Репортаж
«Ледь нашкрібаємо на оренду»: як змінився квітковий бізнес у Краматорську
Війна вносить свої корективи не лише в карту бойових дій, а й у ціну звичайної троянди в Краматорську. Скасування залізничного сполучення з Донеччиною 5 листопада 2025 року стало фатальним для місцевого бізнесу: логістика через Дніпро здорожчала вдвічі, а дороги, що прострілюються «Птеродактилями», відлякали постачальників.
Як квітковий ринок прифронтового міста виживає в умовах касетних обстрілів, підвищених тарифів та тотальної відсутності клієнтів, які раніше «тікали з передка», аби купити букет – дізнався Східний Варіант.
Ірина, власниця торговельної точки у квітковому павільйоні, бідкається: відколи у Краматорськ перестав їздити поїзд, який сполучав Донеччину та інші регіони України, торгувати стало неможливо. Клієнтів не буває – навіть День закоханих, який бив річні рекорди у продажах, цього року став збитковим. Чоловіки не могли приїхати з позицій, а цивільні бояться виходити з дому.
Крім того, «покосив» багатьох клієнтів фронт. Раніше хлопці приїжджали купувати в Ірини квіти з самого Бахмута, замовляли телефоном букети і дистанційно влаштовували сюрпризи своїм коханим. Нині ж і романтики, і прагматики однаково не можуть виїхати з передових позицій чи вирватися на ротацію, щоб влаштувати свято своїм коханим. Тож фронт змінив не лише життя в Краматорську, а й святкування романтичних дат у прифронті.
«До нас і поранені, й коси, й криві їхали, щоб квіти взяти дівчатам. І з передка тікали»
«Укрзалізниця» тимчасово скасувала поїзди до Донеччини ще 5 листопада. Той день став для багатьох бізнесів визначальним: вони втратили основну клієнтуру, для кого продавалися більшість товарів і послуг. Зокрема, не такими затребуваними стали б’юті процедури – у місцевих чатах пошук майстрів скоротився в кілька разів, як і їх відвідуваність. Але найбільшим ударом скасований поїзд до прифронту став для квіткового бізнесу, який практично зупинився. Показовим став цьогорічний День закоханих.
«Коли перестав ходити «Хюндай», у Краматорськ перестали приїжджати дружини, коханки, дівчата до своїх хлопців і повії. От і все. Кому тепер купувати квіти? Місцеві майже не виходять на вулицю, бо бояться ТЦК… Ми у краматорських чатах все бачимо. Люди повиїжджали, хто встиг, і в основному саме та маса купувала квіти», – скаржиться Ірина, власниця квіткового бізнесу.
Зараз квітковий бізнес на всій Донеччині переживає нелегкі часи. 59-річна Ірина зауважує, що з-поміж усіх бід, які колись уявляла, ніколи не думала, що почнеться велика війна. Жінка почала торгувати квітами з 2023 року. У перший рік війни вона працювала в іншій сфері. Але на другий рік повномасштабного вторгнення, коли бійці «освоїлися» в місті, а їхні родини почали до них приїжджати, пішла у більш прибутковий бізнес. Принаймні таким була сфера продажу квітів кілька років тому.
«Я кожного 14 лютого приходила на роботу раніше. Усі сходилися на сьому ранку, а я була тут вже о 5:30. Відкривалася, вітрину виставляла, букети робила, бо хлопці з самого світанку прибігали по них. Тут такий гармидер був, вони стояли в черзі. А відколи поїзд не їздить – немає ні черг, ні взагалі покупців. Все, ж*па… Сьогодні хлопець купив троянди й пішов на «Нову пошту», відправив дівчині в інше місто. Я йому ще серце туди всунула, щоб романтичніше було. Але того ажіотажу, який був у другий, третій рік війни, немає і більше не буде. До нас і поранені, й коси, й криві їхали, щоб квіти взяти дівчатам. І з передка тікали, щоб купити квіти. У мене волосся дибки підіймалося, як вони рани показували, свої зашиті руки, ноги», – пояснює мешканка Краматорська.
