"Витягаємо з-під обстрілів": як волонтери рятують маломобільних людей з Луганщини

Група волонтерів БФ «Фрідом траст» вивезла уже понад тисячу людей, які залишалися під обстрілами в зоні бойових дій. Серед них — важкі хворі та люди похилого віку, які не можуть пересуватися самостійно. Зараз волонтери займаються вивезеннями з Лисичанська Луганської області. 

У команди вдосталь вражаючих історій порятунку людей. Розповідаємо детальніше. 

Переробили буси під лежачих та евакуюють сотні людей

Ігор Логвінов — викладач французької мови у Чернівецькому національному університеті, засновник та ідейний лідер благодійного фонду “ФріДом Траст”. Практично з самого початку повномасштабного вторгнення він віз в гарячі точки гуманітарку, а звідти забирав людей.

Спочатку це була його персональна ініціатива, яка згодом переросла в благодійний фонд «Фрідом траст».

Зараз волонтери зосереджені на Луганській області — вивозять малозахищених людей з Лисичанська. Частина з них— лежачі бабусі та дідусі, з різними групами інвалідності та хворобами. Аби вивозити їх з-під обстрілів, волонтери переробили вантажні буси під лежачих. В кузов поклали ортопедичні матраци, на яких людей довозять до найближчого залізничного вокзалу, звідки їх відправляють на потягах в різні міста. 

Частина волонтерів фонду працює безпосередньо в зоні бойових дій, інша частина — координує роботу та приймає людей в «безпечних» містах.

Склад і структура роботи в організації така:

• Вікторія (на прохання героїні прізвище не вказуємо — ред.) — координує волонтерів, які допомагають і приймають заявки людей на евакуацію, підтримує разом з ними контакт з переселенцями та орієнтує, коли їх зможуть забрати. 
• Ігор Логвінов — займається безпосередньо евакуацією людей точково, заїжджаючи за кожною адресою, якщо мова йде про лежачих людей. Разом з ним їздять й інші волонтери та допомагають місцеві;
• Дмитро Максимович — координує прийом цих людей та їх відправку далі — за кордон або в різні регіони України;
• Олександр Березовський займається безпосередньо питанням розміщення людей на тривалий час. Він оббиває пороги чиновників у пошуку житла для переселенців. 

А ще, кажуть в організації, є купа волонтерів, що допомагають садити та знімати людей з потягів на вокзалах у різних містах України. Крім них — іноземні волонтери, які забирають людей на «швидких» та везуть їх на лікування у свої країни.

Дмитро та Вікторія — самі стали переселенцями

Волонтерство Дмитра Максимовича та його дружини Вікторії почалося з моменту, коли їм самим потрібна була допомога волонтерів. До початку повномасштабного вторгнення росії жили в Києві. Тоді столиця України піддавалася періодичним обстрілам, і вони вирішили виїхати до Чернівців. Там подружжя прийняли місцеві небайдужі люди, допомогли з розміщенням та найнеобхіднішими речами. 

Мама Дмитра до останнього відмовлялася залишати Київ. Та коли ситуація ставала все небезпечнішою, він почав шукати можливості її вивезти. 

«Дехто нам пропонував за 30 тисяч гривень вивезти одну людину до Чернівців…», — розповідає Дмитро.  

Згодом він дізнався про Ігоря Логвінова, який займався евакуацією людей з Києва і погодився безкоштовно вивезти маму Дмитра. 

«Звісно, ми допомогли грошима на пальне, бо розуміємо, наскільки це важка і важлива робота. Потім запропонували Ігорю свою допомогу в евакуації людей. Так ми  почали працювати», — розповів Дмитро. 

У Слов’янську спеціально затримали потяг, аби завантажити маломобільних людей з Лисичанська

Волонтери БФ «Freedom Trust» вивозять з Лисичанська по кілька десятків людей щодня. Інколи тих, хто може ходити, збирають в одному місці місцеві волонтери. 

Але більшість людей доводиться забирати за адресами персонально. На те, щоб перенести людину та розмістити її у переобладнаному автобусі, у волонтерів у середньому йде година. 

