Я — жертва злочину рф. Куди звертатися?

В Україні працюють десятки організацій, які фіксують воєнні злочини рашистів та супроводжують постраждалих. Їм допомагають отримувати компенсації, подавати документи на відбудову житла, а найголовніше — фіксувати злочини та боротися за справедливе покарання причетним. 

Журналісти «Східного варіанту» проаналізували ті злочини, які росіяни регулярно вчиняють в Україні, та розповідають, куди можна та навіть необхідно звертатися жертвам і свідкам. Розбираємося разом. 

Злочини проти людяності

Найбільша група злочинів з боку рашистів стосується фізичного впливу на людей під час окупації українських територій. Сюди відносимо:

• затримання людей, незаконне позбавлення їх волі (зокрема те, що ми розуміємо під словом «фільтрація» та «фільтраційні табори»);
• побиття людей, несанкціоновані допити, катування;
• сексуальне насильство;
• розстріл цивільних;
• примус до роботи незаконно затриманих та військовополонених;
• утримання в нелюдських умовах;
• психологічне катування (наприклад, псевдорозстріли);
• примусова депортація — вивезення людей на територію рф чи на непідконтрольну територію;
• примусова мобілізація. 

Тепер по черзі. 

Викрадення. Жодні військові формування навіть під час війни не мають права викрадати цивільних людей, примусово їх перевозити чи тримати в неволі. Це вказано в головних документах, який регламентують дії військових в умовах війни — Женевські конвенції. 

Викрадення людей росіянами умовно можна поділити на кілька підгруп. Перша група — це так звана фільтрація. Доволі численними є випадки, коли здебільшого чоловіків, але часто і жінок, зупиняють на блокпостах, перевіряють їх телефони, наявність татуювань, а тих людей, які «не пройшли перевірку», забирають.

Друга група — примусово вивезені люди до росії чи білорусі під виглядом евакуації. 

Третя група — обвинувачені у «злочинах проти рф», яких затримують, називаючи їх навідниками вогню, шпигунами тощо. Таких людей можуть вивозити на територію росії та відкривати кримінальні справи. 

Як кажуть у Медійній ініціативі за права людини, росіяни використовують цивільних для обміну на військовополонених, а також можуть утримувати їх в одному СІЗО чи колонії з полоненими військовими. 

Зокрема, правозахисникам з МІПЛ відомо про утримання людей у так званому фільтраційному таборі в Оленівці Донецької області, а також у слідчих ізоляторах в Криму, Курську, Таганрозі, Брянській області.

Побиття та катування. Затриманих цивільних росіяни допитують. Під час допитів часто застосовують силу, принижують та знущаються. Про це свідчать люди, які звільняються з незаконного ув’язнення. 

Один зі звільнених Дмитро розповів у коментарі «Східному Варіанту» про допити у приміщенні УБОЗ в Донецьку. 

«Нас викликали на допити ледь не щодня, поки ми сиділи в камері УБОЗ. У кімнаті для допитів кілька людей. Спочатку вони питають про причину затримання, про те, чим займався до того, як до них потрапив. Потім про ставлення до діючої влади, до Степана Бандери та ЗСУ. Шукають якісь зачіпки, аби «пришити» приналежність до військових формувань. Якщо ти відповідаєш не так, як вони хочуть, або ж не відповідаєш відразу, а кілька секунд думаєш, починають бити та душити», — розповідає Дмитро. 

Те ж саме, каже він, відбувається практично з кожним, хто потрапляє в місця утримання в так званій ДНР. Особливо жорстоко там ставляться до військовополонених, АТОшників, або до людей, яких обвинувачують у причетності до націоналістів. 

Примус до роботи. Це явище також спостерігається в Оленівці, розповідає Дмитро. При цьому заручників навіть не вивозять з території колонії, а змушують робити ремонт, носити воду, копати траншеї тощо. 

«Якщо відмовитися — жорстоко б’ють. Можуть посадити в камеру для штрафників, типу карцер», — говорить Дмитро. 

За його словами, це стосується як цивільних, так і військовополонених. Міжнародне право забороняє примушувати полонених до роботи, не говорячи вже про цивільних, яких взагалі не можна тримати в неволі.  

Психологічне катування. Росіяни по-максимуму використовують усі можливі інструменти, аби тиснути на ув’язнених та примушувати їх зізнаватися у «злочинах», які вони не вчиняли. Найпопулярніший приклад — так звані псевдорозстріли, коли людей морально готують до загибелі. Їх виводять на вулицю, ставлять до стіни та змушують чекати своєї смерті. 

Такі та подібні методи катування прирівнюються до фізичних катувань і є однозначним порушенням міжнародного гуманітарного права.   

Сексуальне насильство та вбивство. Це найганебніші речі, до яких вдаються російські військові. Про випадки гендерно зумовленого насильства у місцях несвободи в Україні говорили ще до повномасштабного вторгнення. Зараз, коли росіяни отримали контроль над новими українськими територіями, а кількість місць утримання цивільних невпинно зростає, кількість випадків насильства відповідно теж збільшується. 

