"Охоронець СІЗО торгував жінками за консерву". Реальність українських в’язнів, яких вкрали росіяни з Маріуполя

У січні 2024 року парламентський комітет з національної безпеки та оборони почав розгляд урядового законопроєкту про мобілізацію — зокрема, про її вдосконалення та військовий облік. Серед наданих пропозицій був варіант залучити до оборони України ув'язнених та судимих українців. Проте тодішнє військове керівництво виступило категорично проти такої ідеї. Попри те, що з початку повномасштабного вторгнення левова частина бойовиків рф — мобілізовані в’язні, у нашій країні в’язні не можуть долучитися до захисту України. При цьому окупанти їх також депортують у росію, знущаються та катують особливо патріотичних у підвалах.

Анна Скрипка та Олег Цвілий — правозахисники українських в’язнів та члени Громадської ради при Міністерстві юстиції України. Вони кажуть, що сьогодні колонії переповнені в’язнями, які готові стати штурмовиками й захищати Україну від російських окупантів.

В інтерв’ю вони розповіли про тортури й торгівлю людьми у захоплених росіянами СІЗО, спроби довести, що вивезені українські ув’язнені «досиділи» термін у росії, та обурення через мармеладки, які їдять полонені росіяни, але навіть не бачили українські в’язні.

— Коли російські війська окуповують наші території, соцмережі завше рясніють фотографіями з втрачених локацій: дитсадки, школи, місця для розваг чи лікарні тощо. Часто з’являється інформація й про те, як ці локації трощать або навпаки ремонтують росіяни у своїх цілях. Проте ніколи у соцмережах не знайдеш інформації про колонії, які на початку вторгнення були захоплені разом із в’язнями. То яка їх доля? 

Анна Скрипка: На початку окупації росіяни намагалися максимально швидко захопити СІЗО, бо це базова будівля, де є все. І на місці вони швидко облаштовували катівні й «рабоцентри». А в 90-й колонії (Виправна колонія №90 в Херсоні — ред.) росіяни змушували засуджених рубати дерева для бліндажів. Потім Євген Соболєв (ексначальник колонії №90, який перейшов на бік окупантів — ред.) вивозив ув’язнених на свій курник у Чорнобаївці. Там вони різали курей: частину — на продаж, решту — окупантам на харчі.  

Олег Цвілий: Ще «набори зеків» зливали на заправках пальне у каністри, під примусом вивозили медичне обладнання з лікарень, пакували його й вантажили в буси. Окупанти їх не звільняють, а лишають для рабської праці. Вони будують окупантам оборонні споруди, блокпости, бліндажі, навіть прибирають у катівнях. 

— Як і в будь-якій системі в Україні, з приходом окупантів не всі стали на їхній бік. І у сфері освіти, і в правоохоронних органах люди відмовлялися від співпраці з ворогом. Яка ситуація склалася у колоніях? 

Олег Цвілий: Під час окупації багато патріотичних людей, які відбували покарання, загинули. Найбільше — колишні учасники АТО/ООС, з яких знущалися у Херсонському СІЗО. Ми знаємо, що їм різали горло, катували. Багато хто не пережив цього. 

Але в Херсонській області ув’язнені, які мали телефони, координували ЗСУ і їхні удари. Вони розповідали, де стоїть техніка орків, де її ремонтують, де на території живуть окупанти — і наші хлопці хірургічно по них цілили. Після ударів, звісно, був великий розбір польотів, під підозру потрапляли усі. В результаті декого навіть помістили в окремі приміщення для тортур, але якраз їм пощастило — бо під час відступу окупанти просто не встигли їх забрати звідти, хоча більшість в’язнів вивезли в росію.

«Росіяни розстріляли ув’язненого, поки той казав, що спротиву їм не буде»

— Ви регулярно відвідуєте установи, де відбувають покарання в’язні. І досі, за майже два роки Великої війни, стан укриттів там — жахливий, і їхня наявність — радше винятки з правила. А як щодо укриттів на початку вторгнення? У тому ж Маріуполі, який росіяни оточили за менш ніж 100 годин. 

