"Найбільша цінність — довіра читачів": як журналісти Східного Варіанта створюють новини під час війни

24 лютого 2022 року для журналістів України розпочався новий етап розвитку. Повномасштабна війна з росією змусила багатьох передивитися свої цінності та принципи організації роботи. Випускова редакторка “Східного Варіанта” Олександра Ярликова каже, що після початку вторгнення медіа постало перед вибором: мінімізувати свою роботу або шукати можливості. Було обрано друге. Про те, як зберігали команду журналістів, готували новини та їздили на прифронтові території, читайте далі у матеріалі.

Двоє журналістів пішли воювати, а власна кореспондентка з Маріуполя пережила блокаду

Майже вся команда “Східного Варіанта” з Донеччини або Луганщини, тому кожного повномасштабне вторгнення зачепило особисто. Хтось вже вдруге став переселенцем, хтось втратив усе майно та нажите, хтось втратив близьких та рідних людей. 

Журналісти медіа не залишились осторонь усього, що відбувалося. З перших днів усі працювали у режимі “нон-стоп” та “24/7”, щоб встигати обробляти усі події та надзвичайні випадки. 

“Саме у цей час ми відчули, наскільки важливою є наша робота для читачів. Ви знаєте, коли трапляється щось погане, люди йдуть до тих, кому довіряють. І в цей період ми зрозуміли, наскільки читачі з Донеччини та Луганщини нам довіряють. З першого дня вторгнення нашу сторінку Facebook засипали повідомлення від наших читачів:  як записатись на евакуацію? Що відбувається у тому чи іншому населеному пункті? Де шукати допомогу переселенцям? Де шукати списки евакуйованих тощо. Ми намагалися максимально реагувати на усі запити та надавати їм інформацію”, — каже випускова редакторка Олександра.

У перші місяці вторгнення щомісячний трафік переглядів на сайті перетнув позначку у 600 тисяч переглядів, каже Олександра. Люди постійно приходили шукати інформацію. Після періоду загальної розгубленості, коли вже були зрозумілі відповіді на типові питання, читачі почали звертатись не з питаннями, а з власними історіями. Однією з перших була Дарія Гуртова, дружина загиблого прикордонника з Луганщини. Ця сильна духом жінка хотіла, щоб історію життя її чоловіка, який до останнього захищав Батьківщину, почула вся Україна. І “Східний Варіант” став її голосом.

Через деякий час після початку повномасштабного вторгнення, двоє журналістів “Східного Варіанту”, Дмитро та Павло (батько та син), відправились на захист України. Протягом усього часу рідне медіа тримає з ними звʼязок та намагається підтримувати у всьому. Наприклад, зараз захисники оголосили збір на позашляховик. До збору можете долучитись і ви.

Ще двоє новинарів “Східного Варіанта” з Лиману встигли виїхати до окупації міста російськими загарбниками. Але під час окупації російські війська зруйнували та пограбували їх будинки. 

Журналістка, SMM-спеціалістка та дизайнерка Тетяна Жук не встигла евакуюватися з Маріуполя після початку вторгнення. Під російськими бомбами та в оточенні палаючих будинків дівчина провела понад два місяці. 

Тетяна — двічі переселенка. У 2013 році вона приїхала з Донецька до Маріуполя, щоб вступити до університету. Та вже наступного року через початок російської агресії  повертатися додому не було можливості. У “Східному Варіанті” Тетяна почала працювати власною кореспонденткою з Маріуполя у 2020 році. У обов’язки входило висвітлювати актуальні події довкола міста та його жителів. 

“Східний Варіант — це медіа з чіткою проукраїнською позицією. Тому після початку вторгнення і коли Маріуполь опинився в облозі, я була у смертельній небезпеці не тільки тому, що могла загинути від снаряда чи бомби, а ще й тому, що російським військам не відома свобода слова. Вони могли шукати проукраїнський актив міста або просто активних людей. Одразу для себе у блокаді я визначила, що “я не журналістка”. Я прикидалася графічною дизайнеркою”, — пригадує Тетяна пекельну весну 2022 року.

Дівчина вважає, що  саме це допомогло їй проїхати блокпости з російськими окупантами. Олександра Ярликова розповідає, що команда медіа кожного дня намагались зв’язатися з Тетяною, щоб допомогли їй евакуюватися. Врешті-решт, це вдалось зробити через чат будинку, де проживала журналістка. За допомогою партнерів вдалось проплатити виїзд Тетяни з окупованої території до Запоріжжя, а потім — до Львова. 

Згодом після виїзду Тетяна повернулась до роботи. Проте тепер вона писала не про актуальні події з Маріуполя, а історії людей, що пережили пекло. 

“Я збирала історії людей, які пережили маріупольське пекло, це були цивільні мешканці. З часом, коли  захисники “Азовсталі” виконали наказ та вийшли з території заводу, розпочалась активна артикуляція у суспільстві теми їх звільнення та теми полонених. І все минуле літо я багато писала про полонених, про загиблих захисників. І ця тема насправді дуже повільно вбиває. Кожен день з тобою зв’язуються люди й хочуть розказати свою історію, але вони у дуже важкому становищі. Я досі памʼятаю імена та дати загибелі українських захисників, чиї історії мені розповідає їх дружині, матері чи родичі. Я досі памʼятаю імена полонених, дехто з них досі у неволі. Пам’ятаю обставини, за яких дехто загинув, а дехто потрапив у полон. Я зрозуміла, що ці теми дуже важко впливають на мене”, — зізнається Тетяна. 

