Втратив бізнес через війну, але не склав руки: історія українського захисника з Сєвєродонецька

Ця історія якраз про молодого бізнесмена, який втратив свою справу через тимчасову окупацію, мобілізувався та кожного дня намагається наблизити перемогу. Про перші дні війни у Сєвєродонецьку, історії з фронту та плани на майбутнє, читайте далі у матеріалі.

Що таке війна сєвєродончанин дізнався ще у 2015 році. Тоді він став на захист рідного дому, доєднавшись до лав добровольчого батальйону Луганськ-1. У 2017 році чоловік перевівся до батальйону поліції особливого призначення, де прослужив до вересня 2019 року.

Зі служби в бізнес 

Пішов зі служби, маючи на той час двох маленьких діток і дружину. 

"Зробив такий крок, бо зарплатні не вистачало на те комфортне життя, якого хотілося б для своєї сім'ї. Тим паче, що вже років п'ять у столі припадав пилом мій бізнес-план, який я таки втілив у життя. Я забрав документи з Харківського національного університету внутрішніх справ, набрав кредитів, ще взяв у борг в товариша та ризикнув. Як виявилося, недаремно", — згадує військовий.

З 2019 по 2022 рік чоловік створив у прифронтовій Луганщині мережу суші-барів під назвою "Суші-шишки". Люди смакували суші, піцу та інший асортимент у закладах Кремінної, Рубіжного, Сєвєродонецька та Старобільська.

За цей час чоловік забезпечив робочими місцями понад 20 жителів Луганщини. Вони працювали б і надалі, якби не війна.

Перші дні та евакуація 

Як і всі українці, герой нашого матеріалу ніколи не забуде ранку 24-го лютого. Того дня він прокинувся від звуків вибухів.

"Пролунав перший вибух, потім другий, третій. Це було досить далеко від Сєвєродонецька, але чутно. Жінка мене питає, чи я це чую. А я намагаюся якомога щільніше закрити очі, бо не хочу вірити в те, що це почалося... Ми поставили чайник на кухні, я відкрив телеграм-канали. Перші десять хвилин — оніміння. Хоча новини останнього тижня були невтішними, але надія залишалася. Все ж війна прийшла на нашу землю", — говорить військовий.

Упродовж дня було чутно вибухи, тому дружину та дітей чоловік відправив у бомбосховище школи номер 18. Сам же залишався у квартирі, де годував трьох котів, грів воду для чаю та зносив її у підвал для людей, які там перебували, готував їжу, поки це було можливо, займався координацією роздачі продуктів зі своїх кафе.

Перші думки про виїзд з'явилися, коли у Сєвєродонецьку зникло світло. Та остаточне рішення було прийнято через приліт декількох снарядів у школу, де в бомбосховищі знаходилася сім'я військового.

За його словами, їхали вони порожніми Сєвєродонецьком, Лисичанськом. Колись квітучі та живі міста стали сірими та безлюдними. Черг по області не було, тому вони досить швидко добралися до Дніпропетровської області, де й зосталися у близьких родичів.

Ситуація з мережею кафе

Так вони покинули рідне місто, область, справу життя. Улюблених суші-барів більше не існує.

"Звичайно, я знаю, що стало з моїм бізнесом. Кафе у Кремінній, Рубіжному та Сєвєродонецьку вскриті, розкрадені. Лише у Старобільську залишилося щось. Власник будівлі, де я винаймав приміщення, намагався зв'язатися зі мною у березні. Оскільки я перестав платити аренду, він вивіз моє обладнання. Тому маю надію, що після перемоги вдасться "зліпити" один суші-бар", — говорить чоловік.

Як і більшість бізнесменів, одразу підрахував збитки. За його словами, сума всією мережею дійшла до одного мільйона гривень.

Знову мобілізувався 

Приїхавши до умовно безпечного місця на Дніпропетровщині, сєвєродончанин вирішує йти на фронт. Тим паче, що думка про повернення до військової служби не полишала його декілька років. 

"Особливо у 2021 році я чітко зрозумів та вирішив, що буду передавати справу своїй дружині, а сам йтиму до Державної прикордонної служби України. В останній день мирного життя я сидів у кріслі свого барбера й говорив про це. Та війна прийшла швидше. Тепер, коли моя сім'я була в безпеці, я мобілізувався", — говорить сєвєродончанин.

Відтепер у нього почалася нова сторінка життя. Мабуть, як і у більшості українців. Кожного дня він ходить по "лезу ножа", перебуває на волосинці від смерті, але бореться. Бореться за сім'ю, за Сєвєродонецьк, за Україну, за нас з вами.

Везіння та погода

У цій боротьбі, крім зброї та навичок, хлопцям допомагає бойовий дух, везіння, а інколи й погодні умови. Якраз останні, за словами нашого героя, врятували дві роти солдатів.

"Одного вечора почалась сильна злива з грозою. В цей час ми спали. Почали прокидатися від відчуття вологи та води. Коли відкрили очі, то побачили, що наше сховище, підвал, починає наповнюватися водою. Ми одразу почали рятувати речі та переносити їх в нове місце дислокації. А вже через годину, у 20 метрах від нашої будівлі, прилетіла противобункерна ракета! Думаю, що завдяки нашій удачі й поганій погоді, вона не поцілила туди, куди повинна була", — згадує солдат.

Потребують тепловізорів та термобілизну

На передовій ледь не завжди існує нестача необхідної амуніції та різних приборів, які допомагають у боротьбі з ворогом. Сєвєродончанин каже, що це нормально, бо в країні справжня жорстока війна і на всіх чогось не має. Через це вони не падають духом, а шукають можливість отримати це через волонтерів та небайдужих людей.

"Взагалі ми раніше не робили запитів, бо щось могли купити самі. Але цього разу наші знайомі волонтери допоможуть у придбанні приладів нічного бачення, які дуже потрібні. Також нам не вистачає турнікетів, термобілизни, шоломів типу фаст з відкритим вухами", — говорить військовий.

Якщо у вас є бажання та можливість допомогти у придбанні необхідних засобів захисникам України, ви можете це зробити, перерахувавши кошти за наступними реквізитами: 4149390000380245

Ксенія Новицька

***