Історія
«Беззаперечний доказ української Донеччини»: про що розповідають народні пісні сходу, записані етнографами
Протягом експедицій 1980–2010-х років фольклорист Степан Мишанич та етномузикологиня Олена Тюрикова записали унікальні народні співи з усієї Донецької області. Показово, що 95% записаних пісень — україномовні. Через загрозу знищення колекцію Степана Мишанича вивезли у 2010 році, а касети Олени Тюрикової — вже після початку російської збройної агресії у 2014.
Станом на зараз усі музичні записи оцифровані й доступні всім до прослуховування та ознайомлення. Докладніше про порятунок унікальної музичної спадщини Донеччини Східний Варіант дізнався в кандидата мистецтвознавства, доцента, проректора з наукової роботи Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Юрія Рибака.
Вдалося врятувати 1600 касет з українськими піснями Донеччини. Кожна тривалістю до півтори години
Найбільшу колекцію записаних народних пісень із Донецької області зібрав фольклорист та педагог Степан Мишанич. У 1991 році, після здобуття Україною незалежності, його запросили на посаду завідувача кафедри української мови та літератури Донецького державного університету (нині — Донецький національний університет ім. В. Стуса), в якому він і пропрацював наступні 19 років.
Для його студентів після першого курсу обовʼязковою була практика. Степан Мишанич давав чітке завдання: кожен студент чи студентка мали привезти як мінімум одну касету з історичним чи фольклорним матеріалом з населених пунктів Донеччини. Педагог досить прискіпливо оцінював результати: матеріали мали бути підписані, занотовані, обов'язково із зазначенням населеного пункту й людей, які надали інформацію. Як наслідок, за багаторічну працю в Степана Мишанича сформувалася величезна колекція касет з унікальним культурним матеріалом регіону.
«Студентам ставили завдання: комплексно обстежити певний населений пункт, тому їм треба було багато випитувати в мешканців. Не лише пісні, а і про родинні музичні традиції, прислівʼя, приказки, перекази, легенди, казки, прикмети. Це все вони також записували. Значною частиною записів були пісні. Чому їм приділялася увага? Бо це також завʼязано на філології, на мові. І для музикантів, і для філологів пісня — це джерело знань. Також це були розповіді місцевих про Другу світову війну, остарбайтерів, колективізацію, репресії, Голодомор і як люди пережили це», — розповідає кандидат мистецтвознавства, доцент, проректор із наукової роботи Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Юрій Рибак.
Після Помаранчевої революції Степан Мишанич, за спогадами Юрія Рибака, спостерігав певні утиски зі сторони донецької влади до викладачів української мови та літератури. У 2010 році він покинув посаду та повернувся на рідне Закарпаття, водночас вивіз власну колекцію, яку накопичив за час роботи в Донецьку: 30 тисяч книг та 240 папок із матеріалами студентів, у тому числі касетами з народними співами мешканців Донеччини.
Про існування колекції, розповідає Юрій Рибак, дізналися випадково вже після смерті Степана Мишанича:
«Одного разу ми вітали з днем народження нашого вчителя та видатного етномузиколога Михайла Мишанича — рідного брата Степана. А позаду нього стояли коробки з-під фруктів. Ми запитали, що то таке, а у відповідь почули, що то студентські матеріали, які Степан вивіз із собою з Донецька. Ми зацікавилися, врешті-решт спорядилися і вирушили на Закарпаття машиною, щоб вивезти їх для дослідження. Це було вже після початку повномасштабного вторгнення — у травні 2022 року».
Як виявилося, колекція Степана Мишанича нараховувала близько 1500 касет із записами народних пісень мешканців Донеччини. Кожна тривалістю до півтори години. Касети були магнітні, тобто такі, які могли із часом розмагнічуватися, втрачаючи записаний матеріал. Тому Юрій Рибак, який тоді працював завідувачем Лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії, почав їх оцифровувати.
Ще одну колекцію народних співів Донеччини, яку частково вдалося врятувати, записала етномузикологиня Олена Тюрикова. Вона їздила в експедиції по регіону ще з 1980-х років. На жаль, більша частина колекції залишилася на тимчасово окупованих територіях. Але 100 касет із великими ризиками вдалося врятувати. Їх вивезла з окупації підприємиця Лариса Поліщук.
Свого часу Олена Тюрикова співпрацювала зі Степаном Мишаничем, зокрема в його науково-дослідній лабораторії на базі університету. Записи збирала самостійно впродовж років під час польових експедицій, коли записувала автентичний спів у селах.
Їх оцифруванням також займався Юрій Рибак.
