Козацьке минуле Сватового: як народжувалося місто на сході України
Сватове до початку повномасштабного вторгнення, хоч було й невеликим, але значним промисловим містом. Своєю історією воно сягає аж до камʼяної доби, а першими зафіксованими мешканцями у XVIII столітті були козаки-переселенці.
Східний Варіант разом із доктором історичних наук та професором Луганського національного університету ім. Т. Шевченка Олександром Набокою розповідає історію заснування міста Сватове, та яку роль у цьому грали українські козаки.
Як «сват» дав назву слободі
Землі Слобідської України, зокрема сучасної Луганщини, перейшли під контроль Московського царства наприкінці XVI століття внаслідок війни з Великим князівством Литовським. Деякий час ці території були неосвоєними, до поки ж московська держава не почала запрошувати сюди козаків, надаючи пільги. Найголовніша пільга — це повна автономія у розв'язанні внутрішніх питань, розповідає Олександр Набока:
«Після антипольського повстання Северина Наливайка в Речі Посполитій збільшився притік українських поселенців. Вони приходили й поступово освоювали Сумщину, Харківщину, а з другої половини XVII століття — і Луганщину. До цього Луганщина мала певні елементи присутності донського козацтва».
Конкретну дату заснування Сватового визначити непросто, каже Олександр Набока. Однак згадка про населений пункт Сватова Лучка, яка була на території сучасного міста, є в роботі Філарета «Історично-статистичний опис Харківської єпархії». Там йдеться, що заселення територій почалося близько 1665–1675 років, коли перші мешканці облаштовували тут пасіки.
За тодішніми місцевими переказами, перший поселенець оселився на правому березі річки Красної, у місці, де в неї впадає невелика річка, яку тоді називали Свахою. Інші переселенці згодом обрали для життя територію приблизно за версту вище за течією Красної — на північ. Найстаршим за віком і авторитетом серед них був чоловік, який доводився сватом іншому поселенцю з другої місцевості. Відтак, за легендою, назва слободи — Сватова Лучка — походить від слова «сват», адже першим поселенцем луків був саме сват. Річку, що зрошувала ці луги, називали Свахою.
Письмові згадки про поселення на берегах річки Красної з’являються на початку XVIII століття. Зокрема, у грамоті 1704 року згадується Сватова Пристань — місце, де козаки Ізюмського полку облаштовували свої пасіки.
У документі зазначалося, що вище від села Красного, що на річці Красній, козаки з різних міст Ізюмського полку мали тут бджолярські господарства. Місцеві мешканці Ігнат Константиненко та Іван Степаненко повідомляли, що володіють своєю пасікою вже понад тридцять років. Інший пасічник, Павло Дябченко з Радьківки, стверджував, що його господарство існує тут понад сорок років.
У тій самій грамоті згадується і відписка воєводи князя Якова Долгорукого від 1700 року. У ній ішлося про дозвіл, наданий на прохання старшини та козаків Ізюмського полку, користуватися землями вздовж річки Красної. Козаки отримували право володіти цими землями, облаштовувати пасіки, користуватися лісами, сінокосами та рибними угіддями. Ба більше, їм дозволяли засновувати тут слободи та двори та продовжувати службу в Ізюмському полку. Однак остаточне юридичне оформлення прав на ці землі вимагало звернення до московського царя з відповідним чолобиттям.
Історик В. Ю. Кисиленко, який вивчав дати заснування населених пунктів Слобідської України, у своїх роботах зазначає, що хоч Філарет починає історію Сватового відраховувати з 1665–1675 років, та пасіки не можна вважати сталим населеним пунктом. А в переписі Ізюмського полку 1732 року наведено точну дату заснування Сватової Лучки — 1708 рік. Саме цей рік і пропонує науковець як відлік історії Сватового.