Олег Цвілий: У маріупольському СІЗО укриття не було. Але коли вже не було чим змивати у туалеті — скрізь стояв страшний сморід. Тому в’язням не зачиняли двері камер, а лишали відчиненими навстіж, щоб ті не задихалися від запаху. 

Але це СІЗО захоплювали чеченці у складі росармії. Поверхи, де були камери, вони закидали бойовими й світло-шумовими гранатами. Потім пустили кілька автоматних черг. Усі сиділи по камерах, тому багато хто це пережив. І один засуджений висунувся з камери сказати, що ніякого спротиву не буде, намагався пояснити, чому двері у всіх відчинені. Але поки він це казав — його застрелили в голову.

— Але в Маріуполі була й жіноча колонія. Там така ж історія захоплення? 

Анна Скрипка: У Приазовській колонії №107 на момент окупації перебувало до 100 засуджених осіб. Нам вдалося евакуювати одну жінку, яка розповіла, що коли по колонії прилетіли снаряди (на той момент її й обстрілювали, й контролювали росіяни – ред.) — близько 30 дівчат з переляку побігли. Деяких росіяни половили, відрізали голови й привезли під колонію сім тіл без голів. Кинули під паркан і сказали «забрати назад своє сміття». Дівчата під дулами автоматів заносили трупи в колонію. Вже потім приїхала якась російська прокуратура й забрала трупи в Ростов. А до того вони, безголові, лежали в колонії. 

А за день до того одну з жінок розірвало під час обстрілу: їй відрізало ноги, вона померла від кровотечі на підлозі колонії. Допомогти було нікому — на той момент на всій території лишилося двоє наглядачів: один — ІТ-фахівець, інший — охоронець. Останній, до речі, вже під час окупації домовлявся з росіянами й «видавав» їм дівчат для секс-послуг — в обмін на тушонку й горілку. Щоправда, це відбувалося нібито добровільно: дівчата погоджувалися, виходили до воріт. Там їх забирали, три дні «катали на танках» — і привозили назад. На сьогодні ми вже подали заяву про злочин, евакуйовану ув’язнену допитали. Людей, які вчиняли злочини там (зокрема, й охоронця) ідентифікували, тож ми сподіваємося, що він понесе покарання. 

— А яка ситуація з архівами та документами в’язнів? Їх вдалося евакуювати на територію України перед окупацією? 

Анна Скрипка: З евакуацією документів у колоніях все вкрай погано. Коли в’язнів вивозили в росію — їхні особові справи окупанти забирали з собою, бо документи лишалися в окупації. І коли ми почали з’ясовувати, кого вивезли на територію росії — з’ясувалося, що не всі були внесені у Єдиний реєстр засуджених. Наприклад, не були внесені дані з херсонських установ. Тому чиїх документів не знаходимо в системі, але знаємо від їхніх рідних, що їх росіяни вивезли — звертаємося до судів за встановленням даних про людей і вироки. На сьогодні з Херсонщини окупанти вивезли 1800 людей — офіційно. А по факту — понад дві тисячі.

«Дехто з в’язнів «ковтає» наживку росіян про сертифікати на житло, але потім їм кажуть, що пропозиція — помилка» 

— Отже, до українських в’язнів окупанти ставляться погано.  

Олег Цвілий: Гірше, ніж погано. Цікава деталь: коли українські працівники колоній «перевзулися» й обрали бік окупантів – почали себе поводити з ув’язненими більш жорстоко, ніж росіяни. Кричали, що тепер прийшла «матінка росія», а сильніше за всіх в’язнів били перевзуті українці — лютували більше, ніж росіяни. 

Потім зеків вивозять у росію. Там у в’язницях жорстка «прийомка»: їх б’ють, забирають всі речі, ізолюють. Засудженим росіянам забороняють розмовляти з «бандерами» й «людожерами» — там так називають наших. 

