"Нас їм не зламати": український захисник про оборону Сіверська та любов до Донбасу

Він міг обрати зовсім інший шлях, але 13 років тому його полонили краєвиди Донеччини, а згодом саме тут він зустрів своє кохання – чудову жінку Тетяну. І вибір став очевидним. “Моня” почав нове життя у прекрасному місті Бахмут.

Питання про Бахмут не задаємо – знаємо, що там частина його серця. Будинок Моні окупанти зруйнували ще влітку.

Свою родину він евакуював задовго до цього, що було абсолютно правильним рішенням.

«Я дуже хочу повернутись до Бахмуту. До свого зруйнованого будинку. До свого міста. Зараз ми тримаємо оборону трошки в іншому місці, але вірю і знаю – Бахмут вистоїть. І згодом ми залікуємо всі його рани, все відбудуємо», – ці слова він вимовляє з палаючими очима, закурює чергову цигарку і видихає дим дивлячись кудись далеко.

І в цю ж мить, десь зовсім поряд,  з важким і одночасно дзвінким звуком гаубиця випльовує з себе неминучу кару для окупантів – 155-ти міліметровий реактивний снаряд «крабу» яскравою зіркою летить за обрій.

«Свої, все добре», – посміхається Моня, запрошує до свого джипа, щоб оглянути Сіверськ.

Довкола зруйновані будинки, розтрощений спортивний комплекс, на деяких балконах сушиться білизна. Люди все ще залишаються у місті. Хтось гуртується біля підвалів, хтось ще живе у вцілілих квартирах та будинках.

«Коли росія почала атакувати Сіверськ?» – питаємо, дивлячись на понівечене місто.

«Наразі у  Сіверську повністю відсутні газ, вода, зв’язок та електроенергія через постійні обстріли з боку російських окупаційних військ. У місті зруйнована інфраструктура, як і в десятках інших населених пунктах нашої країни. Але їм вдалося знищити тільки це, нас їм не зламати! Ми зайшли на ротацію у першій половині липня, і вже тоді у місті були повністю зруйновані комунікації. Обстріли міста російською армією розпочались ще у травні, після того, як наші війська відійшли з м. Лисичанськ на більш підготовлені позиції», – розповідає військовий, поки ми прямуємо до КСП (командно-спостережного пункту – ред.). 

Тут розвантажуємо все, що переклали з нашої машини – смаколики, буржуйки, окопні свічки – хлопці радіють, одразу повідомляють іншим, щоб приїхали за можливості взяти все необхідне на позиції. 

Заходимо всередину, Моня хвалиться класним кулеметом, а ми в цей час «зависаємо» від технологічного оснащення – у старенькому підвалі, у мареві від цигарок світяться два величезних екрани та ноутбук. Просто зараз там хлопці координують дії бійців на полі бою за допомогою відеокамер, БПЛА та інших засобів спостереження.

Питаємо у Моні: чи дійсно Сіверськ це ще одна ціль росіян? І чи намагаються обійти його з боку Кремінної та Бахмутського напрямку?

«З тактичної точки зору Бахмут для росіян – політична ціль. Місто знаходиться в низині, довкола міста домінуючі висоти. Така сама і ситуація з Часів Яром, Костянтинівкою. Тобто взяття Бахмуту для росіян – суто політична мета, створення ілюзії успішних дій на Донбасі. Що стосується обходу нашого тактичного угрупування – після того, як наші війська відійшли з Соледару –  нам вдалось зупинити їхній наступ на Сіверськ за Соледаром.

Саме там вони поламали свої зуби на нашій 54-й Окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи», – розповідає військовий. 

Їдемо далі, зупиняємось біля крайніх багатоповерхівок і дивимось прямо на Лисичанський НПЗ. Говоримо про життя, про мотивацію, про родину… І згадується момент із фільму «Кіборги. Герої не вмирають». Діалог Серпня із захисниками ДАПу, де він просить їх розповісти про свою мотивацію бути тут, а ми зараз про це питаємо Моню.

Вдивляючись у труби НПЗ, він запалює цигарку і видихає сизий дим, клуби якого плутаються у сивій бороді. Дивишся йому в очі й розумієш, чому ця людина була снайпером. Очі професіонала. Вони дивляться крізь усе. В нікуди. У пошуку умовної цілі, яка може бути поряд.

«Я закохався в Донбас. Тому я у війську з 2014. Спочатку  батальйон «Київська Русь», потім «Донбас», зараз 3-й окремий механізований батальйон 54-ї бригади. Я так полюбив ці терикони, ріки, степи, тепле Азовське море, повітря – таке буває тільки тут! Інколи мені здається, що я місцевий навіть більше, за тих, хто тут народився», – розповідає він.

А ще каже, що має маленьку мрію: «Після Перемоги мрію проїхатись на своєму байку від Бахмуту до Маріуполя – так, вони будуть зруйновані клятих російських ракет та артилерії – але ми будемо знати, що все це наше – і все це ми  відбудуємо».

Сонце сідає. Росіяни гатять по місту. Моня проводжає нас до виїзду. Обіймає міцно. Кажемо до зустрічі. Кожна така зустріч із тим, кого знаєш з ще 2015 року – дає ковток свіжого повітря, дає віру, дає знак – чергова реактивна зірочка летить за обрій…

***