Допомогти з адаптацією та підтримати: як працює система психологічної підтримки у бойових підрозділах на Донеччині

2022 рік. Група українських піхотинців заходить на зруйновані ферми поблизу Вугледара. У крайніх будівлях — спостережні пункти, з яких видно пустирище, що впирається у берег річки Кашлагач. За нею, у приватному секторі — вже ворог. Тут українським бійцям доведеться пережити артилерійські обстріли та «м’ясні» штурми росіян. Але найнебезпечніший супротивник, якого треба буде здолати — їхній власний страх.

Для одного з тих бійців, Андрія Яремка, це був найперший бойовий вихід. Сьогодні капітан Яремко є офіцером відділу психологічної підтримки персоналу у складі 11-го армійського корпусу ЗСУ.

Про психологічну підготовку та адаптацію у війську, про контроль бойового стресу та інші функції, які виконують фахівці з військової психології, про те, як змінюється оборона України та про Сухопутні війська як найбільшого роботодавця країни — в інтерв’ю з паном Андрієм.

«Психологічна адаптація — це передусім захист військових»

Андрій Яремко прийшов до війська добровольцем у 2022-му: приєднався до лав 68-ї окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша.

Починав солдатом-гранатометником під час оборони Вугледара. Після поранення і контузії — йому запропонували змінити фах: розвивати напрям психологічної підтримки персоналу (ППП).

«Тут дуже допоміг управлінський досвід із цивільного життя, — пригадує Андрій. — Але багато речей довелося навчатися з нуля».

Ми починаємо розмову з теми психологічної адаптації й підготовки: це перший етап, який зараз проходить кожен новобранець (і за мобілізацією, і за контрактом).

З періоду психологічної адаптації починається БЗВП (базова загальновійськова підготовка), а ще вона є етапом бойового злагодження на рівні бригади. Це порівняно новий елемент підготовки: у 2022 році, коли Андрій лише починав військову службу, цього напрямку не розвивали через дефіцит часу та критичну ситуацію на фронті.

— Пане Андрію, які головні зміни відбулися у підготовці бійців порівняно з тим, що було чотири роки тому?

— Змінилася якість підготовки, і збільшилася її тривалість. У 2022 році, коли навчали нас, терміни підготовки були скороченими. Я, стрілець-гранатометник, вистріляв досить небагато набоїв на полігоні. Постріл з гранатомета зробив один раз. Здається, минула пара тижнів від початку підготовки, як нас, добровольців, перекинули з місця навчання на Донеччину, під Вугледар.

Зараз базова загальновійськова підготовка триває 51 навчальний день, і це не рахуючи фахових навчань і бойового злагодження.

— Загальна військова підготовка зараз починається саме з психологічної адаптації. Психологи декілька днів допомагають бійцям адаптуватися до нових умов, допомагають освоїти практики виходу зі стресу. Як такі підходи впливають на новобранців?

— Насправді це чудова новація. Психологічна адаптація — це передусім про захист військовослужбовця. В нього є можливість пройти злагодження з колективом, з яким він служитиме та воюватиме. Чим краще ти знаєш своїх побратимів, чим якісніші у вас із ними навички, тим більш впевнено ви почуватиметеся в бойових умовах. Важливо, що психологічна адаптація проходить в комплексі з іншими напрямами військової підготовки.

Це і смуга перешкод, яка тренує одночасно і психологічну стійкість, і суто військові навички. Це і лекції, зокрема національно-патріотичне виховання. Ми розуміємо, що частина новоприбулих донедавна намагалася відмежуватися від ситуації, переконати себе, що це «не їхня війна». А коли на лекціях йде мова про війну за наше виживання, за право України на майбутнє, — то це збільшує мотивацію новобранців.  

— Які навички, важливі в бойових умовах, дає психологічна підготовка?

— Це, зокрема, техніки взаємодопомоги і самодопомоги, щоб у стресовій ситуації боєць міг допомогти собі та своїм побратимам. Робота з власним диханням, а також алгоритми дій в разі панічної атаки, способи виходу з бойового стресу після того, як бій вже завершився. Ми працюємо над тим, щоб ніхто не опинився в бойових умовах без належної підготовки.