У 1707 році мешканці Сватової Лучки підтримали повстанців Кондрата Булавіна. За це містечко було випалено карателями. Про це в роботі «Історія Донбасу» пише кандидат історичних наук та ректор Луганського національного університету ім. Т. Шевченка Віталій Курило. За його словами, цей момент в історії підтверджує Грамота Петра I 1704 року полковникові Шидловському, де Сватова Пристань згадується як урочище, місцевість, де поселень донських козаків немає.
У 1722 році у Сватовій Лучці вже збудували церкву Миколи Чудотворця, у якій служили два священники. Про це у своїх працях згадує Філарет. Однак потім згадується, що в 1745 році освячували вже новий храм на честь Святого Миколая. Філарет припускає, що перший храм був збудований нашвидкуруч і тому виявився ненадійним.
За переписом 1732 року, у Сватовій Лучці проживало 145 старшин і козаків, 514 підпомічників, 23 працівники.
Активний розвиток містечка почався в другій половині XIX століття
У 1763–1765 роках Російська імперія скасувала козацький устрій у Слобідській Україні та позбавила прав на будь-яку внутрішню автономію. Козацькі полки реформували в гусарські, а колишні козацькі поселення фактично перетворювали на військові містечка.
У ці роки Сватівська Лучка стала центром одного з утворених комісарських відділів. Його жителів фактично вважали військовими, позбавили козацьких пільг та прав, а також обклали податками. Це викликало масові незадоволення та непогодження серед місцевих жителів.
Після створення в 1825 році нового військового поселення Сватова Лучка отримала нову назву — Ново-Катеринослав. Тоді ж містечко стало місцем розташування головного штабу чотирьох військових округів. Із часом воно перетворилося на впорядковане військове місто із численними кам’яними будівлями, що вирізнялося серед навколишніх поселень, про що писав Філарет.
«Після ліквідації військових поселень, Сватовій Лучці повернули її попереднє традиційне імʼя. Більшого господарського та політичного значення містечко набуває в другій половині XIX століття, оскільки Сватова Лучка стає важливим залізничним вузлом Катерининської залізниці. Важливу роль залізничний пункт грав у поєднанні з тодішньою зростаючою промисловістю Лисичанська, Харкова, а з Харкова — уже дорога до Києва. Згодом це був чи не єдиний шлях, який поєднував Луганщину із центром України. Навколо залізниці Сватової Лучки поступово будувалося життя», — розповідає Олександр Набока.
Наприкінці XIX століття Сватова Лучка стає однією з найбільших станцій Катерининської залізниці з перевезення промислових вантажів, а також хліба та худоби. У 1902–1903 роках тут збудували завод із переробки соняшника, який надалі став маслоекстракційним заводом «Сватівська олія».
Під час Української революції, розповідає Олександр Набока, Сватова Лучка стала частиною Української Народної Республіки. Під час радянсько-української війни містечко декілька разів переходило від УНР під контроль більшовиків та навпаки. Наприкінці визвольної боротьби, населений пункт усе ж залишився під більшовицьким контролем та став частиною Української Радянської Соціалістичної Республіки.
У 1923 році Сватова Лучка стає районним центром Харківської губернії та змінює назву на Сватове.
Олександр Набока відзначає, що закладення стабільного поселення на території сучасного Сватового припадає саме на період Ізюмського полку. Російська імперія не прийшла на «спустошені землі», щоб розбудувати їх із нуля. Щонайменше з початку XVIII століття тут проживали козаки-переселенці, які й дали перший стабільний розвиток для поселення. Тому говорити, що місто було засноване росіянами, як любить казати російська пропаганда, неправильно.
Після початку повномасштабного вторгнення місто Сватове було стрімко окуповане російською армією. Місцеві жителі чинили опір і намагалися прогнати окупантів. Та через перевагу військових сил, місто остаточно потрапило під окупацію росії.
Попри теперішню окупацію, історія Сватового значно довша і глибша за роки російського контролю. Саме з українських коренів починалася його історія. І як колись ці землі ставали домом для вільних людей, так і сьогодні залишається надія, що місто знову повернеться під український прапор і продовжить свою історію вже без окупації.
***
Інга Павлій
