Фотографії жителів Донеччини у вишиванках: які історії вони зберігають?

Історичні фотографії жителів Донеччини у вишиванках вчергове доводять українське підґрунтя східних регіонів та спростовують фейки про «іспокон вечніе рускіе теріторіі». Такі фотографії показують реальну історію Донеччини, яка напряму повʼязана з українством

«У батька була його вишиванка, вона в нас збереглася, а від бабусі я отримала її вишитий рушник», Тетяна Котенко

Тетяна Котенко — пенсіонерка, яка проживає в Краматорську. Вона народилася в Семилуках Воронезької області, але кожне літо дитинства проводила на Батьківщині її матері — у Часовому Ярі. Після навчання Тетяна спеціально просила відправити її на Донеччину. Так і сталося. За розподілом вона переїхала в Краматорськ працювати на Новокраматорському машинобудівному заводі.

Тетяна розповідає історію своєї родини. Прабабуся та прадід із материнської лінії, Парасковія та Марк Тищенки, були робітничою родиною. Проживали у Сахновщині Харківської області. У них народилося семеро дітей, серед них і Ольга — бабуся Тетяни. Під час розкуркулення родину Парасковії та Марка відправили до росії у Вологодську область. Бабуся Тетяни, Ольга, тоді вже вийшла заміж та змінила прізвище на Браілко. Завдяки цьому вона уникнула висилки.

Ольга разом із чоловіком Андрієм приїхали до Часів Яру працювати на вогнетривкому комбінаті. Тут побудували невеличку домівку та почали жити. Незабаром у них народилася донька Ніна — мама нашої героїні Тетяни.

Батько Ніни, Андрій, загинув під час німецько-радянської війни. Через деякий час Ольга вийшла заміж вдруге за Дмитра Мірошніка, з яким і прожила все життя. У них народилася друга донька — Валентина.

Мама Тетяни, Ніна Андріївна, навчалася в семирічній школі, яка знаходилася в районі 10-го цеху вогнетривкого комбінату. У цій школі була зроблена одна зі знакових родинних фотографій — на ній 15-річна Ніна (посередині, між дівчатами) в українській вишиванці. Це була одна із традиційних шкільних фотографій, яка тепер зберігається в сімейному архіві.

«Вишиванки — це все було в родині. Багато чого не збереглося. Мама мені казала, що вони завжди любили одягатися в українські вишиванки, вони були в багатьох родинах. У мене зберігся рушник бабусі Ольги, з яким я йшла до РАЦСу із чоловіком. І на цьому вишитому рушнику є букви «О» та «Т» — це «Ольга Тищенко», ініціали моєї бабусі з її дівочим прізвищем. Бабуся дала мені цей рушник перед весіллям і сказала, що йому вже багато років, і що я повинна його зберігати. Це я і роблю», — розповідає Тетяна Котенко.

Зберігається в сімейному архіві Тетяни вишиванка її батька Володимира. Героїня пригадує, що родина її батька, коли той був ще маленьким, проживала в Попаснянському районі. Після семирічної школи Володимир навчався в Артемівському механіко-керамічному технікумі (у Бахмуті), а як закінчив його, то за розподілом потрапив на Часівоярський вогнетривкий завод, де й познайомився з Ніною. Вони одружилися та переїхали у Семилуки Воронезької області. Тоді це місто тільки починали будувати. Володимир та Ніна почали працювати на місцевому вогнетривкому заводі. Там і народилася Тетяна.

Тетяна пригадує, що хоч і народилася в росії, та кожне літо приїжджала до бабусі Ольги до Часів Яру. Тому, коли після навчання її розподіляли, вона хотіла потрапити саме на Донеччину. Так і сталося — її направили працювати на Новокраматорський машинобудівний завод. У Краматорську вона вийшла заміж, прожила більшу частину життя, проживає і зараз. Називає це місто рідним домом.

Залишилася в сімейному архіві Тетяни ще одна цікава фотографія. На ній зображена родина Котенків — родичів Тетяниного чоловіка Сергія. Маленький хлопчик на фотографії — Павло, батько Сергія. Хлопчик сидить поміж своїх батьків — мами Марії та батька Платона. Крайній чоловік зліва — це рідний брат Марії. За ними стоять три дівчини в українських вишиванках — це старша сестра Павла, Євдокія, її подружка та її двоюрідна сестра.

Тетяна розповідає, що Марія та Платон переїхали жити до Краматорська із Черкаської області у 1930-ті роки. Приблизно тоді й була зроблена ця сімейна фотографія.

Тепер Тетяна зберігає такі фотографії та сімейні реліквії, як от бабусин рушник та батькову вишиванку. Інколи вона пише історію своєї родини, щоби пригадати всі важливі моменти та закарбувати їх у пам’яті.

«Бабуся знала багато українських пісень, віршів, казок. Казала, як сильно любила Україну», Вікторія Гончаренко

Краматорчанка Вікторія Гончаренко теж розповідає історію фотографії своєї бабусі, Євдокії Пазинич, на якій та зображена в українській вишиванці.

Вікторія пригадує, що родина її бабусі свого часу переїхала з російського Саратова до Краматорська, рятуючись від гніту комуністів. Після школи Євдокія навчалася в Слов’янському педагогічному технікумі на виховательку. Саме під час навчання там і була зроблена ця фотографія.

Вишиванку, у якій Євдокія на фото, їй видали спеціально для фото. Тоді серед мешканців було дуже модно вдягати вишиті сорочки для фотографій або на свята. Деякі вишиванки були в родині Вікторії, але вони не збереглися.

«Були вдома вишиванки, але вони були вже дуже старі, і зараз уже не збереглися. Я пам’ятаю, як бабуся мені вишиваночку робила. Памʼятаю, як розповідали, що на свята одягали вишиванки, для цього брали спеціальні чорні юбки. І в хлопців були свої вишиванки, не такі яскраві, але вишиті власноруч, це було дуже модно», — розповідає Вікторія.

За словами героїні, хоч її бабуся і народилася в росії, але дуже любила Україну, її природу та людей, які тут проживали:

«Я памʼятаю, у дитинстві бабуся знала багато українських  пісень, віршів, казок. Вона завжди казала: “Як ми полюбили Україну, яка тут природа, які тут люди, я дуже люблю Україну”. І мама моя дуже любить Україну, ми не уявляємо своє життя з іншою країною. Бабуся чудово знала українську мову, допомагала мені, коли я ще в школі навчалася. Вона казала, що Україна їх дуже добре прийняла».

Зараз Вікторія проживає в Краматорську та займається фотографуванням. Вона є адміністраторкою та співавторкою спільноти «Краматорський фотоклуб «ЧАС ЗМІН». Якось Вікторія почала викладати в групу свої та історичні фотографії рідного Краматорська. Поступово до цього почали приєднуватися люди. Зараз спільнота наповнена різними архівними фотографіями не тільки Краматорська, а й інших міст України. Паралельно учасники та учасниці розповідають історії своїх родин та родинних фотографій.

***

Фотографії родин із Донеччини у вишиванках не лише показують українське коріння нашого регіону, а й розповідають історії людей, які жили тут багато років тому. Нехай ці історії служать віддзеркаленням традицій, які продовжують процвітати, а вишиванка буде символом єдності, що передається від покоління в покоління. Родини Донеччини з’єднані між собою невидимими нитками вишиванок, що свідчить про силу українського родоводу.

***