Лікарка з Луганщини підтримує переселенців у Калуші
Анна Євдокимова народилася у маленькому селі Дмитрівка Щастинського району на Луганщині. Сьогодні жінку знають у Калуші як лікарку й волонтерку, яка підтримує переселенців.
Про це йдеться у матеріалі Східного Варіанта.
Анна розповіла Східному Варіанту, що її спокійне життя обірвалося, коли у 2014 росія вдерлася на українські землі. Після псевдореферендуму стало зрозуміло — війна неминуча. Лінія розмежування пролягла неподалік дому — поруч були Щастя та Станиця Луганська, які згодом стали центрами запеклих боїв. У Анни на руках було немовля. Причин для тривоги вистачало. Але залишалися вдома, спостерігаючи як змінюється життя: через село переміщувалися військові колони та біженці з окупованих територій.
Родина жінки лишалася вдома. Батько Анни відкрито допомагав військовим — вода, харчі, дрібні речі.
Підписання угод про припинення вогню дало надію: здавалося, що найгірше позаду. Родина щиро раділа й вірила, що невдовзі звільнять окуповані території. Ті, хто виїхав, мріяли про повернення. Та реальність виявилася іншою — бої не припинилися, і щодня гинули військові.
У 2016 році Анна повернулася на роботу після декрету, а у 2021-му стала медичною директоркою районної лікарні. Роботи вистачало — боролися з наслідками коронавірусу, пацієнтів надходило багато.
Лютий 2022-го пахнув димом і тривогою. Напередодні повномасштабного вторгнення Щастя зазнало масованих обстрілів. У відділення масово привозили поранених. За кілька днів розпочалася війна, а потім українські війська відступили, і село опинилося в окупації.
11 блокпостів до свободи
У телеграм-каналі знайшли перевізників, точку збору, інструкції. 23 березня родині вдалося приєднатися до колони. Збір був у Старобільску, люди сідали в мікроавтобуси, а ті, хто мав власні автівки, вишиковувалися за ними.
Оминули 11 російських блокпостів без пригод. 400 кілометрів долали 12 годин. Коли нарешті дісталися Дніпра — були щасливі.
Анестезіолог із Калуша, який у 2014 приїздив працювати у складі Першого добровольчого мобільного госпіталю, відповів на дзвінок відчаю: «Приїжджайте, прихисток знайдемо». Їх поселили у знайомих. За півтора місяця родина винайняла окрему квартиру.
Роботу Анна швидко знайшла у медичному центрі «Медюніон». Її чоловік повернувся до служби в ДСНС і вже за три місяці вирушив на Харківщину — працювати там, де щодня доводилося рятувати людей і долати наслідки обстрілів.
Волонтерство як відповідь
На Прикарпатті Анна відкрила для себе активні спільноти. В Івано-Франківську працював луганський гуманітарний хаб — Анна стала чергувати двічі на тиждень.
«Приймала як ЛОР, підбирала ліки, пояснювала як лікуватися», — розповідає лікарка.
Медикаменти надходили від Луганської ОДА та міжнародних партнерів. Частину Анна з колегами відправляли поштою в невеликі громади: «Люди похилого віку, які не мають змоги приїхати. У коробці — ліки. У записнику — імена й телефони: кому що передати, кому подзвонити через тиждень».
Згодом волонтерство розрослося до участі у проєктах: від допомоги військовим до навчальних програм для переселенок.
Водночас вона активно долучається до громадських ініціатив і стала однією з героїнь фотовиставки «Незламні лідерки», яка об’єднала історії переселенок та місцевих жінок Франківщини. Для Анни ця участь — спосіб показати: переселенки можуть бути прикладом і рушійною силою у громадах.
Тим, хто сьогодні стоїть перед важким рішенням покинути рідну домівку, вона радить: «Вірити й робити кроки».
Зв’язатися з Анною Євдокимовою можна через її сторінки у Facebook та Instagram.
Читайте цей матеріал повністю: «Переселенці можуть бути рушійною силою»: історія лікарки з Луганщини, яка знайшла нове життя у Калуші
Також читайте: «Інтеграція має відбуватися спільно»: як переселенка з Краматорська налагодила роботу волонтерського центру в Олександрії