— Полонених військових та цивільних українців росіяни активно зомбують. А як щодо полонених в’язнів з України? Їх хочуть втримати на території рф і зробити «новими руськими»? 

Олег Цвілий: Відколи наших людей окупували чи вивезли в росію — вони систематично піддаються зомбуванню. Їм кажуть, що їх Україна кинула й пропонують за російське громадянство 100 тисяч рублів готівкою й одноразовий сертифікат на 3 млн рублів на придбання нерухомості. Тому не героїзуватиму українців: багато хто лишився в росії за таку пропозицію. Звісно, потім шкодували, бо ніяких виплат не видають. І тим паче з російським паспортом їх відразу ж призивають до лав ЗС рф і відправляють воювати. 

Були в’язні, які отримували «червону курку» лише щоб перетнути кордон без проблем – аби повернутися в Україну. Є тенденція, що в’язнів, завезених у рф з Херсонської та Запорізької областей, умовляють чи змушують брати російські паспорти — через «референдуми» у цих областях, бо їх мешканців уже вважають «новими руськими». Натомість завезеним з Київської області чи західної України не дають російські паспорти. 

— А яка доля тих, кому пропонують російське громадянство, але вони відмовляються від нього? 

Олег Цвілий: Є в’язні, які самі бастують: ріжуть себе, оголошують голодування тощо. Є ті, кого забивають до смерті. На жаль, через відсутність повних списків ув’язнених ми не можемо дізнатися про точну кількість, хто через це помер сам, а кого забили до смерті тощо. Але знаємо про щонайменше сімох людей, які вже неживі через ці причини. 

Після повернення в Україну доводиться «відсиджувати по другому колу» своє покарання?

— Але ж повернути українців додому не так і легко — навіть тих, хто не взяв російський паспорт. Щонайменше через перекриті кордони. Зараз із цим яка ситуація? 

Олег Цвілий: У росіян є метод тиску на наших ув’язнених — їх не повертають в Україну, а везуть у так звані ЦВІГи (депортаційні Центри тимчасово розміщення іноземних громадян — ред.). Наші люди там перебували по 8 і більше місяців, і по факту це та сама тюрма — тому що виходити за межі Центру заборонено, працювати – теж, жити немає на що тощо. Паралельно відбувається зомбування по ящику, який працює цілодобово. І є ті, хто відмовлявся повертатися в Україну вже пробувши певний час у ЦВІГу. 

Та й раніше, коли ми повертали в Україну в’язнів, випущених із Криму — везли через Колотилівку (пункт пропуску з території рф у Білгородській області, який діяв до повномасштабного вторгнення — ред.). Зараз це неможливо, бо половина з ув’язнених не має жодних документів. А з 2024 росія перестала випускати їх навіть по довідках, що вони відбули покарання (альтернатива документа). В’язням кажуть, щоб вони робили тимчасове посвідчення особи. Це створило нам додаткові проблеми, бо на посвідчення треба чекати місяць.

Але й був приклад дурного патріотизму. У росії звільнився наш чоловік, ми мали провезти його повз усі блокпости в Україну. Він отримав російський паспорт, ми купили квитки, правдами й неправдами перераховували гроші на їжу. А він напився й на блокпосту у рф почав кричати «Слава Україні». Звісно, його зняли з автобуса, тоді він нікуди не поїхав. Після того ми ще не намагалися його повернути в Україну. 

— А як Україна ставиться до того, що наші в’язні відбувають свій термін до кінця на території росії? Забрати їх звідти раніше неможливо? 

Анна Скрипка: За нашу практику вдається забрати з росії лише тих, хто свій термін уже відбув. На зараз ми звільнили близько 150 осіб — усі досиділи своє покарання в росії. Але є нюанс: тим в’язням, яких повезли в Крим, міняють вироки на російське законодавство. Тобто деяким в’язням «путін дарує один день» — вони відбувають покарання на один день (чи місяць максимум) менше. І коли людина повертається з окупованої чи російської території в Україну — наше законодавство не визнає цей «подарунок». Нашому в’язню, який повернувся в Україну, на 10 днів зменшили термін відбування покарання. Він відразу ж прибув в Україну. Але його затримала поліція — бо за нашим законодавством він на той момент ще мав відбувати покарання. Тому він досидів в Україні ті 10 днів. Але добре, що Україна бере до уваги термін, який в’язень досиджує у РФ, а не змушує по другому колу відбувати покарання. 

