"Катування струмом та побиття": як окупанти утримують жінок у Старобільську у місцях несвободи

Місцева жителька Сватового, імʼя якої буде змінене в матеріалі з міркувань безпеки, вже два роки проживає у Київській області, що так далеко від її дому. Весь цей час вона намагається жити звичним життям — ходити на роботу, бачитися з рідними та близькими. Та спогади про страшні дні в окупації рідного міста, які їй довелося пережити, не зникають. 

Звинувачували у передачі даних

Героїня нашого матеріалу працювала приватним підприємцем у м.Сватове. На початку квітня 2022 року по місту йшла колона російської техніки. У цей момент жінка перебувала на вулиці й, говорячи телефоном з чоловіком, дивилася на колону. Камери відеонагляду, які були встановлені окупаційною силовою структурою на одній із будівель міста, зняли цю розмову. 

“Довго чекати не довелося. Вже того ж дня, до мене на роботу зʼявилися люди у військовій формі, як потім виявиться, що то МГБ (так зване міністерство государствєнной бєзопасності), і забрали на допит. Звісно, що наділи мішок на голову, наручники і привезли кудись. Спочатку возили містом аби заплутати мене, але в них не вийшло, бо я знала кожен поворот у місті. Вони для себе обрали тактику уговорів: взяли телефон і перевіряли номери, питали “хто це, хто це”, але потім стали діяти жорсткіше. Вони стали мене бити кулаком, долонею, ребром долоні по голові, шиї. Також дісталося і прикладом автомата”, — розповідає сватівчанка.

Майже три доби її допитували у будівлі колишньої податкової адміністрації, яку зайняли окупанти під «МГБ», а на ніч відправляли до Сватівського РВ національної поліції України в Луганській області,спочатку у камеру номер 4, а потім у камеру номер 7. Під час допиту весь цей час жінку не виводили в туалет, не годували, не давали пити. Лише вночі, у холодних темних камерах можна було зняти мішок та розтерти затікші, опухші руки. Почуття страху та безвиході, не полишали ні на хвилину.

“На третій день вони мене вже сильно побили. Ці військові, по голосу молоді, до 30 років, не росіяни, скоріше за все “лнрці”. Сказали, що ігри закінчилися, і члени моєї родини перебувають у них. Мені не лишалося нічого, як погодитися на співпрацю, бо я вже знала, що буду виїжджати будь-якими способами. Вони вимагали аби я зайняла якусь посаду в їх окупаційних органах”, — згадує вона.

Після того, як героїня нашого матеріалу погодилася на так звану співпрацю, її відпустили. Ще місяцями військові з окупаційних структур час від часу дзвонили та приїжджали додому, нагадуючи про роботу та здійснюючи моральний тиск на жінку. Та їй вдавалося знаходити аргументи аби відтерміновувати початок роботи в органах окупаційної влади.

Аж поки вони знову не забрали її.

“Погрожували віддати чеченцям”

Як згадує свідкиня, другий раз її затримали під час так званого референдуму — 26 вересня 2022 року. Жінка розповідає, що вона потрапила у будівлю адміністрації аби подивитися, хто прийшов самостійно голосувати. В одному з коридорів бюлетені з голосами лежали просто на столі й вона їх сфотографувала. Після цього, відправила знайомій. А вже через 20 хвилин за нею приїхали російські військові.

“Спочатку вони провели ретельний обшук у будинку, після чого ми поїхали. Солдати повезли мене в сторону Старобільська і сказали, що везуть мене на розстріл. Між собою вони не говорили, лише хтось з них дав указ аби везли у посадку. Мовляв, біля дороги розстрілювати не будемо. Краще у посадці, щоб звірі розтягнули тіло і могили не лишилося. Знаєте, кажуть, що перед смертю пролітає все життя. Ні. Моя голова у той момент була пуста, як барабан. Все, що я відчувала — це страх. Звірячий страх”, — розповідає вона.

Після погрози розстрілом, її повезли у приміщення Старобільської РВ поліції на допит. Там жінку кинули на стілець і почали допитувати. З усіх боків лунали питання на які вона не встигала відповідати, після чого отримувала удари. 