— Пане Андрію, що б ви найбільше хотіли змінити в системі психологічної підготовки та адаптації військовослужбовців?

—   Найчастіше це питання, не пов’язані з психологією. Більшість проблем у нашій сфері витікає з дефіциту спеціалістів. Ми, фахівці з психологічної підтримки персоналу, також повинні працювати над помилками та поліпшувати власні навички. Ще однією складністю є надмірна бюрократизація: і це загальна проблема держави, яка стосується не лише війська. Конкретно військові психологи — зможуть працювати більш ефективно, якщо в них зменшиться кількість обов’язкової паперової роботи.  

Як побудована система психологічної роботи з військовослужбовцями 11 Армійського корпусу?

Андрій Яремко виділяє такі аспекти:

• Психологічна адаптація на етапі військової підготовки та злагодження.
• Моральна підтримка бійців.
• Психологічна підтримка.

«До психологічної підтримки входить координація роботи психологів, груп контролю бойового стресу, груп психологічного супроводу та відновлення, — ділиться військовий. — Моральна підтримка — стосується більшою мірою нагороджень, різних форм мотивації та заохочень.  Наше завдання — організувати все так, щоб військовослужбовець, який перебуває на лінії фронту, розумів, що про нього пам'ятають, що він цінний і що йому можуть надати допомогу, якої він потребуватиме».

Частиною цієї роботи є організація поїздок бійців у лікувальні й санаторно-курортні заклади та проведення різних активностей, які допомагають відновитися й набратися сил.

Найважливіші якості військового психолога

Андрій Яремко виділяє їх три:

• Вміння вислухати і підтримати.

«Ми кажемо не просто про “вільні вуха”. Військовослужбовець має розуміти, що після розмови психолог не піде і не забуде про те, що він розповів, — наголошує офіцер. — Людина має відчувати, що її почули, і що вона отримає допомогу».

• Розуміння військової проблематики.

До прикладу, цивільні психологи часто радять клієнтові змінювати життєву ситуацію: сферу діяльності, місце проживання тощо.  Військовий психолог працює інакше: допомагає налаштувати людину для того, щоб вона краще витримувала ті умови, які є, і могла в них виконувати свої завдання.

• Готовність працювати ширше свого профілю.

«Наприклад, нам часто розповідають про фізичну втому та різні хвороби, а не лише про психологічні проблеми. Про нестачу снарядів певного калібру, про побутові труднощі, які від фахівця психологічної підтримки персоналу аж ніяк не залежать.  Але що від нас залежить — так це готовність вислухати конкретного військовослужбовця і почути все, що його турбує. Те, що він скаже, враховується у звітах і рекомендаціях, які потім подають військові психологи. А отже, можна буде на різних рівнях вирішувати ті проблеми, на які воїн звертає увагу», — говорить капітан Яремко.

Перший бій: «Була комічна ситуація, яка ледь не стала трагічною»

— Пане Андрію, давайте поговоримо про психологію бою. Що відчуває воїн перед бойовим завданням і під час його виконання, що він відчуває після бою? І як йому треба із цим допомагати?

— Я можу розповідати про ці відчуття з особистого досвіду. В бойових умовах в тебе завжди є страх. Але головна твоя задача — ніколи не піддаватися паніці, тому що в такому разі ти вже гарантовано нічого не зробиш. В тебе труситимуться руки, ти не знатимеш, за що хапатися. І такий стан призведе до катастрофи.

— Що потрібно для того, щоб цього не сталося?

— Якісна підготовка. Перше: треба володіти всією зброєю, яка в наявності у вашого підрозділу. Тоді ти розумітимеш, що в будь-який момент зможеш цю зброю застосувати. Друге: варто знати, хто тримає оборону праворуч і ліворуч від вашої позиції. І, відповідно, звідки більш імовірним є напад ворога. Третє: боєць має чітко знати порядок своїх дій в момент, коли почнеться бій.