— А як пенітенціарна система України дізнається, що в’язень справді відбув у росії своє покарання? 

Анна Скрипка: Ця інформація зазначається у довідках, які в’язням віддають у Росії, коли випускають із колоній. Але лишається проблема, що інколи їх «забувають» видати. Відповідно, Україні ніхто ці довідки також не надає. В результаті суд може присудити ув’язненому відсидіти ще кілька років.

Мармелад для полонених окупантів, але брак коштів на нормальне харчування для українських в’язнів

— Після того, як Валерій Залужний оголосив потребу в 500 тис. нових мобілізованих, почалося обговорення перспективи призвати до лав армії в’язнів. Що про таку перспективу думають самі ув’язнені? 

Олег Цвілий: З початку ПВ ми отримували тисячі заяв від ув’язнених, що вони хочуть воювати. З них можна було б сформувати навіть кілька батальйонів. Засуджені не хочуть в Україні «руського миру», бо пам’ятають тюрми ще радянського зразка, з яких люди звільнялися овочами, а знущання працівників тюрем переходило у зґвалтування чоловіків швабрами! Ув’язнені називають росію «швабростаном» — країною у форматі тюрми. І тюрми російські лишилися в гулагівському режимі, а наші в’язниці — це зовсім інший рівень культури, безпеки й забезпечення.

Ті, кого представники ТЦК хапають на вулицях і запихають у машини, не готові до боротьби на смерть. А ув’язнені буквально просять дати їм вмерти за Україну. Вони вмотивовані, бо у багатьох із них уже поруйноване житло, мертві рідні, налякані діти. Звісно, просто вірити у мотивацію в’язнів — не варіант, тому можна перевірити їх на поліграфі, наприклад. Тим паче вони й до цього моменту вже активно воювали й з початку входили у склад сумської, херсонської, миколаївської й харківської тероборони. А в Києві під Броварами кримінальні авторитети разом із ЗСУ влаштовували засади й палили колони техніки росіян. Багато з засуджених, які це робили, уже загинули в боях за Україну.

— Попри все вищесказане, зараз держава виділяє на полонених росіян чи не більше коштів, аніж на українських в’язнів. Зокрема, один полонений «коштує» бюджету України 10 тисяч гривень, а утримання в’язня – 11 тисяч. Принаймі такими сумами оперує Мін’юст. Яка ваша думка щодо цього?

Анна Скрипка: Як на мене, це абсолютно ненормально. Я розумію, що ми керуємося вимогами Женевських конвенцій, але на початку січня Мін’юст ще на рік переніс зміну норм харчування для ув’язнених. Тобто норми харчування для засуджених не покращуються, постанову переносять з року в рік, пояснюючи, що не можуть її ухвалити, бо вони не зможуть її виконати. При цьому російські полонені їдять мармеладні цукерки! Я робила запит на Мін’юст, аби мені пояснили, чому так відбувається, проте досі не отримала відповіді. 

Тому це просто плювок в обличчя українцям — хоч і тим, які відбувають покарання. Бо вони готові вмирати за Україну в боях, готові йти на штурми тощо — а їх харчують гірше, ніж тих, хто прийшов вбивати дітей і дорослих українців.

***

Нагадаємо, що Східний Варіант запустив гарячу-лінію “HelpPrint” для мешканців прифронтових і тимчасово окупованих територій. На цей канал зв’язку можуть звернутися люди, які потребують підтримки, допомоги або ті, хто бажають безпечно поділитися інформацією чи своєю історією. Також у Східного Варіанта працює сайт-дзеркало, який обходить блокування російських окупантів без VPN.