Іван Дегтяр зі Слов'янська вирощує фрукти та успішно виробляє натуральні соки. А ще — хоче врятувати регіон від можливої технологічної катастрофи. У чому криється загроза природі Донеччини і яке рішення бачать місцеві жителі — читайте в матеріалі.
Коллаж: Восточный Вариант
Яблуневий сад — садове товариство в селі Адамівка під Слов'янськом. Зараз це Святогірська громада. Тут знаходяться порослі листяним лісом пагорби та низка ставків рибного господарства, побудованого ще в 30-хх роках минулого століття на річищі Голої Долини. Тихе, живописне місце в рівному віддаленні від Слов'янська і Святогірська.
Саме тут Іван Дегтяр розвиває свою справу з виробництва соків і вкладає сили та час в розвиток громади. Як йому вдалося побудувати успішний бізнес в селі та навіщо він бореться за створення заповідника — дізнався «Східний Варіант».
Східний Варіант зустрівся з Іваном в районі села Адамівка під Слов'янськом.
«Тут унікальні місця. Столітній ліс, весь пронизаний джерелами з чистою водою, просто бери та пий. У цього місця високий туристичний і ресурсний потенціал. Водою, яка знаходиться тут, можна напоїти весь Слов'янськ! Але все це може зникнути», — описує Іван Дегтяр про місцевість.
Іван Дегтяр вже понад 30 років живе в Слов'янську. За цей час працював інженером, став власником миловарні. Зараз він виробляє натуральні соки з яблук і смородини.
«Я народився в Забайкаллі, хоча батько мій з Вінницької області. Жили на кордоні з Китаєм, там було мало зелені та фруктів. Я часто слухав розповіді батька про те, як в Україні багато фруктів. І мені завжди було дивно, невже таке може бути, щоб яблука, наприклад, валялися під ногами, і ніхто на них не звертав уваги», — згадує Іван, показуючи територію садів.
У Слов'янськ Іван переїхав за розподілом в кінці 1980-хх і перевіз сюди батьків. Оселилися в Адамівці. Не дивно, що і садове господарство вирішив розвивати саме тут.
З 2017 року Іван став головою садового товариства, де будь-який охочий може стати учасником процесу. Або самостійно доглядати за деревами, або оплачувати роботу інших людей і отримувати прибуток у вигляді яблук, соку, грошей, виручених за його продаж.
«Тут було садове товариство ще за СРСР. Коли Союз розвалився, постало питання: чи повертати сад в громаду, або придумати щось своє. Я зібрав людей і запропонував заново організувати товариство. Членство у нас коштує всього 42 гривні на рік. Далі сам вибираєш кількість дерев, за якими хочеш доглядати, — пояснює Іван. — Хтось вибирає за двома, п'ятьма деревами доглядати. Хтось може зробити подарунок молодятам на весілля — 100 дерев. Адже дерева довго ростуть, це такий подарунок на майбутнє. Якщо не можеш доглядати сам, можна наймати працівників. А прибуток з цієї кількості дерев отримуєш в кінці року ти як член суспільства. Таким чином у нас зараз 46 га яблуневого саду».
«Соки у нас натуральні. Ось як бабусі вдома роблять на соковарці. У нас те саме, тільки соковарка більша. Може зварити до двох тонн соку за раз», — Іван проводить нас з саду на подвір'я, де стоїть величезна конструкція з нержавійки.
Ємності, труби, в печі горить вогонь. Йде процес виварювання соку з яблук.
«Для мене це щорічний ритуал з самого дитинства — консервувати соки на зиму. До того ж я вегетаріанець, тому просто прийшла ідея масштабувати це заняття. Зараз ми виробляємо до 10 тонн яблучного соку і яблука зі смородиною. Ще ми робимо натуральний яблучний оцет, теж до 10 тонн, який і складає основний прибуток. По соку ми зазвичай в нуль виходимо», — зауважує Іван.
Виробництво Івана і справді виглядає майже домашнім, попри масштаби.
Все робиться вручну: стерилізація, закачування банок, упаковка в тару.
А ще Іван впевнений, що особливості його продукту надає вода, яку він бере тут же з місцевих джерел. І видно, як майже ніжно підприємець ставиться до своєї справи.
Навіть не віриться, що існує ризик все це втратити, коли заходить розмова про можливу техногенну загрозу.
Геологорозвідку на предмет вишукування запасів природного газу в районі Адамівки та сусідніх сіл почали досить давно. Ще близько 10 років тому про це писала місцева преса. Але про те, що на території Святогірської громади та, зокрема, поряд з Адамівкою, є потенціал для видобутку газу заговорили близько року тому.
А конкретно про запуск Нафтогазом розробки першого родовища газу щільних порід в цьому місці стало відомо в січні поточного року.
Тоді представники газодобувної компанії «Укргазвидобування» почали регулярно навідуватися, як у Святогірськ, так і безпосередньо в Адамівську громаду. Вони просять віддати частину землі громади для облаштування свердловин. Обіцяли великі дивіденди та поліпшення інфраструктури, але поки громада не дала своєї згоди. Люди побоюються, що екології їхнього рідного краю прийде кінець.
«Бурити в басейні річки Гола Долина можна, тому що це єдина річка в регіоні, яка не проходить ні одну промислову зону. Води Голої Долини течуть понад 20 кілометрів, і все це територія, що не забруднена міською промисловістю. Я, як інженер, упевнений, що газовидобуток радикально вплине на ситуацію, — розповідає Іван. — По-перше, почне йти вода, від цього нікуди не дітися, порожнечі, які будуть утворюватися повинні чимось заповнитися. По-друге, хімікати будуть заражати природу. Як би газовики не запевняли, що у них все стерильно, людський фактор нікуди не дінеш».
