Як переселенцям знайти роботу в новій громаді та чи допомагає в цьому держава

Після вимушеної евакуації з прифронтових громад переселенці потребують гідного працевлаштування, щоб забезпечити себе та родини. Однак у більшості випадків шукати роботу на новому місці їм треба самостійно, а допомоги від держави майже немає, кажуть правозахисники.

Східний Варіант намагається розібратися, яка ситуація з працевлаштуванням переселенців в Україні та чи допомагають їм знайти роботу.

47% ВПО втратили роботу через переміщення

Станом на жовтень в Україні офіційно обліковано 4,5 мільйони переселенців, з них 1,8 мільйона — у працездатному віці. При цьому понад 118 тисяч переселенців потребують працевлаштування. Про це Східному Варіанту в коментарі розповів Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

«Політика з 2024 року свідомо зменшила виплати на проживання для ВПО, перейшла до надання допомоги лише найбільш вразливим категоріям, щоб стимулювати економічну самостійність. Але без достатньо розвинених і доступних механізмів працевлаштування цією самостійністю скористатися непросто. Дані Міжнародної організації з міграції (IOM), оприлюднені у квітні 2024 року, показують, що структурні бар’єри працевлаштування не усунені, а отже — політика стимулювання економічної активності наразі не підкріплена реальними інструментами», — каже Дмитро Лубінець.

За даними дослідження, частка ВПО, що активно працюють, складає лише 37%, ВПО, що втратили роботу через переміщення — 47%, каже Омбудсман. Кількість ВПО, які намагаються знайти роботу, але не можуть — понад 28%. Серед основних причин називають відсутність вакансій за спеціальністю, відсутність роботи в громаді, догляд за дітьми або особами з інвалідністю чи навіть дискримінаційні вимоги роботодавців. При цьому 64% переселенців мають вищу або фахову передвищу освіту, натомість більшість пропонованих вакансій не відповідають їхній кваліфікації, що формує «невидиме безробіття».

«У громадах, куди виїхали найбільше ВПО (західні та центральні регіони), рівень конкуренції за робочі місця вищий у двічі. Крім того, ВПО переміщуються в населені пункти з наявністю житла, тому попит на роботу перевищує пропозицію в деяких громадах у 3–5 разів. Водночас загальний ринок праці України перебуває під значним тиском: війна, мобілізація, руйнування підприємств, міграція працівників — усе це зменшує кількість вакансій і змінює профіль попиту на робочу силу. Отже, з одного боку — великий потенціал працевлаштування серед ВПО, з іншого — суттєві бар’єри, які стримують цей процес», — пояснює Дмитро Лубінець.

На початок 2025 року в Україні було понад 116 тисяч відкритих вакансій, причому найбільша їх частка припадала на великі підприємства. Найбільший попит спостерігається у сферах охорони здоров’я, транспорту, водопостачання та переробної промисловості. Великі підприємства частіше стикаються з дефіцитом кадрів, особливо виробничих і технічних професій. Отже, вказані дослідження свідчать, що наявні механізми працевлаштування не задовольняють потреби. А Державна служба зайнятості пропонує роботу здебільшого низької кваліфікації та низької оплати.

«В Україні немає достатньо дієвої централізованої програми, орієнтованої саме на ВПО, з наданням профілактичних і супровідних послуг (підбір вакансій, професійне консультування, перекваліфікація, супровід роботодавців). Багато переселенців не знають, куди звертатися, як оцінити свої компетенції, як їх адаптувати до ринку праці в новій громаді. ВПО часто мають професії або досвід, які не відповідають новим умовам або регіону, у якому вони перереєструвалися. Бракує механізмів визнання чи адаптації цих навичок до місцевого ринку праці», — розповідає Дмитро Лубінець.

«Не можемо простежити, щоб хтось займався зараз цим питанням у державі»

Проблема працевлаштування переселенців існує не лише через те, що люди масово переїжджають із прифронтових у більш безпечні регіони країни. На це впливає ряд чинників, які державі слід проаналізувати для подальшого вирішення. Про це розповідає юристка-аналітикиня ГО «Донбас SOS» Тайя Аврам.

