Містяни розповіли, як зараз працює ринок у прифронтовому Слов’янську

Станом на жовтень 2025 року у Слов'янську мешкає понад 50 тисяч жителів — тих, хто не евакуювався, хто обрав залишитися попри сирени, вибухи та постійну загрозу. Люди продовжують приходити на центральний ринок. І торговці, і покупці впевнені — поки існує цей осередок, що нагадує спокійні мирні часи, доти є життя у місті.

Про це йдеться у репортажі Східного Варіанта.

Сьогодні Центральний ринок Слов'янська — це не просто торгова площа, а живий організм, що б'ється в ритмі прифронтового життя. Ряди з овочами, м'ясом, молочкою, одягом і дрібними крамницями.

Попри обстріли та всі негаразди воєнного часу, ринок оживає о 8-й ранку. Продавці, переважно місцеві, привозять товар на стареньких “Жигулях” чи велосипедах з околиць міста.

Тут немає гучної реклами, лише вигуки: “Картопля свіжа, без хімії!” чи “Сало домашнє!”. Торгівля кипить: жінки перебирають яблука, чоловіки рублять м'ясо на дошках, а покупці, з сумками через плече, торгуються за кожну гривню.

У Слов’янську ринок — це не лише комерція, а й комунікація: тут обмінюються новинами, підтримують одне одного. За день через нього проходить тисячі людей, і попри постійного зростання цін, товар не переводиться.

Буквально напередодні ринок потрапив під обстріл, але містянам це не завадило вийти на торгівлю або прийти за покупками.

“Звичайно ми боїмося обстрілів, але люди адаптуються до всього, а торгівля або навіть прогулянка по ринку, серед людей — це можливість трохи відпочити від сьогоднішніх реалій”, — відповідає одна з відвідувачок ринку.

“Як життя в Слов'янську? Кожного дня ходиш і думаєш  — чи прилетить чи не прилетить сьогодні. Але працювати треба. Ринок — мій рятунок: торгую вже років десять, продаю яблука, цибулю, що сама виростила за 30 — 50 грн за кілограм, на те і живу. Ціни на продукти постійно ростуть, але я намагаюся свої не задирати, розумію, що усім зараз не легко”, — розповідає продавчиня Олена Петрівна.

Інша продавчиня —  Оксана Іванівна, продає випічку. Її кіоск пахне пиріжками.

“Торгівля на ринку — це моя терапія. До війни працювала на хлібозаводі, а тепер печу вдома. Дочка евакуювалася до Львова, а я лишилася. Коли вдома, то під час сирени ховаюся в підвалі. Ще у 22 році на нашій вулиці було зруйновано декілька будинків. Це для мене такий стрес був, що тепер досі від звуку сирени холодок по шкірі завжди. Але все одно виходжу торгувати, та і не тільки. Спілкування з людьми — з колегами й покупцями, воно наче заспокоює”, — розповідає Оксана Іванівна, не припиняючи одночасно й перекидатися фразами з покупцями.

Володимир Миколайович торгує м'ясною продукцією. Його прилавок — свіже, копчене м'ясо, ковбаси.

“Торгівля сама по собі, як живий організм, постійно якісь зміни. З 22 року, звичайно, все помінялося. Спочатку виживали за рахунок військових, бо вони багато купували. Зараз трохи по іншому. Та і ціни на закупівлю ростуть. Ще пів року тому я робив закупку сировини по 60 гривень за кілограм, а зараз вже по 100. Але намагаємося виживати, хоча тут це не легко звичайно. Іноді за м’ясом приходиться і в сусідній Лиман їхати, а там все набагато серйозніше, небезпечніше. Але нічого, якось прорвемось”, — Володимир Миколайович посміхається та кладе на ваги чергову порцію продукції.

В цілому, не дивлячись на те, що лінія фронту повільно, але стає ближче, поки що на торгівлю у Слов’янську це впливає не суттєво. Ринок працює кожного дня за розкладом, сотні продавців продовжують обслуговувати тисячі покупців.

Читайте повну версію матеріалу: Пульс міста: чим живе центральний ринок у прифронтовому Слов'янську

Також читайте: «Тепло буде тільки в семи громадах»: чи готова Донеччина до опалювального сезону?