— Можете пригадати, як це відбувалося під час вашого першого бою?

— Був 2022 рік: нас закинули на ферми під Вугледаром, біля яких тоді проходила лінія зіткнення. Попереду річка, а за нею село, яке вже під ворогом. Нас вимушено відправили на фронт після досить короткої підготовки. Через це в нас траплялися деякі комічні ситуації. Одна з них того дня ледь не стала трагічною.

Щойно ми зайшли на позиції — почули далекі постріли. Наш взводний каже: «Пацани, починається бій!». І давай неприцільно стріляти в одне вікно. Інший побратим — «насипає в інше»… Я дивлюся й не розумію: що відбувається? Бійці просто не знають, що робити, кожен діє по-своєму.

Нам пощастило, що втрутилися досвідчені військові, яких ми мали замінити. Вони припинили нашу хаотичну пальбу у вікна й детально пояснили, як потрібно діяти. Я, на той час гранатометник, ставив уточнювальні запитання: де мені краще ставати, який сектор відстежувати.

Ми всі отримали детальні пояснення, які потім рятували нам життя. І найголовніше: страх і паніка відступили. Ми дізналися від командирів, що навпроти нас, в село Павлівка, завезли батальйон окупантів. І відчували, що вже готові до бою. Але бій того дня не відбувся. Перших нелюдей наша група знищила в наступні дні.

— Повернімося до особливостей роботи військового психолога. Ось бойове чергування завершилося, воїн повертається з позицій та поступово «відходить» від бойового стресу. Як йому допомагати в цих умовах?

— Передусім треба дати йому відпочити. А далі дивитися за ситуацією, бо психологічні стани після бою можуть бути різними. Один виходить з позиції у стані ейфорії, інший може, навпаки, відчувати паніку. В другому випадку треба подбати, щоб його панічні настрої не поширювалися на весь колектив. І тут повинен реагувати заступник командира роти. Він має побачити цю ситуацію і відразу спрямувати бійця до психолога, або ж викликати психолога до нього.

— З вашої практики, чи самі бійці розуміють, що їм потрібна психологічна допомога?

— Найчастіше, на жаль — ні. Можливо, це наш український менталітет: люди не звикли звертатися по допомогу. Тому військові психологи частіше самі пропонують свої послуги, ніж працюють за зверненнями конкретних бійців. І навіть у тих випадках, коли боєць сам ініціював розмову з фахівцем, то він не лише просить психологічної допомоги, а й жаліється на все, що йому болить.

«Сіра» зона, панування дронів та ризикована логістика: про зміни на полі бою та адаптацію до них

— Цікаво, як на психологію воїна впливає дедалі більша технологізація війни. На захисників та захисниць полюють ворожі дрони. Водночас українці і самі можемо брати пульт до рук і полювати на ворога. Хоча ще два-три роки тому значна частина бойових дій — це були саме стрілецькі бої та артилерійські дуелі.

— Через насиченість неба дронами  (і українськими,  і ворожими) люди перебувають на позиціях довше, ніж могли б бути. І тут головним психологічним викликом є не так панування дронів, як тривале перебування на позиціях. Психологічно дуже складно провести такий довгий час у своєму бліндажі й нікуди особливо звідти не виходити.

— Що психологічно є складнішим для бійця: контактний стрілецький бій з ворогом, чи безконтактні бойові дії, зокрема з використанням дронів?

— Коли наші бійці беруть до рук пульт і нищать ворога, вони не стикаються з якимись психологічними проблемами. Більше того: знищення ворожої цілі приносить задоволення. Адже йдеться про окупанта, який пройшов на нашу землю, щоб вбивати нас.

Інша річ, коли ми говоримо про загрозу з боку ворожих дронів. Війна стала більш дистанційною, і «сіра зона» розширюється до багатьох кілометрів. Завести людей на позиції та повернути їх назад стає дедалі важче. Але й на початку повномасштабного вторгнення окупанти працювали по нас дистанційно — артилерією. Снарядів у ворога було стільки, що він їх не шкодував. І ми кожного разу поверталися з позицій оглушеними.