Бізнес серйозно підкосила і зміна ситуації на фронті. Відколи військові через загострення бойових дій не можуть «вириватися» в особистих справах, а логістика тяжка і й у рази небезпечніша через полювання дронів. Через це доїжджати до Краматорська з інших населених пунктів вдається не всім. Хоча ще торік свято було абсолютно інакше. Тоді й фінансовий аспект торгівлі був більш позитивним: не було причин турбуватися, що на оренду чи зарплату бракуватиме виручених коштів. А цьогорічний День закоханих показав, що цей збитковий бізнес може затягнути у борги й лишити майже без прибутку.
«Оренда цього «сараю» коштує 3 тисячі гривень, електроенергію сплачую за підвищеним тарифом по 16 гривень. З чого я повинна нашкрябати податок, який для ФОП влупили, якщо ми не торгуємо нічим? Я радію, коли у мене вистачає відкласти гроші на закупку, віддати дівчатам зарплату і відсоток за продажі (яких майже немає), заплатити за таксі, яке відвезе їх додому. Якщо в кишені залишиться дрібнота на хліб і воду, це удача. А кожного тижня квіти, які не продаються, викидаєш у смітник. Знаєте, як це відчувається? Ніби вийняти з кишені 1,5-2 тисячі гривень і порвати. А ще ж комунальні виплати, якусь рекламу дай, щоб про нас хлопці знали», – каже Ірина.
Та сама закупівля квітів стала дорожчою через те, що основні траси, які з’єднували Краматорськ із Дніпром і Харковом, стали небезпечними. Дрони, які кілька місяців атакують машини, зокрема цивільні й вантажні, відлякали постачальників. Тому логістика потягнула за собою підвищені ціни оптової закупівлі квітів.
«Наприклад, я замовляла тюльпан з Харкова. Що від нас до Харкова їхати? Три години, «Нова пошта» доставить за день. Але ні. Бо вони тепер їдуть через Дніпро, бо дороги прострілюються. Ніхто не хоче їхати до нас. На трасі вже всі бачать купу «Птеродактилів», побитих і згорілих машин. Хтось казав, що сітки ставитимуть, щоб було безпечніше. Де ті сітки?» – обурена Ірина.
Якщо торік жінка купувала одну з найбільш популярних троянд по 50 гривень і продавала по 100 грн, то цього року вже купувала її в постачальника за сотню. Через це продавати її довелося по 150-200 гривень, аби «відбити» закупівлю, комунальні та оренду.
Коли всю Україну накрили морози після відлиги, асфальт біля квіткового ринку перетворився на ковзанку. Довелося витратити чимало коштів, аби купити пісок і розсипати його біля яток, а за кілька тижнів – прибрати, оскільки й бруд міг відігнати клієнтів.
«Я розумію, що цей сарай – як твої труси: що в ньому і біля нього – це твої проблеми. Але за що ми платимо гроші й оренду, якщо все це – наші витрати? Бо я плачу і за світло, й за воду, і за вивіз сміття, і за товар, який викину в кінці тижня. Це дуже збитковий бізнес», – наголошує продавчиня.
«Ми у центрі Краматорська стоїмо, на наших очах місто згасає, пустіє»
Проте і зараз ситуації є ще куди погіршитися. Ірина передбачає, що з такою антипопулярністю квітів, як цього року, замовлень і продажів на 8 березня не буде. А це наступний за важливістю день для квіткарів, який «робить касу» не просто на кілька місяців наперед, а загалом показує перспективи на пів року й більше. Їх, очевидно, немає.
«Я так само, як і мої дівчата, не сплю по кілька ночей. А на четверту ніч приходимо і падаємо на ліжко, бо немає сил. Ми змучені роботою, продажами, які стоять на місці, думками про те, що чекає попереду. І коли кілька ночей не поспиш, на четверту вимикаєшся. А потім колеги питають, чи я не чула, як уночі щось розривалося в місті. А я настільки міцно спала, що почула б тільки тоді, якби до мене щось «гахнуло». Нас же з 2014 року тут рівняли, цей бідний Краматорськ, хоча в Донецьку всі ці роки і не знали, що таке обстріл. І цю війну ж можна закінчити, якби та стара скотина нас не «жаліла»! Нікого воно не жаліє, тільки вбивать хоче, с*ка невмируща», – пояснює жінка.
