Дарья Литовченко
Війна на фронті та в тилу. Розмова з захисником України зі Слов’янська
Підпільна діяльність під носом терористів та захист рідної землі зі зброєю в руках
До Дня захисника України “ВВ” поспілкувався з ветераном АТО, військовослужбовцем та активістом зі Слов’янська Сергієм Лілеєвим.
Бути націоналістом на сході України не так просто
Сергій Лілеєв вже 10 років активно займається громадсько-політичною діяльністю. Інтерес до української історії у нього з’явився з підліткового віку. Відтоді уважно слідкує за всіма подіями в країні.
З 2010 року розпочав свій шлях розбудови націоналізму на сході України. На одному з багатьох тодішніх акцій та мітингів познайомився з однодумцями та вступив до лав партії ВО “Свобода”.
На той час до громадян з активною патріотичною позицією з боку влади ставились вороже. Сергій вперше зіткнувся з переслідуваннями.
“На режим Януковича справили величезне враження марш УПА. Коли ми виїжджали слов’янською організацією на донецький мітинг, нас зупиняло ДАІ — бо у вікнах нашого автобусу майорили державні прапори. А дорогою на київську акцію “Вставай Україно!” нашому автобусу розбили лобове скло. Підрізала жигулі, на дорогу вибіг молодик у балаклаві, який жбурнув у скло мішок з гирею. Зрозуміло, що це результат злагодженої роботи міліції та тітушок”, — розповідає Сергій.
Тоді Сергія відкрито переслідували працівники силових структур.
Коли почалася Революція Гідності, Сергій вирушив до Києва. Вступив в загін самооборони Майдану, брав участь в декількох гарячих сутичках з “беркутом”, чергував на барикадах та протистояв провокаціям.
У Слов’янську на той момент теж організовували акції на підтримку Євромайдана.
У той час у місті з’явилось багато патріотично налаштованої молоді.
Не дивлячись на перші вбивства в Донецьку та осуд в школі та університеті, вони виходили та навіть самі організовували мітинги на підтримку єдиної України.
“Вторгнення Росії у Крим почав прогнозувати після нападу на Грузію у 2008 році. З появою так званих зелених чоловічків на півострові було зрозуміло що це вже війна. Розвиток подій на Донеччині для мене був певною мірою сюрпризом. У мене не укладалося в голові як російські військові могли проїхати від кордону до Слов'янська та захопити місто. Думаю, вибір пав на моє місто через те, що це кордон трьох областей, вузлова залізнична станція та через Слов'янськ проходять траси у напрямку Донецька та Бахмуту. У плани росіян входило окупувати Луганську та Донецьку області”, —- вважає Сергій.
Під час окупації Сергій разом з молоддю-однодумцями, що залишились в місті, розмальовував вулиці синьо-жовтими прапорами. Всю окупацію він залишався в місті.
На початку травня до його батьківського дому приходили російські терористи. Тоді пощастило що “завітали” московські найманці, які не знали в обличчя Сергія. Внаслідок цього “випадку долі” вдалось не потрапити на підвал СБУ, де тоді тримали заручників.
“Було враження, що нас просто кинули. Я не бачив такої військової сили, яку неможливо вибити з міста. Їх можна було не те що вибити, а позаарештовувати. Московські найманці були, але небагато. Зазвичай вони виходили чергувати на блокпости лише вночі. Вдень стояли місцеві, а також ті, кого за гроші звозили з Донецької та Луганської областей.
До кінця травня ми виходили та малювали синьо-жовті прапорці на стовпах і будинках. До речі, серед тих, хто це робив був і Роман Напрягло, який загине на фронті у лютому 2017 році від пострілу снайпера. Він був серед тих, хто ініціював проведення мітингів у березні-квітні у Слов’янську. Дивлячись на те, що коїться у Донецьку, він не витримав і спитав, скільки ми будемо сидіти ‒ треба виходити на вулиці. Також він був постійним учасником силових адреналінових акцій, був сокільцем”, — розповідає Лілеєв.
За словами Сергія, вони намагалися показати, що Слов’янськ — це Україна, щоб мешканці відчували: вони не залишені напризволяще, тут багато українців. Під час окупації він не міг пересуватись містом, тому що на кожному кроці стояли блокпости.
"Російсько-терористична база була у Святогірській лаврі, яка досі належить РПЦ. У місті також є Вілла Марія — орендована російською церквою будівля, де було створено секцію рукопашного бою. Ті, хто захоплювали відділок міліції — прямували саме з Вілли Марії.
Підготовка велася в місцях, які належать РПЦ-ФСБ. Це не таємні факти, але реакції держави на них немає. Вілла Марія досі перебуває в довгостроковій оренді російської церкви ‒ навіть після журналістських розслідувань та обшуків СБУ, які виявили там наявність антиукраїнської пропаганди”, ‒ говорить Лілеєв.
Після звільнення міста Сергій їздив добровольцем до ”Карпатської Січі”. На той момент з боку влади були обіцянки залишити добровольчий підрозділ в тому складі, в якому він здобув свій бойовий досвід в російсько-українській війні.
Потім відбулась реінтеграція добровольчих підрозділів в збройні сили України. З 2016 року Сергій підписав контракт на вступ до 93-ої бригади. Тоді відслужив в Луганській області, в селищі Кримське, став командиром механізованого відділення.
Сергій відслужив саме в тій частині на межі лінії зіткнення, де зараз володіє стихія вогню.
У тих місцях наразі не залишилось живого місця — дерева та посадки зокрема знищено пожежами.
“Коли мене призначили командиром бойової машини БМП-2, мені довелося навчитися і водити її, і стріляти. Тому що сьогодні особовий склад є, а завтра його стан здоров’я не дозволяє виконувати обов’язки. Або просто недокомплектація. Тому мені сумно слухати з телевізора про те, що “армія досягла свого максимального рівня наповненості”. Мовляв, тепер потрібно змінювати закон для збільшення чисельності армії. Мені цікаво, де ці люди, які “заповнили всі посади”? Десь в тилу чи на папері?”, — говорить Сергій.
Сергію, як і іншим військовослужбовцям зі Слов’янська, суттєво допомагали місцеві волонтери. Саме вони забезпечували життєдіяльність Збройних сил України в той момент.
Слов’янськ ніяк не зміниться, просто зміниться обличчя при владі
На думку Сергія, місто як залишалось, так і досі залишається не інтегрованим в Україну. Наразі спостерігається залишення Слов'янська в проросійській орбіті.
На цих місцевих виборах в міські голови балотується як скандально відома Неля Штепа, так і її посіпаки — теперішній мер, що балотувався під гаслом “Любити Слов’янськ як Неля” Вадим Лях та представник проросійської партії “Опозиційна платформа за життя” Павло Придворов. Ці троє кандидатів наразі супротивники, але зовсім нещодавно були єдиною спільною командою колишніх регіоналів.
“На жаль, судова система в Україні минулі 6 років так і не спромоглась довести свою ефективність. Члени територіальної виборчої комісії від так званих патріотичних партій могли проголосувати проти реєстрації Нелі Штепи у міські голови Слов’янська. Як і інших проросійських кандидатів.
Ми й надалі продовжимо свою боротьбу за український Слов’янськ. Ми прийдемо до влади у своєму місті та зробимо його українським”, — наголошує Сергій Лілеєв.
Наразі Сергій залишається військовослужбовцем — служить у складі державної прикордонної служби України, та готується очолити боротьбу за український Слов’янськ на наступних виборах.
Читайте також: "Сова" на війні: історія гранатометчиці-старобельчанки
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
581
