Маріупольський грек-урум, який підтримав УНР: історія Іллі Пічахчі

У вирії подій Української революції 1917–1921 років у Маріупольському повіті були державні діячі, які підтримали проголошення Української Народної Республіки з надією на позитивні зміни. Один із них — представник маріупольських греків Ілля Пічахчі.

Східний Варіант разом із краєзнавцем Анатолієм Мєдвєдєвим розповідає про життя та діяльність Іллі Пічахчі, а також про його політичну позицію під час національно-визвольних змагань 1917–1921 років.

Організатор та лідер

Про життя та діяльність Іллі Яковича відомо небагато. Він народився в 1876 році в Маріуполі в заможній родині урумів. Його батько був купцем. Прізвище «Пічахчі» походить від урумського слова «ніж». Краєзнавець Анатолій Мєдвєдєв припускає, що предки родини могли займатися виготовленням або торгівлею ножами.

Після здобуття середньої освіти в Маріупольській чоловічій гімназії Ілля Пічахчі вступив до Санкт-Петербурзького університету на юридичний факультет. Тут він активно долучається до громадської діяльності, проявляє себе як організатор та лідер. Стає активним членом Комітету допомоги постраждалим від голоду, створеного Вільним економічним товариством. Ілля збирав пожертви серед студентів для допомоги голодуючому населенню імперії, підтримував зв’язки зі студентами, які виїжджали безпосередньо на місця для надання допомоги. Свідок тих подій писав про нього:

«Він узагалі чи не найпотрібніша особа в цьому комітеті…».

«У 1899 році Ілля Пічахчі закінчив університет і почав працювати юридичним консультантом на кількох залізничних лініях. У 1900 році він влаштувався помічником адвоката М. Дубяги. У цей період, як і багато освічених молодих людей, Пічахчі зацікавився ідеями соціал-демократії й нетривалий час був членом соціал-демократичного гуртка «Робітниче знамено». У 1905 році він отримав статус адвоката Санкт-Петербурзької судової палати. Після 1910 року Ілля повернувся до Маріуполя, де працював адвокатом у податковому відомстві, у відділі оподаткування промислових підприємств міста», — розповідає Анатолій Мєдвєдєв про життя маріупольського грека-урума, біографію якого вивчав тривалий час.

У 1917 році, коли в Європі тривала Перша світова війна, у Російській імперії відбулася Лютнева революція з поваленням монархії. Імператор Микола II зрікся престолу, а в країні проголосили республіку. Українська проактивна спільнота побачила тоді можливості вирватися з-під російської влади та проголосити свою волю. Так, у березні 1917 році в Києві проголосили про створення Української Центральної Ради (УЦР), яка взяла курс на проголошення автономії.

У листопаді 1917 року Третій Універсал УЦР проголосив автономність Української Народної Республіки (УНР), а Четвертий у січні 1918 року встановив її незалежність.

«Відстоював національні інтереси румейської та урумської громад»

У березні 1917 року Ілля Пічахчі став одним із засновників і членом Маріупольського громадського виконавчого комітету, який став новим органом місцевого самоврядування. Згодом Маріупольська міська дума ухвалила рішення включити всіх членів виконкому до свого складу з правами депутатів.

«У міській думі Ілля Пічахчі представляв інтереси домовласників і за своїми політичними поглядами займав помірковану позицію між лівими та правими силами. Його більше цікавили не політичні баталії, а господарські питання, пов’язані з повсякденним життям і функціонуванням міста. Він підтримав ідею створення Маріупольського народного університету та пожертвував на цю справу 500 рублів власних коштів», — розповідає Анатолій Мєдвєдєв.

Наприкінці 1917 року Ілля Пічахчі почав активно відстоювати національні інтереси румейської та урумської громад у міській думі. Виступив з ініціативою запровадити посаду секретаря для урумів та румеїв і відзначав, що така людина мусила б знати обидві мови надазовських греків. Чиновник звернув увагу, що грецьке населення дуже інертно ставиться до подій, що відбувається довкола. Тому слід розмовляти з ним на його ж мовах.