Як розповів Іван, унікальність місцевості Адамівки в геологічній будові ґрунту.
Геологія землі формувалася сотні мільйонів років. У багатьох випадках там, де сьогодні течуть річки, вони текли й тисячі років тому, їх стародавні річища і заплави засипані на сотні метрів осадовими породами останніх еволюційних часів.
Це вода, все ще не порушена людською діяльністю, має величезну, і, найчастіше недооцінену важливість. Ці води частково акумульовані в доісторичні часи, а частково інфільтруються з поверхні ґрунтових горизонтів, піддаючись очищенню, проходячи через природний фільтр геологічних верхніх шарів.
«Потрібно сказати, що Слов'янську надзвичайно пощастило з таким джерелом питної води, як басейн річки Гола Долина. Вона збирає свої води в Лісах Святогір'я і за своєю течією не забруднюється великими міськими агломераціями та виробництвами. Цю воду цілком можна було б використовувати для водопостачання Слов'янська», — пояснює Іван.
Зараз річище Голої Долини зарегульоване дамбами Донрибкомбінату. Фактично вся заплава річки опинилася під водною поверхнею. Ця обставина збільшує обсяг акумульованої води, а також збільшує площу фільтрації води багаторазово.
Облаштування свердловин в районі дамб в басейні Голої Долини, на думку Івана, дало б можливість, по-перше, знизити собівартість питної води, оскільки знаходиться всього за 3 кілометри від Слов'янська. По-друге, дало б можливість коштом зменшення витрат почати поступовий ремонт існуючих водогонів. По-третє, мати запасне джерело питної води.
У разі газовидобутку про все це можна буде забути.
Єдину можливість врятувати природу басейну Голої Долини Іван бачить у створенні заповідника.
«На території заповідника не можна буде вести ніякої промислової діяльності. Ми хочемо, щоб заповідник зайняв усю площу басейну Голої Долини, це 197 квадратних кілометрів», — пояснює Іван.
Підприємець склав власний перелік населених пунктів, які можуть увійти у сферу заповідних земель. В першу чергу це міста Слов'янськ та Святогірськ, а також наступні населенні пункти:
«Створення заповідника дозволить нам зберегти, перш за все, водний масив, десятки джерел, які знаходяться в цих лісах. Аналізи показали високу якість води з понад п'ятнадцяти джерел. Повна відсутність органічних включень. Також постійний дебет, який не залежить від погодних умов, говорить про те, що вода, що виходить з джерел, не змішується з ґрунтовими. Тобто вона є унікальним джерелом чистої, безпечної та здорової води», — розмірковує Іван.
На думку еколога Валерія Ловчиновського, який сам займається створенням заповідника в Ізюмському районі, здійснити проєкт Івана Дегтяра цілком можливо.
«Потрібно тільки визначитися, який заповідник тут краще облаштувати. Регіональний або Національний. Якщо це буде Національний, то тут ні про яку діяльності не йтиметься. Але тоді земля перейде в держвласність, тобто її заберуть і у громади. З іншого боку цілком може бути достатньо статусу Регіонального заповідного об'єкта. У будь-якому випадку без серйозних консультацій на різних рівнях тут не обійтися», — резюмує еколог.
На початок 2020 року в Донецькій області діють чотири заповідники й шість Регіональних Ландшафтних Парків.
Щорічно з'являються нові природні заказники. Уже в поточному році в Бахмутському районі з'явилося чотири нових природних заказники. Загалом площа природно-заповідного фонду регіону становить 98 405,45 гектара. Деякі з заповідних територій знаходяться в безпосередній близькості від Адамівки — це Національний парк Святі Гори та РЛП Слов'янський курорт.
Чи з'явиться ще одна заповідна зона, як її попередньо назвали активісти Адамівки «Оазис Гола Долина», залежить від багатьох чинників. В першу чергу від наполегливості та послідовності тих, хто цю ідею виношує. Звичайно Івану і його соратникам не завадить громадська підтримка і допомога професіоналів. Зараз підприємець зайнятий на двох фронтах: обробка сезонного врожаю і громадська робота, на яку не завжди вистачає часу.
Паралельно з розвитком ідеї заповідника Іван розробляє шляхи розширення садового господарства. Планує роздавати саджанці яблунь жителям Адамівки, щоб потім, через роки купувати у них урожай.
Але, як зауважує Іван, це буде можливо лише, якщо природа Адамівки збережеться у своєму колишньому незайманому промисловістю вигляді.
На тимчасово окупованих територіях залишаються люди, яким складно подолати довгий шлях до підконтрольної частини України… Read More
Олександр Волчанський — активіст, фотограф-анімаліст з Луганська. Відомий своїми фотографіями, на яких закарбував початок війни… Read More
Уже півтора року в столиці працює Гуманітарний центр підтримки ВПО «Соледар: дорога додому». Тут переселенці… Read More
Військовий Дмитро Хоменко з Івано-Франківська під час служби на Донеччині отримав не лише нових друзів,… Read More
Кожен третій четвер травня увесь світ відзначає День вишиванки. Розпочате як студентська ініціатива, зараз це… Read More
Яка наразі безпекова ситуація у Селидовому? Де можна отримати гуманітарну та медичну допомогу? Як відбувається… Read More
This website uses cookies.