Позиція щодо окупантів у неї стійка: ті – вбивці, а не визволителі. І хоч через таке переконання вона з багатьма клієнтами й містянами сперечається, проте досвід колонізованих росією країн – прозорий аргумент щодо того, що нічого хорошого від «звільнення» не можна очікувати.
«Дівчина тікала від обстрілів, а вони її наздогнали у Дніпрі. Я знаю, що від долі не втечеш…»
Ірина – та містянка, яка переконана, що все ж місто вціліє й не відійде росіянам. Знає, що його обстрілюватимуть, і вже за кілька місяців він може стати страхітливим на вигляд. Але каже, що нікуди переїжджати не планує: у неї «на руках» старенька мама, єдине житло, яке можна орендувати за вартістю – у Краматорську. Їхати немає куди, переконана. Хоча за цю позицію її подруги називають її «сепаратисткою» – лише тому, що жінка не хоче покидати рідне місто.
«Краматорськ впорається з цією поганню, вціліє. Повірте, у мене внутрішній голос чудово налаштований, я це відчуваю. Обстрілюють і будуть ще більше нас рівняти цими ракетами, дронами, але тут наші люди будуть. А щодо того, що може поранити?... Від долі не втечеш. Знаєте, скільки людей загинуло, коли намагалися виїхати звідси? Або ж як у Дніпрі обстріляли багатоповерхівку, а на руїнах сиділа дівчина. Вона з Краматорська, виїхала від обстрілів. І що? Наздогнало», – зауважує квіткарка.
Однак, імовірно, бізнес доведеться закрити, коли безпекова ситуація в Краматорську буде лише погіршуватися. Внаслідок цього постане питання комендантської години. Подібний досвід у Дружківці показав, що в тих умовах будь-що продавати майже неможливо: попит у «дозволені» години мінімальний, бо люди не встигають закупитися всім необхідним через обмеження. Врешті, більшість із них починають їздити в інші міста (наприклад, зараз – із Дружківки в Краматорськ). Тому позитивних настроїв щодо продажів у Ірини немає.
«У моєму розумінні, Костянтинівка і Дружківка – це вже поле бою. А ми лишилися тилом, бо рятувальникам, волонтерам треба десь жити. Але місто згасає. Ми ж у самому центрі Краматорська стоїмо, працюємо, усе бачимо. Центральніше немає, на наших очах місто пустіє», – переконана жінка.
Ірина пригадує, що кілька років поспіль у переддень та з самого ранку святкового дня і цивільні, й військові прибігали не лише по квіти, а й по іграшки коханим та дітям. Багатьох із них вона досі пригадує, хоча, найімовірніше, їх немає серед живих. Проте не згасає надія, що колись Ірині прийде повідомлення від них зі словами «Я живий».
«Я все згадую хлопця, який приїжджав до мене того й позаминулого року. Купував квіти дівчині, з якою познайомився тут, у центрі Краматорська. А зараз його немає, більше не приїжджає. У мережі дуже давно не з’являвся, а я все одно йому пишу повідомлення у телеграмі. Досі. А раптом відповість колись?... Така глупа мрія в мене, що він опиниться живим. Я скількох щасливих хлопців бачила, а зараз половини з них немає. Навіть більше, ніж половини. Одиниці живі. Пам’ятаю військового, який постійно прибігав за квітами дівчині. Він з Часів Яру приїжджав. Щоразу, як його відпускали – по квіти й до неї. І так посміхався!.. Інколи не міг виїхати, тому скидав мені гроші на карту, викликав таксі, я клала туди букет, а водій підвозив його дівчині. Все, немає того хлопця. Два роки минуло, а я чекаю, що й він колись у месенджері напише, що все добре», – каже продавчиня квітів.
Ірина каже, що зараз у неї половина телефонної книги в телефоні – ті, хто більше не відписує, а у відвідуванні стоїть помітка «Був у мережі давно». Проте її особиста мрія – щоб на повідомлення відповіли. Навіть якщо по квіти не приїдуть – не образиться, сміється жінка.
***
Аліна Шевчук