І тут все залежить від особистого сприйняття. З нами був побратим, який спокійно переживав артилерійські обстріли. Добре тримався. Але щойно чув, що засвистіли кулі — впадав у ступор.

І навпаки: є ті, хто нормально тримається у стрілецькому бою, але при цьому боїться дронів. Причому цей страх може змінюватися залежно від часу перебування на позиціях: або зменшуватися через звикання, або навпаки — наростати.

— Як враховувати такі індивідуальні особливості захисників та захисниць?

— Давати їм відповідні завдання. Той, який впадав у ступор під час стрілецького бою, насправді був дуже відповідальним. В нас завжди були заряджені рації та достатня кількість води на позиції, якщо цю роботу доручали йому. Він прекрасно її виконував.

«В армії можна знайти себе. Є тисячі варіантів!»

— Поділіться, будь ласка, своїми спостереженнями: як змінюється психологічний портрет українських новобранців, починаючи з 2022 року?

— На початку повномасштабного вторгнення у війську було дуже багато вмотивованих людей: тоді майже всі йшли до армії добровільно. Мотивація була ключовою перевагою українських воїнів! Але в усіх збройних конфліктах є така закономірність: чим довше триває війна, тим слабшою стає мотивація тих, хто поповнює військо.  В людей з'являється страх перед армією, який ще й підживлює російська пропаганда. Багато хто думає, що служба – це «квиток в один кінець»: лише окоп, лише штурмові дії та жодних інших варіантів. Тому величезна кількість людей, які могли б служити за своїм фахом, приносити користь власній країні, відмовляються від цього. Вони не розуміють, що у війську потрібна не лише піхота. І що навіть у піхоти, якої вони так бояться, є ротації, є кар’єрне зростання, є варіанти здобуття нового військового фаху.

— Насправді Сухопутні війська України — це тисячі різних вакансій. Тут служать сотні тисяч людей: Сухопутні війська ЗСУ є найбільшим в Україні роботодавцем.

— І, крім того, це величезна кузня кадрів. В армії можна знайти себе: є безліч можливостей і варіантів.

Гарно водиш автівку — можеш бути водієм. Ти хороший автослюсар — то займатимешся ремонтами! Успішний програміст — у війську є безліч вакансій для програмістів. Та й майже для будь-якого фаху.

— Пане Андрію, моє останнє запитання — про ті уроки, які ви особисто засвоїли під час цієї війни.

— Їх два.

Урок перший: треба бути готовими до війни. А ми готовими не були.

Я особисто також не вірив, що нове вторгнення росії відбудеться. Аналізував ситуацію і бачив, що їй невигідна повномасштабна війна. Ми це бачимо і зараз: у ворога максимальні людські жертви, втрати в економіці, а перспективи стають дедалі гіршими. Тоді, у 2021-му, я припускав, що ворог на це не піде. А якщо й почне — то  відступить, щойно отримає відсіч. Я не уявляв, що окупанти продовжать пхатися на нашу землю роками. І це було помилкою. Бо я оцінював їхню поведінку з погляду нормальної людини, але ж вони такими не є!

І другий урок: нам варто навчитися ухвалювати рішення. В Україні чимало людей, які звикли все життя вагатися. Зокрема, і щодо захисту своєї країни. Коли буваю в тилу, то дуже часто чую: «Ну, я не знаю! Може й пішов би до війська. Але за певних умов. Треба подумати…». Я вважаю, що кожен чоловік повинен уміти ухвалювати рішення. Особливо на тлі тисяч жінок, які є в армії: вони змогли ухвалити рішення та стали на захист країни без вагань. Чимало з них не просто виконують роботу в тилу: вони буквально воюють. Якщо змогли ці жінки, які не є військовозобов'язаними — то  зможуть і всі інші. Чоловіки повинні вміти ухвалювати рішення.

Автор: Євген Солонина, 1-й Центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