«Ми захищаємо те, що нам дорого»: військовослужбовиця з Дружківки про службу та боротьбу за свободу

Дарʼя Карпенко родом з Дружківки. Минулого року вона долучилася до Збройних сил України, спочатку як операторка БПЛА, а зараз — фотографка 144 окремої механізованої бригади (ОМБр). Дарʼя поділилася зі Східним Варіантом історію своєї служби.

8 березня відзначається Міжнародний день захисту прав жінок. У цей день Східний Варіант розповідає історію військовослужбовиці з Донеччини, яка найбільш за все після війни хоче повернутися додому

«Дружківка — це місто, в якому завжди вирувало життя»

Дружківка сьогодні сповна відчуває на собі подих війни. Щоденні обстріли ворожої артилерії, FPV-дронів та авіації перетворили атмосферне невелике місто у постійну зону загрози. Але так було не завжди. До повномасштабної війни Дружківка залишалася невеликим, але значним промисловим містом Донецької області, де завжди лунало життя. Саме таким його запамʼятала Дарʼя Карпенко — дружківчанка, а зараз — військовослужбовиця Збройних сил України.

«Не було ні дня в моєму рідному місті, щоб було тихо. Ввечері гуляли молоді люди. Люди старшого віку ходили на пошту, до магазинів, вони завжди були чимось зайняті. Памʼятаю, як ми збиралися на площі Піонерській, ми там завжди відпочивали компанією, весело проводили час. Я памʼятаю своє місто саме таким, в якому завжди лунало життя. Сьогодні фронт все ближче підходить до Дружківки. І зараз люди там не живуть, а виживають, як можуть», — ділиться Дарʼя.

У 2014 році Дружківка, як й інші міста Донеччини, опинилася у центрі протистояння між проросійськими бойовиками та українськими захисниками. Дарʼя пригадує, що це були страшні часи, коли мешканці дійсно боялися за своє життя. Місто буквально поділилося на дві частини: були ті, хто не зрадили незалежну Україну, були й ті, хто віддавав перевагу так званій «донецькій народній республіці». Дар’я каже, що в той момент життя змінилося назавжди. І лише завдяки зусиллям українських військовослужбовців Дружківка залишилася під контролем української влади.

Після школи Дарʼя навчалася у Костянтинівці, а незадовго до початку повномасштабного вторгнення поїхала жити та працювати у Дніпро. Але постійно відвідувала рідне місто і батьків, які там проживали.

У перший день повномасштабної війни Дарʼя якраз була вдома і ночувала у подруги. О шостій ранку їй зателефонувала мама і попросила повернутися додому, адже звідусіль лунали вибухи, а в новинах повідомляли про початок великого вторгнення росії. Дарʼя пригадує страх та перші прильоти, які охопили Дружківку. Не було зрозуміло, куди вдарить і направить свої сили ворог. Люди масово виїжджали.

Та українська армія титанічними зусиллями зупинила російську навалу.  Понад три роки Дружківка була хоч і прифронтовим, але дзвінким містом, в якому вирувало життя. За останні місяці лінія фронту значно наблизилася. Оголосили обовʼязкову евакуацію дітей, більшість місцевих виїхала, а  саме місто постійно руйнується через атаки росіян.

Дарʼя Карпенко зрозуміла: вона більше не може спостерігати, як її місто щоденно руйнують. І прийняла рішення долучитися до Збройних сил України.

«Найважче — ховати побратимів та дивитися, як твоє місто руйнують»

Минулого року Дарʼя підписала контракт зі Збройними силами. Зателефонувала до рекрутингового центру і зацікавилася посадою оператора безпілотних систем типу «Фурія». Військовий шлях дівчина почала в 143 ОМБр та навчалася за фахом у Львівській області. Базову загальну військову підготовку Дарʼя з побратимами проходила у 144 ОМБр. Саме тут з нею сталася приємна несподіванка — вона закохалася.

«Він був інструктором. Я памʼятаю, як на першому занятті зловила на собі його погляд, такий суворий, тяжкий, було видно, що він через багато пройшов. З того дня ми почали спілкуватися. І вийшло так, що одружилися. Зараз він і далі служить на посаді інструктора. Дуже важко планувати наші зустрічі та відпустки разом, бо у нього своя робота, у мене — своя», — ділиться Дарʼя.

Після навчання Дарʼя повернулася у свою бригаду і виконувала бойові завдання. Вона зізнається: обрала професію операторки БПЛА, бо розуміла, що зможе бути ефективною для війська.

«Я хотіла ту професію, яка зможе бути ефективною: мінометник, гранатометник тощо. Розвідку дроном я обрала майже в останній момент тому, що хотіла бути завжди в русі. Я хотіла допомогти своїй країні як можна більше завдати втрат ворогу, або розвиватися в цьому напрямку. «Фурію» обрала, бо це також розвиток. Я можу працювати у розвідці максимально: корегувати вогонь, наводити, розвідувати. І мені це сподобалося», — ділиться військовослужбовиця.

Під час одного з останніх виїздів з позицій підрозділ Дарʼї помітив російський дрон-розвідник. Через це вони мусили швидко покидати позиції, щоб врятуватися.

«Мій чоловік сказав, що більше не хоче, аби я була на позиціях. У той момент в його бригаді якраз була вільна посада фотографа, так я вирішила перевестися».

Зараз Дарʼя служить на посаді фотографки в 144 окремій механізованій бригаді. Вона розповідає, що військова фотографія значно відрізняється від цивільної та потребує ретельної підготовки:

«Я фотографую моменти базової загальної військової підготовки. На своїх фотографіях я завжди намагаюся показати виконання завдання — як це роблять бійці. Є люди, які соромляться, а є ті, хто навпаки — кличуть фотографа і просять їх засняти. Я фотографію усіх. Знаходяться ті, хто під час фото відкривають свою душу — розповідають історії, діляться думками, емоціями. Але якщо людина не хоче розмовляти, я до неї не полізу з розмовами. Бо все розумію».

Найважче під час служби, зізнається Дарʼя, ховати побратимів та дивитися, як рідне місто руйнує російська навала. І тому важливо, щоб українці та українки розуміли, якою ціною дається кожен новий день в незалежній країні.

«Ми щодня одягаємо військову форму як символ того, що ми незламні. Нас нічого не зламає. Ні чоловіків, ні жінок, які служать. Моя мрія після завершення війни — це, все ж таки, повернутися додому, у рідну Дружківку».

Дарʼя каже, що служити чи ні — це вибір кожної жінки. Для цього є усі можливості та різні професії на вибір.

«Ми захищаємо те, що нам дорого. Ми боремося за те, щоб бути вільними людьми. І саме тому для мене це велика цінність. Боротися за те, щоб бути вільними — це мій особистий обовʼязок».

***

Східний Варіант дякує кожній військовослужбовиці, яка стоїть сьогодні на захисті країни! Памʼятаємо завжди тих, хто поліг у боротьбі з російською навалою!