Переселенка з Луганська розповіла, як двічі рятувала коней від війни та створила для них шелтер

Катерина Степанова з юних років мріяла пов'язати своє життя з кіньми. Пройшла навчання у кінно-спортивній школі та стала власницею коней. У 2014 році у її господарстві було 8 тварин, яких їй довелося евакуювати з Луганщини. Після лютого 2022 року вдруге рятувала своїх підопічних. Згодом створила шелтер для евакуйованих коней на Рівненщині та заснувала ГО «Кентавр ЮЕЙ».
Про це йдеться у публікації Східного Варіанта.
У 2014 році в господарстві Катерини було 8 тварин — 5 особистих коней, віслючок та два підопічних коні, за якими вона доглядала зі своїм чоловіком Артуром. Тримали коней у домашній стайні.
Катерина згадує, як у липні 2014 року у Луганську почалися обстріли, з'явилися перші жертви у їхньому селищі. Вони з чоловіком відправили своїх дітей та родичів у безпечне місце на підконтрольну територію України, а самі залишилися, аби прилаштувати коней.
Поки Артур займався евакуацією рідних, Катерина намагалась рятувати коня Буяна самотужки, оскільки волонтери теж виїхали в пошуках безпечного місця. Вона пригадує:
«Буян вже місяць стояв у станку, і потрібно було його звідти виводити. Коли він вийшов, то найперше, що зробив — ліг покачатися у траві. Кінь знову не зміг встати. Тоді я згадала як мій чоловік колись допоміг своїй кобилі вилізти з болота. За його методикою я підставила руки коневі знизу під голову, щоб він міг спертися на мене, і ми одним ривком зробили це разом. Кінь встав. Це був один з найщасливіших моментів мого життя».

Транспортування тварини у такому стані було неможливим. Катерина додає, що на території самопроголошеної «лнр» тоді з'явилося «правило», що жоден кінь не має покидати територію.
Вони з чоловіком останнім рейсом потягу виїхали до Харкова. Там продовжували шукати можливості та місце для евакуації коней, але евакуаційних рейсів для тварин не було.
У жовтні 2014 року Катерина з чоловіком повернулись у Луганськ. Протягом місяця вона збирала своїх тварин по місту та відстоювала свої права на них. В результаті їм з чоловіком все ж вдалося вивезти у Харків 4 коней. Ще одного коня та віслюка вони прилаштували у добрі руки.
У 2018 році Катерина з чоловіком переїхала в Очаків на Миколаївщину та забрала з собою коней.
Лютий 2022 року знов вніс свої зміни у життя родини Катерини. Вона пригадує, що повномасштабне вторгнення з перших днів зачепило й Очаків. Її чоловік відразу звільнив підвальне приміщення у найближчий двоповерхівці, облаштував там опалення, світло, інтернет та прості побутові умови.
Коней вивели на поле, на мотузки додали слабкі ланки, «щоб під час необхідності тварини могли їх порвати та втекти». Двоє коней були на припоні, двоє гуляли вільно. Кожен день їх змінювали почергово.
Катерина розповідає, що дітям не дозволяли виходити з підвалу, а самі з чоловіком по черзі їздили на поле до коней, щоб напоїти та перев'язати. У квітні 2022 року вони зрозуміли, «що війна так швидко не закінчиться, і потрібно було знову шукати безпечне місце». Однак фінансового ресурсу родина не мала.
Вихід знайшовся — Катерина натрапила на допис Фонду Федерації кінного спорту, який організував евакуаційні рейси для коней. Усіх чотирьох тварин вдалося евакуювати у Дубно на Рівненщину. Там їм надали прихисток на Мирогощанському іподромі, за умови самозабезпечення. Самій родині запропонували тимчасовий безкоштовний гуртожиток.
«До літа нам з чоловіком вдалося налагодити партнерські відносини з Фондом Федерації кінного спорту та залучити фінансування від них для організації повноцінного шелтера для коней, евакуйованих із зон бойових дій. За рік співпраці з фондом нам вдалось надати прихисток та догляд більш ніж 65 коням», — розповідає Катерина.
Вже за рік приміщення іподрому було продане на аукціоні. Контракт з Фондом Федерації кінного спорту завершився, і Катерині з чоловіком довелося знову вирішувати подальшу долю їхніх коней. Вона говорить:
«Нові власники запропонували нам платний постій по 8000 грн за кожну голову. На той час у нас вже було шестеро коней, бо дві кобили народили лошат. Переселенцям без житла і роботи така сума була нереальною, тому ми були вимушені відмовитись».
За словами Катерини, їм вдалося знайти приміщення на вигідних умовах неподалік від Дубна, у селі Судобичі. Там почали розвивати діяльність шелтеру для коней, евакуйованих із зони бойових дій.
Одночасно з цим, родина Катерини почала розвивати соціальний кінний клуб. Вони започаткували різні форми психоемоційного відновлення громадян за допомогою коней. Зокрема — це іпотерапія. Власниця коней говорить:
«Нам дуже хотілося, щоб наші коні також могли зробити свій вклад у відбудову країни — це, зокрема, підтримка морального та ментального здоров'я українців».

Також на базі шелтеру протягом двох років діяв безкоштовний гурток з навчання верхової їзди, де місцеві хлопчики та дівчата навчилися доглядати за кіньми та їздити на них верхи.
У липні 2023 року Катерина створила ГО «Кентавр ЮЕЙ». Її співзасновником став, станом натепер, її колишній чоловік Артур, з яким вони знаходяться у дружніх та партнерських відносинах.
За словами керівниці ГО, поступово їм вдавалося залучати фінансову допомогу на різні соціальні проекти. Так, наприклад, у 2024 році вони виграли міні-грант від Фонду громади міста Дубно «Добробут». Завдяки частковому фінансуванню провели дві зміни дитячого денного кінного табору для дітей з вразливих категорій населення. Всього було дві групи по 8 дітей.
У 2024 році ГО «Кентавр ЮЕЙ» потрапила у перелік номінантів на премію «Responsibility Award 2024» в номінації «Історії відповідального партнерства».

Наразі у кінному клубі доступні послуги для всіх категорій громадян. Для найменших дітей діє поні-клуб, де є можливість навчитися верхової їзди та догляду за кіньми на маленьких конях. Для підлітків та дорослих також доступні всі види послуг, від навчання верхової їзди до прогулянок чи кінного походу.
Детальніше дізнатись про роботу шелтеру можна на сторінці громадської організації у Facebook та на сторінці соціального кінного клубу в Instagram.
Усі, хто хоче підтримати роботу шелтеру, можуть допомогти у зборі коштів на корм для коней за посиланням.
Читайте повністю цей матеріал: «Плани — не здаватися»: як переселенка з Луганська двічі рятувала коней від війни та створила для них шелтер
Також читайте: Від повітряних кульок до розвиваючих ігор: як переселенка з Донеччини створює бізнес на Полтавщині