«Вражає, як уся Донеччина співала українською»
Записані пісні з Донеччини представлені різноманіттям жанрів, розповідає Юрій Рибак. Здебільшого зустрічаються популярні українські народні пісні, такі, як «Несе Галя воду, коромисло гнеться», «Час рікою пливе, як я зустрів тебе», «Ой у полі озеречко» та інші. Багато календарно-обрядових пісень: колядок, щедрівок, веснянок, а також давнього фольклору. Широко представлений весільний репертуар, що притаманно всій Україні.
«Відчиняй, свате, хату,
Відчиняй, свате, хату,
Бо не влізе перезва в хату.
Як не влізе в хату,
То полізе на хату»
(Записана 29 травня 1998 року у м. Маріуполь, весільна, виконавиця — Марія Аронська 1922 року народження).
«Меланка ходила,
Васильку просила,
Васильку, мій батьку,
Пусти мене в хату».
(Записана в 1993 році у м. Сіверськ, щедрівка, виконавиці — Ганна Краснянська 1926 року народження та Надія Лагода 1930 року народження).
Цікаво, що зустрічаються пісні на козацьку тематику та про козаків. Адже в давні часи на території Донеччини були козацькі поселення. Відтак не дивно почути пісні про козаків, чумаків та козачий край.
«Ой п’є козак, п’є, у нього гроші є,
Ой за ним, за ним його рідна мати дрібні сльози ллє.
Ой синочку мій, дитино моя,
Ой покинь, покинь горілочку пити, бо проп’єш коня».
(Записана у м. Бахмут 20 липня 1996 року, виконавиця — Галина Пустовіт 1934 року народження).
«Їхав, їхав козак містом,
Під копитом камінь тріснув да раз, два!
Під копитом камінь тріснув да раз!».
(Записана в 1999 році в селищі Новодонецьке Краматорського району, виконавиці — Ганна Фокіна 1938 року народження та Любов Гаузер 1939 року народження).
Також до колекції увійшли необрядові пісні, трудові та церковні, псалми, канти, народні романси, стрілецькі й повстанські твори. Окрім музичних записів, архів містить легенди, казки, замовляння, прислів’я, перекази, дитячий фольклор і свідчення про повсякденне життя. Особливу цінність становлять усні розповіді про трагічні сторінки української історії — Голодомор, розкуркулення, депортації, репресії та ідеологічний тиск радянської влади, що призвів до поступової русифікації Донеччини.
Більшість записів зроблено на побутові магнітофони та касети, які роками зберігалися без належної консервації. Попри це, близько 90–95 % фонограм зберегли добру якість звучання, що дозволило досліджувати та популяризувати унікальну фольклорну спадщину.
Переважно виконавицями пісень є жінки, однак зустрічаються і чоловічі співи. Зазвичай це козацькі твори, які ефектно звучать у чоловічому багатоголоссі.
Юрій Рибак акцентує, що 95% усіх записаних пісень на Донеччині є україномовними:
«Вражає, як уся Донеччина співала українською. І навіть люди, які приїжджали туди з росії, піддавалися впливу української пісні і співали. Мене вражає, скільки пісень було записано в Маріуполі, Волновасі, Бахмуті, Іловайську, Антрациті… Всюди були українські пісні, які співали наші українські люди. І дуже шкода, що із цими містами сталася така жахлива катастрофа та окупація».
Понад рік Юрій Рибак оцифровував народні пісні Донеччини. Магнітофон, компʼютер і касети. Кожну з них слід поставити, програти в режимі реального часу, слідкувати й контролювати процес. Потім обовʼязково паспортизувати запис: перенести опис, імена виконавців та збирачів, роки народження, населений пункт тощо. Науковець каже, що Степан Мишанич проробив велику роботу: кожна папка та запис у нього був підписаний. До того ж кожна касета мала свої зошити та додатки, де описаний їхній зміст. Усе це необхідно було перенести на цифрові носії.
«Станом на зараз ми оцифрували вже всю колекцію: і Степана Мишанича, й Олени Тюрикової. Зараз вивчаємо різні можливості, щоб їх популяризувати. Щоб донести громадськості українську ідентичність Донеччини. Щоб ні в кого не було сумнівів, який етнічний склад тут домінував. А домінували там українці», — каже Юрій Рибак.
Сьогодні ознайомитися та послухати українські народні пісні з Донеччини може кожен на сайтах Цифрового архіву фольклору та Електронного архіву українського фольклору.
Особливого значення записані народні пісні з Донеччини мають під час повномасштабної війни з росією, каже науковець. Більшість населених пунктів, де колись співали українською, зараз або окуповані, або вщент знищені, або на лінії фронту. росія продовжує політику, як і 300 років тому, тотального знищення українців та їхньої культури.
«На Донеччині дуже сильно розвивався український етнос. Це українська культура, традиції, звичаї. Звісно, є й інші культури. Як, наприклад, надазовських греків. Але домінували завжди українські. І тому ми не можемо уявляти Україну без Донеччини, бо це наші території», — акцентує Юрій Рибак.
***
Інга Павлій
