Степ, що тепер мовчить: як війна вбиває природу Донеччини та Луганщини
Як війна, розвʼязана росією, вплинула на заповідні зони сходу України? Які наслідки мала для унікальних рослин та тварин? Та чи підлягають втрати відновленню? Відповіді на ці та інші питання дізнався Східний Варіант.
Схід України — це не лише промисловість, заводи й шахти. Але й неосяжні простори мальовничого українського степу з неповторною природою, рідкісними тваринами та рослинами. Саме тут розкинулися найунікальніші для країни природні комплекси — Український степовий природний та Луганський природний заповідники.
Бойові дії на сході України почалися ще у 2014 році. Їхня наростаюча інтенсивність та початок повномасштабного вторгнення мали вкрай негативний наслідок для заповідних зон областей, їхніх флори та фауни. У матеріалі поговоримо про наслідки російсько-української війни для заповідних зон Донеччини та Луганщини та перспективи їхнього відновлення.
Заповідні зони Донеччини та Луганщини: чому вони особливі
З 1920-х років на території сучасної Донеччини поступово організовували заповідні зони, щоб зберегти унікальні «шматочки» первинної природи, які ще не чіпала людини. Першим у 1926 році заснували заповідник «Хомутівський степ», в 1927 році — «Камʼяні могили», які в 1961 році обʼєднали в єдиний Український степовий природний заповідник (УСПЗ). Тоді в його структуру ще увійшли відділення «Михайлівська цілина», що на Сумщині, та «Стрілецький степ». Згодом «Михайлівську цілину» відокремили, а «Стрілецький степ» передали Луганському природному заповіднику. Загальна територія УСПЗ станом на зараз — 3033 гектари.
У 1988 році в УСПЗ створили відділення «Крейдова флора», а у 2008 році ще одне — «Кальміуське». Так заповідник із чотирма відділеннями в структурі й існував до 2014 року.
«Хомутівський степ» розташовується в Бойківському районі Донецької області. На його просторах ростуть 12 видів ковили. Зокрема, шорстка, азовська, донецька. Безкраї простори степу всіяні червоними квітами півонії тонколистої. На території степу зростає 3 види тюльпанів: шренка, змієлистого та дібровного. Усі ці рослини входять до Червоної книги України.
«Тваринний світ «Хомутівського степу» характерний для південних степів: заєць-русак, лисиця, ласка, тхір степовий, перегузня, хом’як, ховрах крапчастий, сліпець звичайний; із птахів: жайворонок степовий, славка сіра, просянка, фазан, сорокопуд жулан, перепілка, сорока, соловей, зозуля. У прибережних заростях гніздяться качки, лебеді, курочка водяна. З хижаків зустрічаються лунь польовий та луговий, кібчик, сова болотна. На зимівлю з більш північних районів прилітають сова вухаста, зимняк, яструби, перепелятник та тетерев’ятник», — розповідає заступник директора Департаменту екології та природних ресурсів Донецької обласної військової адміністрації (ОВА) Олександр Лихач.
«Камʼяні могили» на Донеччині розташовуються біля села Назарівка Маріупольського району. Флора налічує 468 видів судинних рослин, 50 — мохоподібних, 38 — водоростей, 78 — лишайників, 182 — грибів та 20 видів шипшин.
«Крейдова флора» складається з 2-х ділянок, розташованих на захід та на схід від села Крива Лука Лиманської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області. До Червоної книги України з рослин відділення занесені дворядник крейдяний, полин солянковидна, молочай крейдолюбний, дрік донський, гісоп крейдяний, сонцецвіт крейдолюбний, ранник крейдяний, смілка крейдяна, чебрець крейдяний. Значне місце займають ліси, які охороняються.
Тут можна зустріти лося, козулю, борсука, лисицю, диких свиней, не рідко заходять сюди й вовки. З птахів гніздяться дрімлюга, крук, сорока, соловей, жайворонок, куріпка, перепілка, просянка, сорокопуди: жулан та чорнолобий.
Відділення «Кальміуське» знаходиться в Маріупольському районі. На його території виростають лугово-степові, степові, петрофітні степові, лучно-болотні та водні види рослин. Багато з них занесені в Червону книгу України: грабельки Бекетова, чебрець кальміуський, чебрець ложногранітний, норичник донецький, норичник гранітний, шипшина донецька, шафран сітчастий, сон-трава, гіацинтик Палласа, тюльпан гранітний, тюльпан, ковила волосиста, ковила Лессінга, карагана скіфська, калофака волзька, дельфіній червоний.
У флористичний список також входять полин, шавлія, норичник, гранітний тюльпан. Уздовж річки ростуть очерет та водні трави. З тварин зустрічаються чаплі, вужі, журавлі степові, дикі качки, фазани, куріпки, перепела, лисиці, зайці, єнотоподібні собаки, куниці кам’яні, ласки, світлі тхори.