Те ж саме стосується і розстрілів цивільних та військовополонених. Росіяни навіть спробували «легалізувати» вбивство полонених, виносячи їм смертні вироки в так званій «ДНР». Та як би вони це не називали, мовою міжнародного права та українського законодавства це тяжкий воєнний злочин.

Примусова мобілізація. Відразу зазначимо, що сам факт роздачі повісток цивільному населенню для служби в так званій армії так званої «ДНР» чи «ЛНР» — вже є воєнним злочином. А коли до людини застосовують «засоби впливу», такі як адмінарешт чи банальне побиття, то виникають підстави говорити про інші воєнні злочини, скоєні росіянами.

За все це російські військові та керівництво рф будуть нести відповідальність, як персонально, так і в особі держави. Для цього потрібно як мінімум зафіксувати ці злочини.

Зафіксувати злочини. Хто в цьому допоможе?

В першу чергу жертвам або їх родичам варто звернутися в правоохоронні органи — в поліцію, СБУ, прокуратуру. 

Далі вже можна підключати правозахисні та громадські організації: 

• Медійна ініціатива за права людини;
• ZMINA;
• Центр громадянських свобод;
• Крим-SOS;
• Українська Гельсінська спілка з прав людини.

Ці організації надають юридичний супровід жертвам і їх рідним, працюють над тим, аби ці кейси могли потрапити в поле зору міжнародних інституцій. В тому числі прокурора, який представляє Україну в Міжнародному кримінальному суді.

Також правозахисники з цих організацій допомагають людям розшукувати своїх рідних у російських СІЗО та інших місцях утримання, в тому числі через розголос та міжнародні механізми.

• Донбас-SOS;
• Восток-SOS;
• Східна правозахисна група. 

Ці організації спеціалізуються на питання східного регіону. Вони крім усього іншого допоможуть з юридичними питаннями щодо виплати компенсацій звільненим заручникам тощо. Східна правозахисна група, до слова, фіксує випадки примусової мобілізації та інші воєнні злочини рашистів на окупованій території Донбасу. 

• Блакитний птах. 

Це благодійна організація, яка допомагає з психологічною та фізичною реабілітацією людей, звільнених з незаконного ув’язнення, та тим, хто постраждав від гендерно обумовленого насильства.  

Цивільна інфраструктура та гуманітарна безпека

Кожна російська ракета, яка прилітає по українських школах, садочках, житлових будинках тощо — це ознака воєнного злочину. І це знову ж таки регламентують Женевські конвенції.

Останнім часом росіяни б’ють не лише по інфраструктурі, а й по промисловим складам та агропідприємствам. Вони провокують пожежі, випалюючи врожай на полях. Це призводить до загрози гуманітарної катастрофи не лише в Україні, а й за її межами. І ми не втомимось повторювати — це також воєнний злочин. 

І ще одна категорія архітектурних об'єктів, які знищують рашисти, це заклади та споруди, що несуть культурну цінність. Наприклад, церкви, музеї, театри. Не складно здогадатися, що цього робити за міжнародним правом також не можна. 

Якщо мова йде про власне житло чи іншу нерухомість, це потрібно якісно зафіксувати. 

По-перше, щоб у майбутньому притягнути рф до відповідальності за кожен скоєний постріл по цивільній інфраструктурі. 

По-друге, аби отримати матеріальну компенсацію за зруйноване житло. 

Інструкція, як це зробити — за посиланням. 

Якщо об'єкт глобальніший, наприклад, склад гуманітарної допомоги чи сільгосппідприємство, тут крім оцінки збитків важливий розголос. Світ повинен знати, хто знищує продовольство чи гуманітарну допомогу, яку присилають з різних куточків. 

Про знищені культурні об’єкти, які захищені міжнародним гуманітарним правом, також мають знати у світі. Залучення журналістів та правозахисних організацій для фіксування руйнувань — найкраще рішення в цій ситуації.

Чому це важливо?

Усі зафіксовані воєнні злочини мають пройти шлях від розслідування на національному рівні до міжнародних інстанцій, найголовніша з яких — Міжнародний кримінальний суд. 

Завдання українських правоохоронних органів нині — зібрати настільки неспростовні докази, аби вони справили враження не лише на місцевих суддів, а й на тих, хто розглядатиме ці справи в міжнародних судах. 

Навіть найбільш ефективні правоохоронні органи навряд чи можуть впоратися з тим безпрецедентним обсягом злочинів, які скоюють рашистські окупанти на території України. А відтак, правоохоронці потребують допомоги — як від громадських чи правозахисних організацій, так і від звичайних громадян.  

Рано чи пізно буде створено міжнародний трибунал, і чим більше доказів воєнних злочинів зберуть українці, тим жорсткішим буде покарання для окупантів. 

Зазначимо, що Міжнародний кримінальний суд уже займається розслідуванням цих злочинів та запитує відповідну інформацію і свідчення в українських правоохоронців.  А тому кожне свідчення пересічного українця може лягти в основу для вироку путіну та іншому військово-політичному керівництву країни-агресорки.