Репортаж
«Повторює все, що було в Костянтинівці»: чим сьогодні живе прифронтова Дружківка
Місцеві кажуть, що життя вже покинуло Дружківку: замість людей, які ходять вулицями, проїзну й пішохідну частину дороги контролюють ворожі дрони. Люди з остраху майже не входять з дому, відчуваючи, як фронт захопив навіть прибудинкові території, де ризик загинути зрівнявся з можливістю вижити.
Дружківка наприкінці березня 2026 року — прифронтове місто, яке щодня на собі відчуває наслідки наближення лінії зіткнення. Упродовж останніх тижнів російські окупанти щодня здійснюють нальоти на місто, вбивають цивільних і розбивають їхні будинки. В таких умовах вижити надскладно, тому єдиний шанс врятуватися — евакуюватися. Проте й це ризиковий процес, оскільки росіяни не шкодують дронів, щоб лишити в місті якомога більше людей, навіть якщо їх доведеться поранити або убити.
Кожен заїзд у місто — ризик того, що автомобіль буде атакований і спалений БпЛА, а водій — поранений чи вбитий. Попри це частина населення вірить, що у них іще є час покинути Дружківку, хоча суперечить цьому статистика втрат цивільного населення та волонтерів. Тож як виживають люди у Дружківці за 12 кілометрів від фронту — бачив Східний Варіант.
«Я не знаю, як у Дружківці можна вижити…»
Світлана, мешканка Дружківки, переїхала у Краматорськ наприкінці грудня 2025 року. Коли фронт з Костянтинівки почав все більше загрожувати місту, жінка вирішила не чекати найгіршого сценарію. Спочатку перевезла основні речі — зимовий одяг та побутову техніку. Згодом почала перевозити літній одяг і пам’ятні речі: книги, альбоми, кілька вазонів і деякі меблі. У квартирі на четвертому поверсі ще лишилися кілька килимів, стіл на кілька стільців, куплених незадовго до початку повномасштабної війни. Їх вона лишила наостанок, оскільки потрібно було знайти місце для них або звільнити орендовану квартиру. Коли це вдалося, можливості заїхати у Дружківку, щоб забрати меблі, вже не було.
«У мене квартира на четвертому поверсі. Вона ще не розбита, але дрон прилетів у сусідній під’їзд, тому вибило вікна, двері. Всередині багато скла, але я його навіть не прибирала. Востаннє, коли заїхала у місто — це на початку березня. Забрала звідти кілька каструль і повернулася. Мені там страшно. Я не розумію, як у Дружківці можна вижити, бо там вже геть немає життя. Людей немає, бо всі сидять вдома і бояться вийти. Але якщо вийти на вулицю, то немає куди йти. У моєму районі працює лише один магазин у підвальному приміщенні, всі інші зачинені. Але і туди страшно пройти, бо до нього близько кілометра. А на такій відстані кілька разів може погнатися дрон, навіть якщо ти йдеш пішки», – каже мешканка Дружківки.
Машинами у Дружківці майже не пересуваються. Окремі автомобілі, які трапляються на вулиці, скоріше виняток. Люди ризикують, намагаючись виїхати з міста і забрати хоча б якесь майно з собою. Але з початку березня такі поїздки частіше закінчуються за кілька метрів від дому, бо машин наздоганяють дрони.
«Мої знайомі з сусіднього під’їзду 16 чи 17 березня намагалися виїхати з міста з повним багажником речей. Мені ця жінка розповідала, що у них був відкритий багажник, а з нього було видно кухонні стільці, які вони забирали з дому. Салон теж був забитий сумками. Вони не доїхали до центральної дороги — дрон наздогнав і вдарив по машині. Все згоріло, вони поранені. У чоловіка зламана рука, забої, у моєї знайомої синці по всьому тілу, рани… Їх не пощадили. Але пощастило, що вони хоча б вижили», — розповідає Світлана.
Дружківка — небезпечне для життя місто
Сьогодні Дружківка більше не безпечне місце, куди мешканці Костянтинівки можуть вийти, щоб їх забрали волонтери. Дійти живими з «сірої зони» до Дружківки майже неможливо, бо людей дорогою наздоганяють російські БпЛА й атакують, намагаються вбити на дорозі. Тим одиницям, кому вдається дістатися прифронтового міста, доводиться пережити ще одне випробування — дійти до тієї частини міста, куди ще можуть доїхати волонтери. На них росіяни ведуть особливо страшне полювання: коли бачать автівку, яка їде рятувати людей, вона стає чи не основною ціллю.
Наприклад, минулого тижня росіяни атакували машину гуманітарної місії «Проліска»: двох людей поранили, двох убили. Одна з жінок-пенсіонерок, яку рятували, загинула на місці. Інша постраждала померла в лікарні.
У місті працюють лише три магазини — усі в різних районах, і подекуди відстань до найближчого сягає до 4 кілометрів. Люди на такі відстані бояться ходити, тому переважно сидять вдома чи у підвалах і навіть не виходять на вулицю. Лікарня ще працює, проте повноцінною роботою це складно назвати, кажуть місцеві. Найважчих пацієнтів везуть відразу в Краматорськ, оскільки під бомбами врятувати їх надто складно.
За словами начальника Дружківської МВА Андрія Панкова, що кожен день у громаді починається з оцінки наслідків атак — що пошкоджено, де були влучання та чи всі мешканці перебувають у безпеці.
«Основне завдання — забезпечити базові потреби мешканців, наскільки це можливо. І ця робота триває щодня», — наголошує очільник адміністрації на сторінці Дружківської МВА.
На кінець 2025 року в Дружківці проживало близько 19 тисяч людей. Натомість станом на середину березня 2026 року, через активну евакуацію населення Дружківської громади значно скоротилося і складає близько 9,5 тисяч цивільних жителів.
Дмитро, військовослужбовець родом із Дружківки, запевняє: вона повторює долю Костянтинівки, але переживає її з усіма стражданнями значно швидше, ніж місто по сусідству. Уже зараз Дружківкою неможливо ходити без ризику для життя. Далі ставатиме в рази гірше, і зрештою місто повністю знищать ще до його захоплення, як і Костянтинівку.
«Ситуація в Дружківці повторює все, що було в Костянтинівці 8-9 місяців тому: обстріли цивільних, атаки дронів на машини, будинки, інфраструктуру. Зараз у місті немає світла, водопостачання, нормальної логістики. Люди взагалі бояться ходити вулицями, як свого часу у Костянтинівці. Але поки її почали «розбирати» так само, як і Дружківку, пройшло майже пів року. А Дружківка майже відразу попала в «гарячу» фазу, тому життя з міста вибили дуже швидко», — каже військовий.
За словами Дмитра, шанс на евакуацію, яка закінчиться позитивно, місцеві мають лише зараз. Якщо вони зволікатимуть ще 2-3 тижні, їх навряд зможуть вивезти з міста — людям доведеться виходити за його межі, значно сильніше ризикуючи своїм здоров’ям і життям.
***
Аліна Шевчук
