Культурні виставки про терористів: як російські окупанти пропагують "любов" до злочинців

Східний Варіант розповідає, як такими виставками росіяни намагаються сформувати «любов» до терористів, та навіщо їм це потрібно.

Формують «героїв» російсько-української війни

Формувати образ ідеологічного героя для російської федерації — не нова практика, а скоріше історична. Подібні методи можна прослідити ще із часів Московської держави, Російської імперії та Радянського Союзу. Щоби підкріплювати власноруч створені міфи про війну, російські пропагандисти вдаються до формування образу героїчної людини. До того ж це підкреслює самобутність фейкової «днр». Пропагандисти ще з 2014 року проводили подібну практику, щоб надати «республіці» більше сенсів та ознак самостійності.

Таких «героїв» окупантська влада згадує на більшості культурних подій, формуючи з них «легенд». Нещодавно на відкритті воєнної виставки «Руський стиль: Сталь» донецькі окупанти почепили на стіні портрет Олександра Захарченка — так званого першого «голови донецької народної республіки», а насправді терориста, сепаратиста та вбивці.

Серед інших «героїв» так званої «донецької народної республіки» — Михайло «Гіві» Толстих та Арсен «Моторола» Попов. Як і Захарченко, вони є воєнними злочинцями та колаборантами, які виступили на підтримку росії та так званої «днр», брали участь у боях проти українських захисників. Зокрема, Арсена Попова Служба безпеки України звинуватила в знущанні, катуванні та розстрілах людей. Звільнені заручники розповідали, що він «просто підходив і з пістолета вбивав людей». А у 2015 році під час розмови із журналістами Попов відкрито повідомив, що розстріляв 15 полонених. При цьому він не відчував жодного жалю.

Михайло Толстих влітку 2014 року стратив пораненого десантника 25-ї повітрянодесантної бригади, після боїв в Іловайську показово знущався з українських захисників, знущався із захисників Донецького аеропорту, змушував їх їсти нашивки у вигляді українських прапорів.

Олександр Захарченко був у складі терористичних груп, які у квітні 2014 року почали захоплювати будівлі міської влади в Донецьку. Зокрема, 16 квітня того ж року Захарченко очолив групу з бойовиків, які зайняли донецьку міську адміністрацію. Брав участь у боях під Сніжним, за Іловайськ та Дебальцеве на боці так званої «днр». За його так званого «керівництва республіки» були відомі випадки викрадення, катування та вбивства людей, які не погоджувалися з маріонетковою владою.

Саме на честь таких «героїв» у так званій «днр» зараз проводять художні виставки, відкривають пам’ятники та меморіальні дошки. Це вчергове доводить абсурдність існування самої «донецької народної республіки», міф про яку побудованих на подібних персонах.

Формують пропагандистську культуру

Створивши міф про так звану «донецьку народну республіку», російським пропагандистам треба регулярно його підтримувати та підживлювати. Країна-агресорка десятиліттями формує картинку про Україну, яка нібито утискає російськомовне населення та не дає права на самовизначення «народу Донбасу». «Героїв», про яких йшла мова вище, використовують для підживлення таких міфів та формування образу «легенд», які ніби боролися та померли за «донецьку народну республіку».

Російські загарбники на тимчасово окупованій території Донеччини використовують культуру як елемент своєї пропаганди. Через неї вони підкріплюють установки про «донецьку народну республіку», «спеціальну воєнну операцію» та «росію-визволительку». Це має безпосередній вплив на свідомість людей, які проживають на ТОТ. Культурні заходи, такі як концерти, вистави та виставки, орієнтовані на підкреслення нібито історичної та культурної спільності з росією, що призводить до поступової зміни сприйняття реальності серед місцевого населення. Це формує нове покоління, яке зростає в умовах викривленої реальності та фальсифікованої історії.

У цьому полягає небезпечність пропаганди, як такої. Саме тому з нею необхідно боротися в інформаційному просторі та мати звʼязок із людьми, які перебувають в окупації. Більше антифейків читайте на сайті Східного Варіанта.