Репортаж
«Пишаюся, що Краматорськ досі дихає»: як живе місто біля фронту на п’ятий рік повномасштабного вторгнення
Звук «приходів» у Краматорську настільки звичний, що на нього майже не звертають уваги. Більше реагують на проліт дрона – якщо його чутно, то небезпека зберігається. Проте коли дзижчання припиниться і люди почують вибух, продовжують йти у своїх справах. Краматорськ – місто, де війна вже на підступах. Але багато хто переконаний, що покидати його іще зарано.
За чотири роки від початку великої війни окупанти понад 850 разів обстріляли Краматорськ, вбили майже півтори сотні цивільних і майже 700 громадян поранили. Крім того, повністю зруйнували 11 багатоквартирних будинків і пошкодили понад п’ять тисяч приватних і багатоквартирних. Це все росіяни зробили тоді, коли фронт тримався на значній «відтяжці» від міста.
Проте зараз, коли лінія зіткнення з кожним тижнем ближчає, втримати відчуття безпеки та піклуватися про Краматорськ стає все важче. Місто, яке було безпековим хабом Донеччини, перетворюється на населений пункт, який «дихає» в ритмі війни. Східний Варіант розповідає, який Краматорськ сьогодні, і за що його люблять містяни.
«Як поїхати з Краматорська, якщо він ще живе?..»
У ніч з 23 на 24 лютого 2026 року росіяни вкотре обстріляли Краматорськ. З кожним днем дрони все частіше долітають до центра міста. Практично кожний нічний обстріл супроводжується атакою будинків у центрі, розбитими машинами й вигорілими квартирами, в яких жили цивільні. Питання евакуації для них надзвичайно болюче, поки росія не докладає до цього рішення свій боєприпас. Після того, виносячи рештки збережень із будинку, варіантів майже не лишається. Переважна більшість містян обирає переїзд в інший регіон, бодай трохи віддалений від фронту.
Ірина Совсун – мешканка Краматорська, яка переїхала сюди з 2014 року. Жінка каже, що на власні очі бачила, як і до того збіднену Луганщину, звідки вона родом, понівечили свого часу росіяни – і під час окупації, і до того своїми проросійськими наративами. Тож зараз намагається використати кожну можливість, аби подовше побути в Краматорську – місті, яке стало її домом.
«Я Краматорськ всім серцем люблю. Мені кожна алейка, парк, лавка вже рідні. Я тут купила квартиру, народила дитину, поховала батьків. Я просто не розумію, як можна поїхати звідси, якщо у мене тут все життя уже?.. Просто покинути все, заради чого працювала? Я так не можу. Поки є можливість – лишатимусь до останнього. У мій мікрорайон майже нічого не літає, тому небезпеки не відчуваю. Тільки в центрі бачу наслідки обстрілів, але я або на роботі, або вдома. Вночі буває страшнувато, але ж не постійно. Тому я не планую виїжджати з Краматорська, принаймні поки він такий оживлений. Тут ще можна жити», – запевняє жінка.
Ірина Совсун додає, що у випадку різкого загострення ситуації виїде. Але поки що навіть не розглядає варіанти, куди може поїхати з дитиною. Найближчі міста – Ізюм, Харків чи Дніпро – жінка вважає задорогими й небезпечними. Тож якщо їхатиме кудись, то ближче до центру чи західної частини України. Але впевнена, що до того моменту пройде пів року або й більше.
«Ви подивіться навколо. У нас чисто, прибрано, магазини працюють, аптеки відкриті. Щоб записатися в якийсь салон на манікюр чи фарбування волосся, треба чергу вичекати. Краматорськ і близько не підходить до тих умов, про які в інтернеті пишуть, – через які доведеться виїхати. У мене у квартирі жодного разу вікна не були змінені, дитина спить у своїй кімнаті, а не в якійсь школі чи гуртожитку. Є гаряча вода, газ, опалення. Покажіть мені зараз місто, в якому є такі ж умови, як у нас, і скільки треба заробляти, щоб там жити», – пояснює свою позицію мешканка Краматорська.