Коли було Міністерство реінтеграції, питанням зайнятості переселенців займалася Віцепремʼєр-міністерка Ірина Верещук. Після ліквідації відомства, каже Тайя Аврам, цим напрямком у країні ніхто не займається цілеспрямовано.

«Ірина Верещук напрацьовувала стратегії зайнятості внутрішньо переміщених осіб. Ми, до речі, також входили до робочої групи. Після того як Верещук перейшла в Офіс Президента, а Міністерство реінтеграції ліквідували, на жаль, ми не можемо простежити, щоб хтось займався цим питанням. Зараз напрацьовується Стратегія зайнятості населення в цілому для всіх, цим займається Міністерство економіки. Ми подавали свої рекомендації стосовно того, як можна покращити її в напрямку зайнятості переселенців, тому що це мільйони людей. Але чи врахують їх — невідомо. Паралельно Міністерство розвитку напрацьовує Стратегію державної політики щодо ВПО. Ми також входимо до робочої групи, однак не можемо передбачити, чи врахують наші рекомендації в результаті», — розповідає юристка-аналітикиня.

У 2024 році Міністерство реінтеграції розробило проєкт Стратегії державної політики щодо зайнятості ВПО на період до 2027 року, розповідає Дмитро Лубінець. Однак після реорганізації міністерства робота була фактично зупинена.

«Відсутність чіткого координуючого органу створило інституційну прогалину», — каже Омбудсман.

Східні області України, звідки люди евакуюються через бойові дії з 2014 року, понад 100 років розвивалися як промислові. Тут утворився сильний промислово-інфраструктурний центр, який наповнювали металурги, шахтарі, машинобудівники, гірняки, інженери, механіки, а ще — дослідники й професори. Після вимушеного переселення фахівці промисловості не завжди можуть знайти відповідну роботу в приймаючих громадах. Натомість у центрах зайнятості їм пропонують перевчитися за ваучером, що займає час, або працевлаштуватися на іншу, менш оплачувану, роботу не за фахом.

Та зараз у більш безпечних регіонах України може не вистачати роботи навіть для місцевих.

В Україні працюють деякі програми, які начебто мають підтримати переселенців у тяжкі для них часи. Наприклад, «Армія відновлення» — програма залучення на роботу українців, які втратили її через війну. Це суспільно-корисні роботи, в яких люди розбирають завали та відновлюють пошкоджені обстрілами будинки, готують дрова для населення та військових, розвантажують гуманітарну допомогу тощо. Такі роботи фінансуються з Фонду страхування й оплачуються на рівні мінімальної заробітної плати, яка зараз складає 8000 гривень. Але будемо чесні, для людини, яка покинула все, мусить орендувати житло за немаленькі кошти й ще годувати сімʼю, такої суми категорично не вистачає.

З 2022 року підприємці, які надають роботу внутрішньо переміщеним особам, можуть отримати компенсацію від держави в розмірі мінімальної зарплати. За задумом, ці кошти працедавець має додати до зарплати переселенця. Однак Тайя Аврам каже, що така ініціатива супроводжується додатковими ретельними перевірками для підприємців:

«Ми чули відгук, що бізнес брав переселенців на роботу, отримував компенсацію. Однак потім на них навалився шквал перевірок, що вони вже були й не раді, що взяли участь у цій програмі компенсацій, і краще б працевлаштували переселенців як простих працівників».

При евакуації в приймаючу громаду, переселенці можуть стати на облік у місцевий центр зайнятості, де спеціалісти спробують підшукати для них роботу. Мінімальний розмір допомоги по безробіттю сьогодні складає 1500 грн, максимальний — 8000 грн. Термін виплати під час воєнного стану не перевищує 90 календарних днів. За цей час переселенці мають знайти роботу та працевлаштуватися. При цьому час від часу треба відмічатися в центрі зайнятості.

«Міністерство соціальної політики завжди хотіло стимулювати переселенців до працевлаштування. Декілька років тому модифікували правило призначення виплати допомоги на проживання. Вони писали, що людина має стати на облік у центр зайнятості або якось зайняти себе, щоби продовжувалися переселенські виплати. Але якщо стати на облік, то це не розвʼязує проблему, адже роботи може просто не бути. Звісно, ваучери на навчання можуть допомогти людині освоїти нову професію, однак це все ж таки про навчання і про час. «Армія відновлення», здавалося, гарне рішення, але воно тимчасове. Треба дивитися на системні чинники безробіття переселенців. Причина не лише в тому, що в людини немає відповідної освіти до потреб ринку в регіоні, де вона проживає. Але громади й бізнес можуть просто не мати роботи для людей у принципі», — ділиться Тайя Аврам.

Частина переселенців виїжджає з тимчасово окупованих (ТОТ) на підконтрольні території України. Для них знайти роботу — ще важче. Адже щоб знайти роботу за спеціальністю, слід підтвердити свою освіту.

Нещодавно в Україні прийняли порядок визнання навчальних результатів, які отримали українці в окупації. У форматі співбесіди чи іншої перевірки людина може підтвердити свої знання та знайти роботу за фахом. Однак є ряд професій, за якими результати навчання не визнаються: журналістика, політологія, соціологія, право, богословʼя, державна безпека, педагогічні науки тощо.

До того ж підтвердити знання зможуть лише ті, хто має український шкільний атестат. Атестат з окупаційного закладу освіти не приймається. Тож людині, яка закінчувала школу на ТОТ, доведеться ще й пройти екстернатне навчання, що також займе час.

«Якщо оцінювати в цілому, треба, щоб держава оцінила, чому так відбувається. Проблема безробіття переселенців лежить не лише в тому, що вони переміщені, а й у багатьох факторах. Треба дослідити спроможність ринку, а ще становище самих переселенців: чи дійсно в них є все, щоб вони пішли на роботу? Якщо є маленькі діти, а навчання в онлайн-форматі, то звичайно один із батьків мусить бути з дитиною. Або взагалі немає гуртків у громаді, де можна було б залишити дитину, щоб йти на роботу. Це все взаємопов’язано», — каже юристка-аналітикиня.

Зараз покладають надію на Національну стратегію зайнятості населення України на 2030 рік, яку розробляє Міністерство економіки. Вона може включати заходи, орієнтовані на переселенців, зокрема, створення умов для праці та розвиток самозайнятості. Але її практичне виконання — ще попереду.

«Маємо памʼятати, що навіть за наявності роботи ВПО частіше за інших стикаються з нестабільною зайнятістю, неповною ставкою або тіньовою працею. Тому, підтримка має не лише запропонувати вакансію для працевлаштування, а мати комплексний підхід, що включатиме заходи щодо безпосередньо працевлаштування, а також пов’язані з ним сфери життя: доступ до соціальних послуг, житла, професійна підтримка при відкритті чи відновленні власної справи тощо», — каже Дмитро Лубінець.

Куди можуть звернутися переселенці з пошуку роботи?

✅ Державна служба зайнятості

Центральний орган у країні, який займається пошуком роботи для працездатного населення. Тут можна стати на облік, оформити виплату допомоги по безробіттю, отримати ваучер на навчання новій професії.

Контакт-центр: 1518

У кожному регіоні та місті Україні є своє представництво служби зайнятості, куди за місцем проживання можуть звернутися переселенці. Більше інформації на офіційному сайті.

✅ Платформа «Прихисток. Робота»

«Прихисток. Робота» — онлайн-сайт, на якому розміщують вакансії для українців, які втратили роботу через війну. Зараз на платформі близько 65 тисяч вакансій від держави та бізнесу. Деякі з них йдуть із наданням житла.

✅ Компенсація підприємцям за працевлаштування ВПО

Послуга призначена для компенсації роботодавцю витрат на оплату праці за кожну працевлаштовану особу із числа внутрішньо переміщених осіб унаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні. Почитати докладніше про неї можна на сторінці в Дії.

✅ Гранти для населення

Українці можуть отримати грант на власну справу в рамках державної програми «єРобота». Розмір фінансування від держави складає від 250 тис. грн до 1 млн грн. Надіслати заявку можна на онлайн-порталі Дія.