Історія
«Місце, де можна побути в теплі»: як переселенка з Луганщини створила простір підтримки та творчості
У невеликій крамничці на Українській, 67, у Білгороді-Дністровському на полицях — вишиті картини, керамічні вироби, в'язані іграшки-обереги. Наталія Кір'янова розкладає нову партію робіт і всміхається відвідувачам. Рік потому вона не вірила, що знову зможе всміхатися. Її історія — про те, як із болю та втрат народжується нове життя.
Квіти як початок
Наталія Кір'янова народилася й виросла на Луганщині. Після школи здобула освіту бухгалтерки сільського господарства на базі Луганського машинобудівного інституту, однак за фахом не працювала. Ще з юності її приваблювали квіти — флористика. Саме в цьому вона бачила себе й своє майбутнє.
Згодом життєві обставини привели її до Мілового. Тут захоплення квітами поступово почало набувати реальних обрисів. Наталія згадує, що починала з кімнатних рослин — вирощувала їх удома, доглядала, спостерігала, як вони ростуть і змінюються.
«Мені завжди було важливо робити це власними руками — від маленького паростка до дорослої рослини. Квіти заспокоювали та давали відчуття, що все можна виростити заново», — каже Наталія.
Вона вирощувала не лише кімнатні рослини, а й звичайні квіти — на присадибній ділянці. Частину з них доглядала від самого насіння, інші доводила до потрібного вигляду вже перед продажем. Частину квітів Наталія вирощувала сама, частину закуповувала, інші брала під реалізацію. Починала з малого, крок за кроком вибудовуючи власний квітковий бізнес. Поруч була родина, росли діти, а квіти ставали не лише роботою, а й опорою в повсякденному житті.
Життя на кордоні
До 2014 року Мілове було відоме на всю Луганщину не визначними місцями, а своєю особливістю: кордон між Україною й росією тут ділив селище навпіл.
У 2014 році все змінилося. Проросійські бойовики намагалися захопити Мілове, але їм це не вдалося. Вулицю Дружби народів перекрили — відтоді перетнути її можна було лише через офіційний пункт пропуску. Луганськ опинився під окупацією, зруйнувалися бізнес-зв’язки, які роками вибудовувалися саме через це місто.
Попри те, що масштабних бойових дій у Міловому не було, цей рік став одним із найважчих.
«Постійна напруга, страх, відчуття небезпеки, втрата опори під ногами — з цим довелося навчитися жити», — каже жінка.
Згодом життя ніби заспокоїлося, але вже ніколи не стало таким, як раніше.
Пошук опори
Після 2014 року Наталія фактично почала життя заново. Бізнес із квітами більше не давав тієї стабільності, а постійне відчуття тривоги переросло в депресію. Тоді вона знайшла для себе іншу форму порятунку — почала шити текстильні ляльки.
Її зацікавили саме ляльки з тканини. Вона створювала їх за фотографіями, відтворювала одяг, риси обличчя, просувала роботи через інстаграм. Замовлень ставало дедалі більше. Це допомагало триматися — у той час чоловік працював у ДСНС і часто їздив у відрядження до Станиці Луганської, де тривала напружена ситуація. Наталія займалася дітьми й роботою, намагаючись утримати звичний ритм життя.
Старший син навчався в коледжі, молодший — у школі. Згодом вони разом зі старшим вступили до вишів: Микола — до Національної академії сухопутних військ у Львові, Наталія — до Луганського національного університету.
Шляхом втрат
24 лютого 2022 року між четвертою та п’ятою ранку російська техніка зайшла в Мілове. Районний центр опинився в окупації, а родина — під пильною увагою нової влади.
Старший син Наталії, Микола, після закінчення академії у 2022 році ніс службу в прикордонному загоні Білгород-Дністровського. Саме він узяв на себе відповідальність за родину: шукав безпечні маршрути, домовлявся, пояснював, що і як робити, — робив усе можливе, щоб вивезти рідних із небезпечної зони.
Виїзд із окупованої території тривав майже тиждень. Довгі очікування, постійний страх, перевірки, невідомість. Коли вони нарешті дісталися Білгород-Дністровського, де служив Микола, полегшення було крихким. Житло шукали довго — переселенцям неохоче здавали квартири. Та Микола й тут був поруч: підтримував, заспокоював, повторював, що це лише тимчасово.
«Він весь час говорив, що ми ще переїдемо, що все налагодиться», — каже Наталія.
У 2023 році Микола вирушив захищати країну на Східний напрямок. Він служив у 1-му Донецькому прикордонному загоні, був начальником інженерного відділу. Старший лейтенант із позивним «Студент» — відповідальний, зібраний, той, хто завжди йшов першим. Саме таким його згадують побратими.
27 червня 2024 року поблизу села Рибалчине Харківської області старший лейтенант Микола Гирман із позивним «Студент» загинув, виконуючи бойове завдання.
Коли зупиняється час
І для Наталії світ знову розлетівся на друзки. Лікарня, психологи, довгий шлях повернення до реальності. Вона хотіла знову шити ляльки, але не мала ні швейної машинки, ні коштів на її придбання. Тоді згадала про в’язання.
Спершу це були маленькі іграшки-обереги для захисників — зайці та ведмедики в бронежилетах. Руки робили своє, а думки поволі поверталися до життя. Потім з'явилися перші замовлення. А згодом і мрія про власну справу.
Простір, де тепло
Ідея крамнички з’явилася майже випадково. Одне знайомство, кілька розмов — і думка вже не відпускала.
«Я довго сумнівалася. Але дуже хотілося створити місце, куди людина заходить, обирає щось для себе і виходить із відчуттям тепла», — зізнається Наталія.
Так у Білгороді-Дністровському народився «МіМіМейд» — простір виробів ручної роботи. Місцеві підтримали задум: допомогли знайти приміщення, разом узялися за ремонт. Наталія одразу вирішила, що це буде не лише її справа — хотіла дати можливість реалізуватися й іншим майстрам Бессарабії.
Крамничка відкрилася 25 вересня 2025 року. Ідею пібдтримали ще 12 майстринь і майстрів. Сьогодні тут можна знайти в'язані іграшки, квіти, букети та пледи роботи Наталії, Об’єднувати людей було простіше, ніж здавалося. Наталія розмістила оголошення у місцевих пабліках, телеграм-каналах, інстаграмі. Спрацювало і «сарафанне радіо», і знайомства зустрічей переселенців та майстер-класів.
Тепер у «МіМіМейд» уже 13 майстрів — і коло постійно розширюється. Тут проводять творчі зустрічі, майстер-класи для дітей і дорослих, заняття за посильний донат. Можна не лише придбати готовий виріб, а й створити щось власноруч.
«У нас не просто крамничка. Це простір для творчих людей і зустрічей. Місце, де можна побути в теплі — і фізично, і душевно», — говорить Наталія.
Повернення до життя
Для Наталії ця справа стала способом відновити себе. Кожна в'язана іграшка, кожен майстер-клас, кожна усмішка відвідувача — це маленький крок назад до життя. Біль нікуди не зникає, але поруч з'являється щось інше — тепло, яким можна ділитися з людьми.
Її історія — про втрати, що не ламають, про силу починати знову, про людей, які підтримують одне одного навіть у найважчі часи. А ще — про те, що пам'ять може жити в справі, яке приносить тепло іншим.
Крамничка «МіМіМейд» на вулиці Українська, 67, у Білгороді-Дністровському — як маленький острівець творчості та підтримки, створений великою любов'ю і незламністю.
Зв'язатися можна через сторінку в Instagram: mimimade.
***
Тарантіна Ольга
