«Унікальний код регіону»: у Києві презентували видання про вишиті сорочки Луганщини

Вишита сорочка Луганщини: яка вона?

Видання розповідає про унікальну колекцію артефактів луганського регіону, що знаходяться в групі зберігання «Тканина та одяг» фондів Національного музею народної архітектури та побуту України. Упорядники зацифрували та науково описали понад 100 одиниць одягу із Біловодського, Білокуракинського, Кремінського, Новоайдарського, Новопсковського, Сватівського та Старобільського районів.

«Зараз майже вся Луганщина окупована росією. Тому матеріал є вагомим, адже засвідчує, що ці території були та залишаються питомо українськими», — кажуть автори на сторінках видання.

Автори — Володимир Щибря та Леся Воронюк. Володимир Щибря — кандидат історичних наук, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, асистент кафедри фольклористики. Леся Воронюк — українська письменниця, журналістка, продюсерка, членкиня Національної спілки журналістів України, засновниця Всесвітнього дня вишиванки.

Як Східний Варіант розповідав раніше, землі Луганщини активно заселялися з XVII століття переселенцями з Полтавщини, Чернігівщини, Київщини. Разом із собою переселенці принесли й свій стиль вишивки в сорочках.

«На буденних сорочках, як уставкових, так і безуставкових, вишивкою оздоблювали плечову частину лінійним горизонтальним орнаментом різної ширини, а сам рукав здебільшого був невишитим. Святкові ж сорочки відрізнялися наявністю орнаментів на всьому рукаві або його верхній частині. Це була геометрична смуга різної ширини у верхній частині, окремі фрагменти, розміщені в шаховому порядку, стилізовані вертикальні деревця», — розповідає Володимир Щибря на сторінках видання «Вишиті сорочки Луганщини».

На вишитих сорочках другої половини XX століття домінували геометричні орнаменти (хрест, ромб, трикутник, безконечник), на більш пізніх зразках — рослинні та рослинно-геометризовані взори (ружі, гвоздики, виноград, калина). Кольори вишитих сорочок Луганщини — синій, червоний, пізніше доєднується і чорний, іноді трапляється білий.

На жіночих сорочках вишивку розміщували на плечах, рукавах, манжетах, комірі. На чоловічих — на нагрудних частинах (маніжка), комірі, зрідка на манжетах, кажуть автори.

Для оздоблення луганці використовували як одну-дві, так і десятки технік вишивки. Наприклад, пряма гладь, шпатівка, вирізування, ретязь, набирування, шеляжок, занизування, хрестик тощо. Деякі зразки вишиті тамбуровим швом, болгарським хрестиком.

Роботу над виданням автори почали восени 2023 року. Команда зацифрувала, фотографувала та науково описала понад 100 вишитих сорочок із Луганщини. Окрім цього, у книзі представлені схеми вишивки, щоб кожен міг відтворити народну сорочку регіону.

«Моя найбільша мрія — провести презентацію цієї книжки в Луганську», — сказав Володимир Щибря на заході.

«Це ниточки, які тримають нас разом»

Окрім презентації книги, була виставка луганських вишитих сорочок із різних куточків регіону. Зокрема, сорочка з села Олексіївка Щастинської громади початку XX століття, відтворена сучасниками. Побачити її в Києві було дуже приємно, розповіла в. о. начальника Щастинської міської військової адміністрації Вікторія Гаруст.

«Ця книга — справжній скарб. Мені здається, у кожній родині, особливо наших луганських, вона має бути. Щоб молодь, і діти, і дорослі знали й памʼятали культуру нашого регіону. Я була дуже приємно вражена, побачивши на виставці нашу Щастинську сорочку. Велика вдячність людям, які не пройшли повз і проробили таку роботу для Луганщини. Зараз це дуже важливо, адже якраз усі ці ниточки, які нас повʼязують, тримають нас ці три роки. У перший рік було нескладно, а зараз уже важче і важче. І ці ниточки — окриляють, дають надію, що ми одна громада. І не важливо, що зараз території тимчасово окуповані. Ми чекаємо деокупації, однак ми разом, ми обʼєднані», — поділилася Вікторія Гаруст.

Подію відвідав начальник Станично-Луганської селищної військової адміністрації Сергій Ісаєв:

«Я дуже радий, що Луганська область знову звучить, і ми бачимо її в одязі: різноманітному, цікавому. Це наша історія, наша національність, душа й серце. Я думаю, що нашим мешканцям буде цікаво подивитися і головне — відродити те, що, можливо, ми трохи втратили з тимчасовою окупацією».

Лілія Плєшакова родом із Луганщини. З 2014 року вона працює в Національному музеї народної архітектури та побуду завідувачкою відділу наукового обліку. Вона каже: видання «Вишиті сорочки Луганщини» — найбільше, що зробили науковці, музейники й просто зацікавлені люди для збереження традицій її регіону.

«Це неймовірна книга, неймовірна презентація. Автори виклалися і зробили дещо справді цінне, що відтепер сприятиме збереженню історії та культури Луганщини», — каже Лілія.

На презентації був Олександр Дубовой, директор Навчально-наукового інституту охорони здоровʼя і спорту Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Він розказав, що в університеті вже багато років зберігають та популяризують українську історію луганського краю. А видання «Вишиті сорочки Луганщини» стало ще одним доказом, що територія Луганщини з початку свого заселення і до сьогодні є українськими землями з українською культурою та побутом.

«Хто не памʼятає своєї історії, той не знає свого майбутнього. Тільки одне питання до держави: чому так мало? Потрібно більше такої літератури, більше таких видань. Це моє бачення, як педагога, як історика. Треба більше автентичності нашого народу. Не просто історії, а автентичності, що саме ми — українці — стоїмо у джерел словʼянської нації, що Русь була саме Київська, що це наш спадок. А враження від події шикарні. Треба більше таких видань», — каже Олександр Дубовой.

Подію відвідали й народні майстрині з різних куточків України. Тетяна родом із Чернігівщини й збирає в особисту колекцію видання про українську вишивку, особливо тимчасово окупованих територій. Такі відомості, каже дівчина, особливо важливі за сьогоднішніх обставин.

«Я із Чернігівщини. Зараз на мені сорочка Сумщини. А взагалі я вишиваю всі регіони, мені всі вони подобаються, бо кожен — унікальний і неповторний».

«Кожен регіон нашої країни дійсно унікальний. Щоразу ми шиємо якусь нову унікальну сорочку, яка не схожа на попередню. Ми намагаємося відтворити всі регіони. Особисто на мені зараз київська сорочка, а нещодавно я відшила сорочку Слобожанщини. Ми популяризуємо всі регіони України», — каже народна майстриня Діна.

Народні майстрині займаються в студії народної майстрині Ірини Зайцевої, де вчаться, вишивають і розповсюджують знання про українські автентичні сорочки.

Народна майстриня Анастасія розказала про проєкт «Сорочка для захисника», у якому нещодавно взяла участь:

«Ми відшиваємо персональні сорочки для військових на передову. За нами закріпляють бійця, і ми відшиваємо сорочку, яку він одягає під бронежилет. Беремо спеціальні тканини. Орнаменти теж спеціальні, щоби підходили під піксель. Нещодавно таку сорочку я вишила своєму однокласнику з паралельного класу. Він отримав важке поранення в бою і був на реабілітації. Сьогодні він уже зі своєю вишиванкою».

На презентації видання відвідувачі та відвідувачки були в українських вишитих сорочках. Усі — індивідуальні та унікальні, які розповідають історію нашого народу.

***

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів