр третього рівня. До того ж держава була готова виділити 300 мільйонів гривень на реконструкцію будівлі. Я думала, що хоча би 30 відсотків жінок у раді мене підтримають. Але ні. Пропозиція, націлена на майбутнє, на жінок, на якість нашого життя, так і залишилася пропозицією. Довелося боротися. 

Два роки боротьби – і ми досягли свого. На сесії міськради депутати прийняли рішення про створення перинатального центру. У нашому пологовому з’явилися діагностика, реанімація для дітей і реанімація для мам. З’явилися нові спеціалісти, нове обладнання. А от реконструкцію будівлі ми не встигли зробити. Вона була запланована на 22-й рік. Але нічого – відбудуємо після перемоги! 

Ми мріємо про Донеччину, де живуть щасливі українці та українки

Саме «Смарта» сьогодні планує оновлення та відбудову тієї Донеччини, про яку ми всі мріємо. А мріємо ми про те, щоб оновлена Донеччина стала сучасною, інклюзивною, демократичною. І була тією Донеччиною, де живуть щасливі українці та українки.

Нас об’єднує патріотизм. Нас об’єднує сила донецьких степів, величезна історія східної частини України. І нас об’єднує віра – віра в спільну перемогу.

Говорити про відбудову і відновлення сьогодні дуже важливо. Свій перший план відбудови Донеччина реалізовувала десять років тому, після деокупації міст у 2014-му. Я тоді отримувала свій перший політичний досвід. І мені як жінці, яка багато років займалася бізнесом і реалізовувала проєкти, було дивним, що в Краматорську не було проєкту відновлення і розбудови. В 2015 році, коли деокуповані території могли отримати на відбудову державну допомогу чи грантову підтримку, наше місто не мало стратегічного плану розвитку. І перше, що тоді робили депутати, – ми розробляли стратегію. 

Кошти в розбудові вторинні. Первинна ідея. Тому сьогодні саме час подумати про те, якою буде наша Донеччина майбутнього. Які принципи ми туди закладемо. А їх уже заклали в стратегію відбудови і відновлення України. П’ятий з них – принцип гендерної рівності та інклюзії. Ми маємо помріяти про те, куди ми хочемо дійти, та прописати все. Це та візуалізація, яка надає сили вірити, сили рухатися. 

Країну щасливого майбутнього будують люди 

З початку повномасштабного вторгнення я переїхала з Краматорська у Львів. Я маю статус ВПО і знаходжуся у вразливій категорії. Вважаю, що громади, куди приїхали переселенці, мають зрозуміти: це величезний ресурс для їхнього розвитку. І я не про статистику говорю, хоча не всі громади знають, скільки людей у них живе. Я говорю про те, що треба дивитися на кожну людину. Оце і називається людиноорієнтованість. Кожна людина є цінністю громади. Треба подивитися на її проблеми та можливості, поцікавитися її досвідом. А потім врахувати цю інформацію при написанні стратегічних планів розвитку громад.

Люди – це найбільша цінність. Зараз на Донеччині залишилися 300 тисяч людей. Це півтора Краматорська у гарні часи, бо до війни у нас проживали 200 тисяч. А колись, у мирні часи, на Донеччині проживали 5 мільйонів людей. І десь же вони є зараз. Вони мають освіту, мають досвід – оце і є цінністю. Потрібно розгледіти її за статусом ВПО та знайти таким людям комфортні місця у приймаючих громадах. Громади від цього тільки виграють! 

Німеччина, наприклад, має такий досвід. Чому б Україні не запозичити його? Щороку у нас меншає людей. Багато хто виїхали за кордон. То давайте цінувати тих, хто залишилися, і дбати про них. Це має стати пріоритетом державної політики. Бо тільки люди зможуть побудувати вільну країну щасливого майбутнього.

Думки збирала Ірина Шаталова