Фауна Українського степового природного заповідника включає 15 видів риб, 9 видів земноводних, 7 видів плазунів, 199 видів птахів та 54 види ссавців, близько 7000 комах (метелики, павуки, жуки й ін.). Серед червонокнижних тут можна зустріти їжака вухатого, підковоноса малого, перегузня, тхора степового, норку європейську, гадюку степову, журавля степового, ведмедицю Геру, джмеля степового тощо.
***
Луганський природний заповідник був створений рішенням Ради Міністрів УРСР у 1968 році. Сьогодні він має 4 філіали: «Стрільцівський степ», «Станично-Луганське», «Провальський степ» та «Трьохізбенський степ». Загальна його площа — 5403 гектари. Про це Східному Варіанту розповіла виконувачка обовʼязків директора Департаменту комунальної власності, земельних, майнових відносин, екології та природних ресурсів Луганської ОВА Тетяна Кукушкіна.
«Чарівні Старобільські різнотравно-типчаково-ковилові степи, своєрідні заплавні та байрачні ліси, піщані простори на берегах Сіверського Дінця і мальовничі схили Донецького Кряжу — це все Луганський природний заповідник. Барвисті степові килими прикрашають рідкісні квіти — півонія тонколиста, тюльпан Шренка, брандушка різнобарвна, громовик гранітний, волошка первинногерберова. Заповідник є одним із небагатьох місць існування рідкісних степових видів тварин — гадюки степової, полоза візерункового, полоза сарматського, тушкана великого, мишівки степової, сліпачка звичайного, а символом парку є бабак степовий», — йдеться про заповідник на сайті Природно-заповідного фонду Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.
Центральний офіс заповідника розташований у селищі Станиця Луганська.
Чи не найвідоміший мешканець Луганського заповіднику — бабак степовий. Ці невеликі гризуни живуть у норах та харчуються рослинністю. Сімʼї бабака проживають на території відділення «Стрілецький степ», яке свого часу і створювалося з метою збереження їхньої популяції. Та попри всі спроби, ситуація з кількістю червонокнижного гризуна ще до початку повномасштабного вторгнення була критичною. Якщо у 1980-х роках у відділені нараховували 500 сімей, то у 2021 — лише 20.
«Бабак — це такий специфічний вид, якому потрібні пасовища, при чому такі з інтенсивним навантаженням, він любить збиті ділянки з низьким травостоєм. Це його екологічне середовище. Коли організовували заповідник, то випас сільськогосподарських тварин припинили. На початкових етапах існування заповідника йшло відновлення рослинних угруповань, але із часом розпочалися процеси, пов’язані з відсутністю крупних травоїдних тварин у степових заповідних екосистемах. У таких умовах постійно надмірно накопичуються сухі рослинні залишки, травостій стає високим, утворюються і поширюються зарості чагарників. Бабак не може жити в таких умовах, його чисельність у заповіднику постійно скорочувалася», — розповідає директорка Луганського природного заповідника Лариса Боровик.
Загалом у Луганському природному заповіднику нараховується понад 200 видів птахів, більш ніж 1200 видів рослин. Серед них червонокнижні горицвіт волзький, півонія вузьколиста, дельфіній яскраво-червоний, руський та сергія, сон розкритий та лучний, цибуля лінійна, косарики тонкі, різні види ковили та багато інших.
Тільки в Луганській області можна зустріти унікального корсака, який також входить у Червону книгу. Станом на 2009 рік нараховувалося близько 20 особин.
А ще тут живуть норка, горностай, перегузня, сліпачок, строкатка, деякі червонокнижні види кажанів, пугач, орлан-білохвіст, орел-карлик тощо.
Після початку повномасштабного вторгнення руйнівного впливу зазнали не лише заповідники, а і їхні адміністрації. У 2022 році керівництво Українського степового та Луганського природних заповідників евакуювалися, однак майже повністю втратили доступ до територій, на яких раніше працювали. Суттєво зменшилася кількість наукових співробітників та фінансування.
Лариса Боровик ділиться: заробітна плата наукового працівника заповідника — трохи більше за мінімальну в Україні. Тільки якщо фахівець має науковий ступінь, може мати доплати, однак і їх не вистачає, щоби прогодувати себе та родину в умовах переселення. За таких умов залучити молоде покоління до праці складно, тому постійно бракує кваліфікованих кадрів.
Одна з головних задач адміністрацій заповідників сьогодні — фіксувати наслідки бойових дій, проводити дистанційні дослідження, а також брати участь у дослідженнях на місцях, де зараз знаходяться співробітники заповідника. Так, наприклад, у Луганського природного заповідника запланована співпраця з національним природним парком (НПП) «Кременецькі гори» на Тернопільщині та НПП «Тузлівські Лимани» (Одеська область), в яких фахівці вивчатимуть степові біотопи.