Попри позитивний світогляд містян, Краматорськ все ж лишається прифронтовим містом. Щоночі його обстрілюють окупанти, щодня комунальники усувають наслідки російських атак. Попри це безпекова ситуація в місті лишається контрольованою, наголошують у Донецькій ОВА. Тому поки що питання примусової евакуації неповнолітніх, як і згуртованої евакуації з Краматорська, не оголошували.
«Я сподіваюся, що хоча б до літа цього не станеться. Бо як показує практика, коли вводять обов’язкову евакуацію – адміністрація має на те причини. Вони дивляться, куди рухається фронт. Ризикувати дитиною я не буду, поїду з Донеччини кудись. Ще не знаю, куди. Але хочеться, щоб дочка провела трохи більше свого дитинства вдома, а не в евакуації», – каже Ірина Совсун.
Комунальники дбають про місто так, ніби завтра перемога, а не черговий обстріл
Станом на п’ятий рік війни інфраструктура Донеччини та Краматорська серйозно постраждала. Гігантську роботу виконують енергетики ДТЕК. Зокрема, упродовж чотирьох років повномасштабної війни по території всієї області вони провели понад 30 тис. км електроліній, відновили 1,2 тисячі підстанцій, трансформаторних та розподільчих пунктів, 12,8 тисячі ліній електропередачі.
Крім того, що значна кількість критичних об’єктів зруйнована, росіяни постійно цілять по цивільних будинках і будівлях. Зокрема, упродовж першого місяця 2026 року комунальники виїжджали опрацьовувати 246 заявок. Серед основних – 20 викликів через порушення в роботі енергосистеми, 121 випадок – через відсутність центрального водопостачання або прориви. Крім того, за даними компанії «Добробут-Краматорськ», відбувалися аварійні ситуації з водопостачанням (64 виклики – через холодне), та через водовідведення (30 викликів).
Окрім аварійних викликів, у січні «Добробут-Краматорськ» надійшло 399 звернень від мешканців міста. Частина з них не була виконана, і навряд буде найближчим часом. Найпоширеніші причини – заборгована квартплата та масштаби пошкоджень після обстрілів, які потребують додаткових ресурсів та матеріалів.
Перераховані заявки – не все, чим займаються комунальні служби міста. Досі Краматорськ щодня (упродовж усього дня) прибирають вулиці від сміття та опалого гілля, посипають піском через ожеледь, вивозять сміття.
Комунальниця Вікторія – одна з тих, хто прибирає вулиці Краматорська щодня. Жінка збирається на роботу ще до шостої ранку, тоді ж починає чистити вулиці від брухту, уламків нічних дронів. Чоловіки допомагають ліквідовувати наслідки обстрілів, проте і вона неодноразово брала участь в допомозі містянам. Зізнається, що робота важка, проте вона її любить.
«До повномасштабного вторгнення якоїсь поваги до нас я не помічала. Комунальники – то й комунальники, всім байдуже. А зараз, коли люди виходять вранці на вулицю, а ми її вже підмітаємо, дехто навіть дякує. Це приємно», – каже жінка.
Вікторія переїжджати з Краматорська найближчим часом не планує. Каже, що допоки буде робота й можливість працювати – лишатиметься, бо знайти житло та працевлаштуватися в іншому місті дуже важко. Проте не планує лишатися так надовго, як її колеги з сусідньої Дружківки або свого часу – з Костянтинівки. Там вони іще наприкінці осені 2025 року продовжували прибирати вулиці міста, аби ними могли рухатися евакуаційні рейси та захисники.
«У мене немає такої сміливості, мені страшно. Навіть вдень, коли дрон прилітає дуже далеко, я боюся. Але поки є можливість тут бути – я лишатимуся в Краматорську», – каже комунальниця.
***
Східний Варіант висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через свій проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики” (FAIR Media Ukraine), який впроваджується Internews International у партнерстві з Media Development Foundation (MDF). Східний Варіант зберігає повну редакційну незалежність, а інформація, подана тут, не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF
Аліна Шевчук