«Нещодавно була евакуація з Лисичанська — вивезли 60 людей: пенсіонери, інваліди. Близько 20 лежачих — паралізовані, люди після інсульту, з хворобою Альцгеймера… Доправили їх до Слов’янська на залізничний вокзал. Там не встигали всіх завантажити у потяг. Тоді чергова по станції, її звати Наталія, затримала потяг, щоб всі змогли поїхати. Дякуємо їй за це», — каже Дмитро. 

Люди, які не можуть самі пересуватися, часто залишаються віч-на-віч з обстрілами і бомбардуваннями, без їжі, води, ліків та світла. Інколи вони не потрібні навіть своїм рідним  - втім, на щастя це поодинокі випадки. 

«Якось нам дзвонить жінка, каже: хочу, щоб ви вивезли мою дальню родичку, вона повністю лежача. Ми поїхали, забрали її та відправили до лікарні. Потім почали шукати близьких родичів, які могли б взяти її до себе. Згодом виявилося, що ця жінка, яка нам дзвонила — її донька. Ми кажемо: може ж ви заберете свою матір? Вона: «Ні, в мене немає можливості з нею возитися. Відправте кудись за кордон або покладіть до лікарні, їй там буде краще», — розповідає Дмитро. 

Одна жінка збожеволіла в потязі — її відправили до психіатричної лікарні

Люди, які понад місяць сидять на самоті у себе вдома або у підвалах без комунікацій та продовольства, часто вже прощаються з життям, кажуть волонтери. Їхня остання надія на сміливців, які не побояться евакуювати під обстрілами. 

«Вони не можуть самі ходити, вони нічого не можуть. З ними важче, ніж з дітьми, і про них мало хто готовий потурбуватися у часи війни. Саме тому ми підтримали ініціативу Ігора та вирішили займатися цією категорією людей», — розповідає Дмитро Максимович. 

За його словами, далеко не всі здатні витримати психологічно такі складні ситуації. 

«Одна бабулічка втратила над собою контроль просто посеред евакуації. Видно було, що збожеволіла. Ми викликали спеціалістів та відправили її на огляд до психіатричної лікарні. На жаль і такі випадки трапляються…», — підсумував Дмитро. 

Незрячі бабуся та дідусь трималися за руки, аби не загубити одне одного під час евакуації 

Одного разу до волонтерів додзвонилася пара пенсіонерів з Лисичанська. Бабуся та дідусь були незрячими, до того ж у дідуся не було обох ніг. 

«Вони дуже просили їх забрати. Кажуть: ми не знаємо, що нам робити. Я особисто контролювала їх евакуацію. Зрештою, ми змогли їх вивезти звідти», — розповідає Вікторія. 

Вона каже, що дуже переживала за цю пару. Вони виглядали розгубленими, але дуже милими — весь час трималися за руки. 

«Вони дуже не хотіли, щоб їх розлучили, розвезли по різних містах, а тому весь час трималися за руки. Дивитися на це без сліз було неможливо. Звісно, ми б їх не розлучили. Ми знайшли організацію в Чехії, яка погодилася  забрати стареньких. Пізніше ми проконтролювали: у них все добре, вони разом, за ними гарно доглядають», — з радістю ділиться Вікторія.  

Вона додає, що важко переживає за долю кожної людини, евакуацією якої займається. Аби покращити свій психологічний стан, волонтери відвідують психолога. Кажуть, що після розмови з фахівцем стало легше і частину емоцій та переживань під час роботи вдалося прибрати. 

«У нас були історії, коли люди просили їх вивезти, а потім зв’язок обривався і доводилося шукати їх під час евакуації: хтось був вдома, хтось у підвалах. Тих стареньких, які можуть дійти до певного місця, ми забираємо майже кожного дня протягом тижня. В евакуації співпрацюємо з ДСНС і “Восток SOS”. Загалом ми евакуювали більше тисячі людей з різних областей України», — ділиться здобутками Вікторія. 

За її словами, евакуйованих вдається відправляти за кордон — в Литву, Чехію, Австрію. Іноземні волонтери навіть приїжджають на «швидких» та забирають людей до себе. Після огляду та лікування їх розселяють. 

