«Любові до них мене навчив дідусь»: як жителька Добропілля все своє життя рятує тварин

Минулого місяця Вікторія стала лауреаткою Всеукраїнської зоозахисної премії. Східний Варіант поспілкувався з волонтеркою, щоб дізнатися про її місію порятунку.

Любов до тварин сформувалась з дитинства

Номінація на Всеукраїнську зоозахисну премію стала несподіванкою для Вікторії. Підозрює, що заявку за неї подали волонтерки та друзі, з якими вона разом рятує тварин. Довгий час Вікторія сумнівалася: їхати на нагородження в Київ, чи ні. Адже в Добропіллі майже сотня тварин. Усіх треба годувати, лікувати, доглядати.

Її підтримали волонтерки, друзі, родичі. «Обов’язково їдь у Київ! Розвієшся, подихаєш іншим повітрям», — казали вони. І Вікторія, хоч із тягарем на серці за тварин, але погодилася.

Вона до останнього не вірила, що переможе. Достатньо було вже самої номінації й факту, що її помітили. Та ось ведучі оголошують переможця й імʼя волонтерки з Добропілля лунає на усю залу. Оплески, вітання, посмішки, а Вікторія підіймається на сцену, щоб отримати відзнаку Всеукраїнської зоозахисної премії. На очах сльози, а в душі — тепло.

«Моя промова, як памʼятаю, йшла від серця. Я подякувала всім, хто брав участь у премії, й організаторів, і тих, хто голосував за мене. Це була повна несподіванка. Статуетка, яку мені вручили, тепер вагома для мене річ. Здається, що світ мене почув і вирішив трохи підбадьорити, бо інколи руки зовсім опускаються від того, що відбувається», — ділиться Вікторія Жидкова.

Любов до тварин у Вікторії з дитинства. Ще маленькою вона відмовилася від мʼяса та продуктів тваринного походження. Бо мала співчуття до кожної живої душі.

Її дідусь, Борис Андрійович, теж любив тварин. Рятував, брав до себе, шукав домівку. Цю любов передав і маленькій Вікторії.

Вікторія пригадує одну історію, яка трапилася, коли вона була в першому класі. Тоді родина проживала в Донецьку. Це був ранок, діти готувалися йти до школи, двірниця Клава звично прибирала у дворі, а поруч гуляв рудий пес Джек — місцевий улюбленець. Раптом, звідкілясь, виїхала вантажівка. З неї вийшли чоловіки й почали тягнути Джека у фургон. Клава закричала, на галас прибігли мешканці та діти.

«Ми, діти, плакали, благали відпустити нашу собаку. Вибігли люди й теж відбивали пса. Усе скінчилося нашою перемогою — Джек залишився з нами», — пригадує Вікторія.

Такі вантажівки були не рідкістю за радянських часів. Місцеві називали їх «живодерками». Замість вирішити ситуацію з розмноженням, влада випускала на вулиці вантажівки, працівники яких ловили тварин, звʼязували, кидали у фургон, а потім — усипляли.

Маленька Вікторія нерідко приносила додому хвостиків, яким потрібна допомога. Це переконання, як виявиться далі, вона понесе через усе життя.

Рятувати тварин поруч із лінією фронту

Вікторія пригадує, як у 1990-х роках в Україні не було законодавства про захист тварин. Вона, уже як освічена юристка, долучалася до розв’язання цієї проблеми.

«Перший закон про захист тварин прийняли у 2005 році. І це була наша маленька перемога. Багато людей зробили свій внесок у це. Тоді ж я переїхала з Донецька до Добропілля. Працевлаштувалася в міську раду у юридичний відділ. І почала діяльність на підтримку безхатніх тварин», — пригадує Вікторія Жидкова.

Багато роботи було зроблено. Щоб офіційно вести діяльність, Вікторія з однодумцями заснувала товариство захисту тварин «Вірність». За сприяння активістів, Добропілля одним із перших міст на Донеччині прийняло програму про гуманне регулювання кількості безхатніх тварин. Одним із перших Добропілля прийняло петицію про визнання вуличних котів частиною екосистеми міста.

Напередодні Євро-2012, яке проходило й у Донецьку, в області почали масово відловлювати безпритульних тварин, пригадує Вікторія. Після вилову хвостиків найчастіше вбивали. У відповідь активісти проводили марші та мітинги, щоб зупинити криваве полювання.

Після початку війни, яку розв’язала росія проти України, роботи додалося. Нерідко переселенці залишали за собою покинутих тварин, частіше за все — нестерилізованих. Це спричиняло нову хвилю безхатніх тварин. Однак у 2022 році стало ще важче.

«Усі почали виїжджати, хтось брав із собою тварин, а хтось — лишав. Були моменти, коли ми просто «тонули» в кошенятах та цуценятах. Однак ми не розгубилися. На третій день повномасштабного вторгнення ми організували в Добропіллі штаб допомоги переселенцям та місцевим. Щосуботи в нас видача допомоги для людей, які годують безхатніх тварин, і в яких немає можливості придбати корми», — розповідає Вікторія Жидкова.

Раніше Вікторія та волонтери їздили Донеччиною, щоб забрати покинутих тварин. Зараз такої можливості немає. Адже щодня треба думати, як прогодувати тих, хто з нею в Добропіллі.

Вікторія має приблизно 60 собак та 15 котів. А ще кіз, корів та баранів, яких забрала з прифронтових господарств. Усі хочуть їсти.

Щодня Вікторія стикається з викликами реальності. Щодня приймає дзвінки від людей, які вважають, що вона має забирати всіх тварин та звідусюди за свій кошт.

— Ви приїдете за твариною? — питає один із запитувачів у Вікторії.

— Ні, транспорту в нас немає, — відповідає вона.

— А чому?

Щоразу доводиться пояснювати, що Вікторія та її волонтери не мають зарплати. І роблять усе тільки через власне співчуття та добре серце.

Щодня доводиться рятувати тварин. Іноді цього не вдається.

Декілька днів тому один із псів Лакі захворів. Піроплазмоз, або паразитне захворювання, яке нагадує малярію. Вікторія хутчіше повезла його до ветеринара — єдиного в Добропіллі. Крапельниця, лікування, таблетки. І надія на порятунок.

Вікторія пригадує непросту історію Лакі. У 2018 році його знайшли ледь живим. Після огляду лікарі зробили висновок — собаку зґвалтувала людина. Лакі був сильним. Й одужав. 7 років він щасливо жив своє собаче життя з Вікторією.

Однак піроплазмоз не здужав. 4 квітня Лакі помер.

Кожна втрата дається тяжко. Однак треба рухатися далі, адже поруч такі самі хвостики, які потребують тепла й любові.

«Ми не розуміємо, що ми гості в цьому світі, що ми тут не господарі. Людина — найпідступніша істота. Тварини стають нашими заручниками. І багато хто думає, що тварина — це ніщо. Що їх можна покинути, що можна залишити, забути. А вони все відчувають, усе переживають, бо це живі невинні душі. Нам важко. Однак ми все витримаємо. Бо ми ж мешканці Донеччини, ми нічого не боїмося», — каже Вікторія.

Як допомогти?

Якщо у вас є можливість допомогти Вікторії в її справі, скористайтеся реквізитами:

✅️ Картка ПриватБанку 5168 7451 1525 1099

Вислати допомогу у вигляді постільної білизни чи покривал можна на Нову пошту № 1 у Добропіллі Донецької області в Україні.

Номер телефону Вікторії: 050 676 63 68.

Читайте також: Безмовні свідки війни. Долі тварин донецької передової

***