“Вони погрожували віддати мене чеченцям на зґвалтування. Кричали, що мене повільно вбиватимуть. Один з них втратив терпіння слухати мене, підійшов позаду і став піднімати мене за наручники. Другий прийшов йому на допомогу. Я стала кричати, бо вони просто вивертали мені руки. Мій крик ще більше їх дратував, і хтось вдарив мене в район грудей. Я стала задихатися. На що мені сказали, щоб я припинила цей цирк, бо я ще не знаю, що таке біль», - каже жінка.

Вона нічого не бачила, бо  була у мішку. І під мішок на вуха їй наділи “кліпси”. Сватівчанка почула “щьолк, щьолк” і по тілу пішов пронизливий біль. 

«Вони пропустили струм. У свідомість я прийшла, коли мене стали поливати водою. Цей самий військовий каже: “Я бачу тобі подобається те, що ми робимо?”. Я сказала їм, що це чудо, що я прийшла до тями, бо у 2016 році перенесла інсульт, а у 2018 році — гіпертонічний криз. І що після ще такої тортури, я вже можу не вижити. Вони припинили знущання і відвезли мене у Старобільське СІЗО, говорячи, що продовжать завтра”, — згадує потерпіла.

Утримували й інших жінок: катували струмом

Мокру, побиту, змучену її завели на так званий огляд. За її словами, у кімнату зайшли дві дуже молоді дівчини — до 25 років, які там працювали. Жінка розповіла, що вони змусили її роздягнутися повністю і присідати.

“Вони сказали, що це для перевірки, щоб я з собою в собі нічого не пронесла”, — говорить героїня матеріалу.

Після цього її перевели у камеру на другий поверх, де на той момент вже перебувало дві жінки. Одна з них колись працювала журналісткою у Старобільську, інша дівчина родом з Харківщини, яка не пройшла фільтрацію. 

“У камері було лише 8 нар та стіл. Навіть матраців не було. Ми познайомилися з дівчатами. Кожного дня вони когось до нас приводили. Памʼятаю, що з нами якийсь час була дружина колишнього вбитого мера міста. Потім приводили місцеву жіночку, яка не розмовляла спочатку. Коли ми її заспокоїли, то дізналися, що їй важко було говорити через кроваве місиво у роті — їй підключали струм до язика. Від конвульсій вона погризла собі щоки. Одна з жінок поверталася після допиту з мокрими штанами. Її змушували копати собі яму, потім стріляли під ноги, а на завершення — підключили струм. Дівчині молодій зламали пласкогубцями мізинець. Когось душили пакетом, били”, — згадує з жахом свідкиня.

Без можливості помитися та засобів гігієни

Окрім тортур, щоденно жінки потерпали від принижень та нелюдських умов. З 26 вересня по 16 листопада 2022 року їх не виводили помитися та на прогулянку. Не видавали засобів особистої гігієни. 

“Дівчатам дали один раз засоби гігієни, коли до них мала приїхати якась перевірка. Милися під краном у холодній воді. Було одне вікно під стелею, яке не зачинялося. Така холодина була вже. То ми всі й перехворіли там”, — каже жінка.

На вісім людей була одна тарілка та одна дитяча ложка для сиропів. Їсти давали три рази на день. Найсмачніше, що було — це хліб. Кашу на обід та вечерю без нічого, в обід — суп чи борщ. Уся їжа була без солі.

“Інколи нам давали постіль після інших людей, яких вони випускали. Ця постіль могла бути в чому завгодно. Звісно, у камерах кишило блохами. Їх можна було побачити неозброєним оком. Ми всі були покусані. Це жах”, — згадує вона.

Жителька Луганщини пробула у полоні з 26 вересня 2022 року по 11 січня 2023 року. Її було звільнено з  Луганського СІЗО, куди її етапували у листопаді 2022 року.

Про те, що відбувалося там, Східний Варіант розкаже у другій частині вже у січні 2025 року.

***