Тетяна вважає, що з повномасштабним вторгненням тиск українського суспільства збільшився на журналістику. З одного боку, це добре, адже люди почали більше вірити у можливості ЗМІ, але з іншого – журналісті не мають надздібностей для безпосереднього вирішення складних ситуацій, особливо, коли мова йде про рф.

“Треба постійно описувати горе й горе, і воно ніби й різне, але й однакове. Журналісти – це люди, які багато працюють з людським горем або людськими проблемами. Це не просто. І саме тому, що журналісти бачать багато поганого і намагаються знайти рішення цього поганого, або просто висвітлити це погане, журналісти намагаються й у своєму звичайному житті теж якось допомагати своїй країні та своєму суспільству”, — розповідає Тетяна Жук. 

Через цей натиск та через важкість працювати з історіями людей Тетяна прийняла рішення тимчасово покинути журналістику. Зараз дівчина працює SMM-спеціалісткою та дизайнеркою для “Східного Варіанта”. 

“Важливо, щоб усе це було зафіксовано і показано”

Фотожурналіст Микола Тимченко готує для “Східного Варіанта” найкращі фотографії з місць подій. Він не один раз побував у прифронтових зонах Донеччини та Луганщини,  зокрема у Бахмуті або у Часів Ярі. Минулої осені Микола разом з військовими відвідав деокуповані Лиман та Святогірськ. 

Свої подорожі на схід Микола розпочав у 2014 році, коли ще працював для всеукраїнської газети “День”. Тоді йому вдалось побувати у тільки що звільненій від “днрівців” Авдіївці, а також у Лисичанську. 

“Це дуже сильні враження, коли ти повертаєшся з війни у Київ. Бо наче війна, а потім їдеш додому — і зовсім інший світ. Він дуже відрізнявся від того, що ми бачили. Це дуже вражало. Здавалося, що мій світ знову спокійний і мирний, а там залишаються наші військові й звичайні люди”, — пригадує Микола Тимченко.

У деокупованих містах Микола бачив, як люди продовжують жити у підвалах їхніх зруйнованих будинків, як отримують допомогу, як переживають нові обстріли ворога. Це буває важко опанувати, але фотограф хоче показати правду усьому світу через свої світлини. 

“Не раз вже було, коли прибували до підвалів мешканців Лиману, а вони тебе зустрічають і в першу чергу намагаються нагодувати, — посміхається Микола, — здавалося б, їм більше потрібно, але вони ось такі. І не можна відмовлятися, бо людина образиться”. 

Під час перебування у деокупованому Святогірську, військові показали Миколі шлях, яким форсували Сіверський Донець під час деокупації. На одному з човнів фотограф проплив разом з захисниками повз міста, Святогірської лаври та природного парку “Святі гори”.

Нещодавно, під час чергової поїздки на схід, Микола  разом з військовими потрапив під мінометний обстріл ворога. На щастя, усі залишились цілі й змогли вчасно покинути прифронтову зону. Це чергове нагадування, що сьогодні професія журналіста є надзвичайно небезпечною, особливо на Донеччині, але новинарі продовжують працювати для своїх читачів. 

“Суспільству обовʼязково треба показувати, що відбувається. Війна, не війна — журналіст документує. Особливо зараз. Бо це історія, яка відбувається на наших очах, і згодом буде у наших підручниках. Важливо, щоб усе це було зафіксовано і показано. Дуже швидко змінюється час  і пам’ять про ці події. Це злочин, який відбувається на наших очах. Злочин російської агресії. І його треба документувати”, — каже Микола. 

“Східний Варіант” продовжує розвиватися та починає нові проєкти

Попри війну, перше незалежне медіа Донеччини та Луганщини продовжує йти вперед та використовує нові можливості для розвитку. Робота з партнерами та колегами дозволяє робити нові проєкти. Нещодавно у “Східному Варіанті” почала працювати керівниця партнерств Ольга Гах, яка відтепер буде шукати нові можливості співробітництва для медіа. 

Ольга — родом з Тернопільщини, та вже понад два місяці працює у регіональному медіа Донеччини та Луганщини. Вона каже, що завдяки “Східному Варіанту” отримала можливість творити користь для суспільства — збирати та розповідати історії незламних людей зі сходу. 

Зараз “Східний Варіант” реалізує новий проєкт — “Спільнота Відновлення”. Він має на меті створити ком’юніті та розповісти історії незламних людей українського сходу, які змогли поставити на рейки свою власну справу на новому місці. Історії незламних на сайті медіа можна почитати вже зараз.

“Я побачила, що це буде чудовим способом творити цю користь, збираючи й розповідаючи історії про незламних зі сходу. Відверто, я ними захоплююсь! Ці історії мотивують і надихають, і показують, що відновлення сходу починається з кожної людини. Скоро читачі все побачать самі й, думаю, теж закохаються в героїв цих історій”, — каже Ольга. 

Попереду у журналістів “Східного Варіанта” ще більше роботи. Адже після деокупації Донеччини та Луганщини ми будемо на місцях, щоб ви перші про все почули та все побачили. Після перемоги Україну, зокрема її східні регіони, очікує довготривале відновлення. Тут журналісти нашого медіа теж будуть поруч, щоб за всім слідкувати та знаходити рішення. А деякі з них ми висвітлюємо вже зараз. 

Та поки ми продовжуємо бути свідками історії та зберігати памʼять про події, що відбуваються довкола нас. Ми продовжуємо висвітлювати історії вашого життя, випробування та відновлення. Ми віримо, що наші матеріали стануть джерелом інформації для майбутніх поколінь, дозволять їм зрозуміти та оцінити наслідки російсько-української війни.  

***