Дві людини не дочекалися евакуації

«Є випадки, коли ми спізнювалися», — із сумом говорить Ігор Логвінов. 

Специфіка роботи в зонах бойових дій така, що волонтери ніколи не знають, коли почнеться евакуація та чи вдасться наступна поїздка. 

«Якось ми просто не могли заїхати в Сєвєродонецьк — почалися обстріли з важкої техніки. І дідусь помер, серце не витримало. Буквально один день він не дочекався… Був ще випадок, коли людина в потязі померла під час евакуації. Складно такі ситуації переживати», — ділиться Ігор.  

За його словами, багато людей просять евакуювати їх  з окупованих територій. У таких випадках  людей просять виїхати хоча би до найближчого населеного пункту під контролем України, бо їхати в окуповані міста — вірна смерть для українських волонтерів. 

«На жаль, це неможливо, нас просто розстріляють. Навіть на підконтрольній території є ризики. Буквально кілька днів тому один з автобусів волонтерів підірвався на міні. Слава Богу всі живі, але вони втратили автобус», — розповідає Ігор.

Лежачі люди — нікому не потрібний напрямок роботи

Евакуювати хворих та лежачих людей непросто, каже Ігор. За його словами, навіть коли починав займатися евакуацією, то не розумів, як технічно евакуювати людей з обмеженими можливостями. А згодом це стало його основним напрямком діяльності. 

Далеко не всі волонтери готові нині забирати з-під обстрілів людей, яких важко транспортувати — саджати та знімати з  автобусів/потягів. 

Але найбільша проблема, за словами пана Ігоря, у розміщенні евакуйованих лежачих людей. 

«Притулки для літніх людей переповнені, і вони не хочуть брати, скажімо так, «важких». Одне діло, коли людина чистенька, доглянута, може себе обслужити і не завдає багато клопоту.  Інша справа — людина лежача або з обмеженими можливостями, коли вона ходить під себе і з нею постійно має бути хтось поруч. Це багатьох відлякує», — говорить Ігор. 

Він сподівається, що в цьому питанні найближчим часом вдасться вибудувати співпрацю з владою. 

«Було би добре, щоб ми привозили цих людей, а влада уже б розподіляла, де їх розселяти, яку допомогу надавати. Ми розуміємо, що це непросто в нинішніх умовах, але як нація і як держава, ми повинні це робити», — говорить Ігор. 

Ще один волонтер Олександр, який у команді займається саме комунікацією з місцевою владою, говорить, що взаємодії з чиновниками поки небагато. Точково виходить розселяти лише окремих людей, але масово брати переселенців, та ще й лежачих, ніхто не хоче.  

«Я в мирному житті у Чернівцях працював рієлтором, багатьох місцевих представників влади знаю особисто. Тому зараз іду цілеспрямовано до них в кабінети. Більшість морозяться, хтось допомагає поселити кількох людей. Зараз є два приміщення, де живуть 120 біженців. Інші сім’ї розселяємо по квартирах. Хтось зберіг нормальні ціни, хтось завищує», — розповідає Олександр. 

Після поселення і за потреби фонд намагається забезпечити людей їжею та ліками на перший час. Також волонтери намагаються контролювати тих, кого вдалося вивезти за кордон. А водночас — продовжують вивозити з-під обстрілів десятки людей, які самостійно жодним чином не змогли б уберегти своє життя.  

Як допомогти фонду

Підтримати волонтерів і порятунок важких категорій людей можна за рахунками: 

БО «БФ «ФРІДОМ ТРАСТ»

UA873395002600001199226000001

Код банку 339500

АТ «ТАСКОМБАНК»

ЄДРПОУ 44825741

PayPal: [email protected]  

Волонтери отримали від компанії Binotel безплатний номер 0800 та послуги з телефонії, а тому, якщо ви маєте змогу надати житло чи приміщення для облаштування житла евакуйованим людям, зв’яжіться з фондом за номером: 0800332480

За цим же номером можна записатися  на евакуацію.