Понад 50 млн грн збитків: наслідки війни для заповідних зон сходу
Деякі відділення обох заповідників, зокрема, «Хомутівський степ», «Кальміуське», «Провальський степ», були окуповані російською армією ще у 2014 році. Інші ж залишалися неподалік лінії розмежування. Уже тоді екосистеми зазнали певних збитків через бойові дії, проїзди бойової техніки, обстріли та пожежі залишили чималий вплив. Наприклад, важкі бої точилися на територіях «Провальського степу», національного природного парку «Святі гори», ландшафтного парку «Донецький кряж». На окупованих територіях загарбники отримали доступ до цінностей, документації, наукових архівів та бібліотек, які залишали собі як трофеї. Тут колабораційна влада так званих «днр» та «лнр» утворила власні «центральні органи».
«Хомутівський степ» Українського степового природного заповідника у 2014 році від бойових дій не постраждав. Однак матеріальні цінності, науковий архів, бібліотека залишилися в окупації. З того часу у відділені фактично не проводяться моніторингові дослідження, а якщо і проводяться, то зі значними порушеннями. Про це розповідає виконувач обовʼязків директорка Українського степового природного заповідника НАН України Сергій Яровий. Тоді попередньо збитки від припинення науково-дослідних робіт та еколого-освітньої діяльності оцінювалися в 6,8 млн грн.
«Камʼяні могили» УСПЗ були окуповані в березні 2022 року, майже одразу після початку повномасштабного вторгнення. За попередньою інформацією, збитки від недоотримання прибутків за 2022–2024 роки склала 90 тис. грн.
«Відділення «Крейдова флора» першим зазнало значних наслідків від військових дій — у 2014 році ми зафіксували пошкодження на всій його території. Особливо в районах старих карʼєрів в урочищі Кучугури, де були споруджені бліндажі, вогневі точки, викопано окопи, наявні вибухові воронки. Після початку повномасштабного вторгнення і станом на зараз відділення знаходиться на лінії фронту», — розповідає Сергій Яровий.
У 2023 році, коли була можливість, наукові співробітники дослідили пошкоджені території. Виявили вибухові воронки, вибухонебезпечні предмети, площі лісових пожеж, залишки бліндажів та окопів. Були знищені місцезростання червонокнижних сосни крейдяної, громовика, донського, гіацинтика Паддасого, ковили Лессінга, ковили волосистої, шафрану сітчастого, сонцесвіту крейдяного.
"Землерийними роботами знищеній пошкоджені рослинні угруповання степових ценозів у критичних розмірах загальною площею понад 100 гектарів і довжиною понад 8 км. Крім знищення рослинного покриву, вириті на схилах канави, посилюють водну і вітрову ерозію оголеного ґрунтового субстрату, та змінюють рельєф заповідника. Ворожі обстріли призвели до виникнення масштабних пожеж у крейдяних борах, за попередніми обстеженнями, на площі 223 гектарів. Зафіксовані масштабні самовільні поруби дерев. Правий берег Сіверського Донця замінований від села Закітного до села Крива Лука", — констатує Сергій Яровий.
У Донецькій обласній військовій адміністрації повідомили, що їм відомо про збитки в розмірі 50 млн грн для відділення «Крейдова флора». З них 25 млн грн — за порушення законодавства про природно-заповідний фонд, ще 25 млн — за неорганізовані викиди забруднюючих речовин або сумішей таких речовин в атмосферне повітря.
"Хочемо звернути увагу, що зазначені розрахунки здійснено станом на 1 липня 2025 року лише за тими фактами, що зафіксовані відповідними комісіями. Робота в цьому напрямі триває. Ще одним із загрозливих наслідків для території УСПЗ НАНУ є забруднення територій вибухонебезпечними предметами. Для притягнення до відповідальності за злочини проти довкілля офіційних осіб і військових російської федерації Державна екологічна інспекція України забезпечує збір та обробку відповідних матеріалів", — розповів Олександр Лихач.
На території відділення «Кальміуське» ще з 2014 року фіксували пожежі внаслідок бойових дій. Тут, як і на інших окупованих територіях, загарбники намагалися створити власні «адміністрації», а роботу відділення адаптувати під російське природоохоронне законодавство.
Інформацію про стан Луганського природного заповідника отримують у результаті космічного зондування землі та даних від Європейської інформаційної системи про лісові пожежі. Через неможливість особистого доступу на тимчасово окуповані території, такі інструменти допомагають хоча б приблизно оцінити стан пошкоджень.