Як результат, міська дума все ж підтримала створення національних секретаріатів для українців, греків, євреїв та поляків. Ілля Пічахчі також намагався розвʼязати проблему початкової освіти для румеїв та урумів. Наполягав призначити представника від грецької громади до повітового комітету народної освіти.

Після новини про більшовицький переворот у росії, Пічахчі виступив проти цього й заявив:

«… грецьке населення ніколи не стане на бік більшовиків і не дозволить нав’язувати собі волю невеликої, хоч і добре озброєної, групи людей».

Водночас Ілля Якович почав формувати ініціативну групу для скликання національного зʼїзду греків Маріупольського повіту, який мав би вирішити господарські та політичні питання місцевого населення.

«10 листопада 1917 року в Маріуполі було утворено Раду Маріупольського союзу грецького народу, до складу якої увійшли відомі представники румейської та урумської громад — члени ще дореволюційних грецьких організацій: Маріупольського благодійного товариства та Товариства маріупольських греків — вихідців із Криму. Головою ради було обрано Іллю Пічахчі», — розповідає Анатолій Мєдвєдєв.

2 грудня 1917 року в Маріуполі провели зʼїзд представників грецького населення міста та повіту. Одне з питань порядку денного — визначити відношення греків до України та Української Центральної Ради. Вікторія Помазан в одній зі статей у газеті «Еліни України» наводить цитату Іллі Пічахчі з того засідання:

«Одним із найвеличніших політичних принципів, проголошених великою руською революцією, для нас інородців… є принцип розкріпачення та подальшого самовизначення всіх народностей росії. Цей дорогоцінний для нас принцип означає право на національну самобутність, право кожної народності на облаштування свого життя так, як їй здається якнайкращим та доцільним для своїх національних ідеалів та особливостей».

Також у Протоколі зʼїзду відмічалося, що, порівнюючи двох сусідів Маріупольського повіту — Україну та Південно-Східний Козачий Союз, Ілля Пічахчі відмітив більшу користь для греків приєднатися саме до України:

«Беручи до уваги, що в складі українського населення є велика, у декілька мільйонів, група таких іновірців, як євреї, які протягом шеститисячної історії показали здатність успішно боротися за національну самобутність, варто визнати, що з Україною в грецького народу буде більш надійний союзник у питанні відстоювання національного самовизначення та захисту проголошених прав малих народностей. Окрім цього, в Україні є ряд промисловостей, які роблять її багатою та промислово розвинутою країною».

Уперше румеї та уруми Надазовʼя мали можливість створити власні спільноти та військові підрозділи. Частково плани були реалізовані й у складі 24-го запасного піхотного полку формувалася грецька сотня під командуванням Балджи уродженця Нової-Каракуби.

Однак більшість задумів надазовських греків так і не втілилися. У середині грудня 1917 року почалася Перша радянсько-українська війна. Маріуполь перейшов під контроль більшовиків.

Життя під час радянсько-української війни та після неї

Не відомо, як Ілля Пічахчі пережив більшовицьку окупацію Маріуполя в 1918 році: чи переховувався, чи й далі відвідував засідання міської думи. Після антибільшовицького повстання мешканців Маріуполя 9 квітня 1918 року, наступу австро-угорських військ та звільнення міста від більшовиків він зміг повернутися до громадського життя.

«Наступні сім місяців Маріуполь прожив відносно спокійно в період Української Держави, однак наприкінці 1918 року місто знову зазнало російської окупації. Чи був Ілля Пічахчі мобілізований до Збройних сил Півдня Росії за загальною мобілізацією, оголошеною наприкінці 1918 року, чи вступив туди добровільно — достеменно невідомо», — розповідає Анатолій Мєдвєдєв.

Наприкінці 1920 року Ілля Пічахчі остаточно залишив Україну, евакуювавшись із Криму разом із білогвардійськими частинами на кораблі «Лазарев».

***

Більше історичних матеріалів читайте у рубриці «Деколонізація. Відновлення правди».