«Виявлено ділянки, на яких виникли пожежі, унаслідок чого пошкоджений філіал «Трьохізбенський степ». Ця інформація підтверджується і загальнодоступними джерелами (публікації в мережі Інтернет). Слід зазначити, що інформація із загальнодоступних джерел та надана Держекоінспекцією містить лише загальні відомості щодо певних пошкоджень деяких об’єктів природно-заповідного фонду області, унаслідок збройної агресії рф, здебільшого завданих пожежами. Встановлення повного, актуального і правдивого переліку всіх територій, які зазнали пошкоджень, визначення ступеня та масштабів цих пошкоджень, стану флори й фауни тощо, можливе лише за наявності фізичного доступу до цих територій, проведення їх фактичного обстеження, а отже лише після деокупації території області, припинення активних бойових дій, стабілізації ситуації та проведення безпекових заходів, зокрема обстеження та розмінування території», — розказала Тетяна Кукушкіна з Луганської ОВА.
Зараз не можна говорити про «тотальне знищення» Луганського природного заповідника, зазначає його директорка. Значно більшої шкоди зазнали національні природні парки «Святі гори» та «Кремінські ліси», які розташовані неподалік. Однак Лариса Боровик зазначає: про явні наслідки можна говорити лише після комплексного дослідження та безпосереднього доступу фахівців на територію.
«Найбільшим впливом війни для нашого заповідника я вважаю припинення моніторингових спостережень. На деяких територіях вони припинилися з 2014 року, а на деяких — з 2022. Наш заповідник проводив такі спостереження дуже довго, на деяких ділянках з 1968 року, а на деяких — з 1948 року, а ще є дослідження з 1920-х років. Це великий пласт дослідження. Наші співробітники спостерігали за рідкісними тваринами, за динамікою рослинності. Такі спостереження проводилися щорічно за певною методикою. І тепер нікому не відомо, коли вони будуть відновлені», — розповідає Лариса Боровик.
Найбільший вплив для екосистем — це пожежі, які відбуваються внаслідок обстрілів. Пожежі фіксували у відділеннях «Станично-Луганське», «Трьохізбенський степ» та Провальський степ із 2014 року. Старовікові насадження сосни, каже директорка заповідника, займаються і горять дуже швидко. У таких пожежах дуже постраждали переважно насаджені ліси, заплавні уздовж річок та озер збереглися. Говорити про масштаб впливу пожеж на трав’янисті угруповання, який безумовно є, можна тільки після обстеження територій.
«Степові угруповання мають пристосування до пожеж. Пожежі в степах раніше були досить типовим явищем. І тому рослини мають потенціал до відновлення. Тому, звичайно, для оцінки впливу пожеж на степові угруповання треба працювати безпосередньо на місцях. І про наслідки зараз ми можемо говорити досить обережно й дуже гіпотетично», — каже директорка заповідника.
Відновлення заповідників: бути чи не бути?
Фахівець зі збереження екосистем громадської організації «Екодія» Богдан Кученко підтверджує: щоб говорити про відновлення заповідників, для початку слід провести ґрунтовне дослідження на місцях. Доречним буде провести зонування залежно від ступеня руйнувань. Після цього слід розробляти стратегію відновлення.
"Можна визначити, які рослини можна висадити, на яких ділянках слід прибрати залишки воєнних дій, де слід провести розмінування і так далі. Але варто памʼятати, що природа найкраще відновлюється сама. Й інколи все, що треба, це чекати, поки не запустяться природні відновлювальні процеси. Це може відбутися і без втручання людини. Це не швидко — на повне відновлення можуть піти сотні років", — розповідає Богдан Кученко.
Екологи та дослідники усвідомлюють, що заповідники не будуть пріоритетними обʼєктами для відновлення після ймовірної деокупації цих територій. Першочергово слід відновлювати цивільну інфраструктуру: міста, житло, медичні та комунальні установи. Враховуючи обмежений бюджет України через ведення війни та невисокі шанси отримати відшкодування від країни-агресорки, сподіватися, що щось виділять на екосистему, не варто.
До того ж не слід виключати міжнародну допомогу та залучення благодійних організацій, грантів та спонсорів.
Однак найперше та найпотрібніше для цього — це доступ до заповідників, що може відбутися лише після деокупації. Ситуація на лінії фронту зараз важка і Збройні сили України роблять неймовірний подвиг, стримуючи ворога, який чисельністю більший у декілька разів. Враховуючи незацікавленість окупантів у відновленні заповідників, можна підсумувати, що цей процес опинився у всеосяжних руках природи.
***
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту «Зміцнення регіональної журналістики екологічних розслідувань та розширення видимості завдяки новим партнерствам», який реалізується ГО «Інститут успішного міста» (Рубрика) та ГО «Вікно Відновлення» за підтримки Journalismfund Europe
