За 10 км від лінії зіткнення: як живе прифронтова Велика Новосілка

Повністю зруйновані будинки, відсутність магазинів та комунальних послуг, знищена інфраструктура — це вже звичність для прифронтової Великої Новосілки. Мешканці, що тут залишаються, понад два роки живуть у воєнних реаліях, кожного дня чуючи звуки боїв та гул ворожих дронів. До найближчого магазину звідси їхати 30–40 км. Щоби прохарчуватися, місцеві займаються риболовством та садівництвом.

Життя поміж руїн

До повномасштабного вторгнення Велика Новосілка була важливим грецьким осередком Донеччини. Селище було засновано в 1779 році виселеними з Криму греками-румеями та греками-урумами.

Місцеві памʼятають своє коріння, знають урумську (мова греків Надазовʼя). До війни тут працювали грецькі осередки та двічі проходив міжнародний фестиваль грецької культури «Мега-Йорти» — в 1989 та 1993 роках.

Після повномасштабного вторгнення Велика Новосілка опинилася на лінії фронту, але окупувати її ворог так і не зміг. Півтора року армія рф атакувала селище, намагаючися прорвати оборону.

Після контрнаступу Збройних сил України минулого літа були звільнені села Нескучне, Благодатне та Макарівка, які південніше Великої Новосілки. Лінія фронту посунулася на 10 км. Зараз у селищі тихіше, ніж було торік, але на околицях час-від-часу можна почути гул розвідувальних ворожих дронів.

До Великої Новосілки журналістка Східного Варіанта завітала разом із волонтеркою та очільницею благодійного фонду «Сила жінки» Ольгою Семібратовою. Подорож починається із села Комар, яке за 30 км на північ від Великої Новосілки. Тут знаходиться штаб та гуманітарний склад фонду. У такі місії Ольга завжди їде на власних Жигулях, до яких під’єднує причеп, куди складає пакунки гуманітарної допомоги.

Цього разу мешканцям Великої Новосілки треба відвезти побутову хімію. На кожну людину — дві коробки. В одній із них зубні щітки, зубні пасти, мило, шампуні, рушники, пральні порошки, вологі серветки, пакети для сміття, пінки та бритви для гоління. У другій — засоби для миття посуду, пральні порошки, санітайзери та гігієнічні прокладки. 

Їхати від Комара до Великої Новосілки пів години. Дорога побита, у деяких місцях ґрунтова. Іноді зустрічаються залишки від ракет або міни. Мости через річки розбиті та потрощені. Замість них доводиться перебиратися переправами.

Дорогою до Великої Новосілки Ольга помічає спочатку один, а потім ще два білих стовбури диму, які піднімаються з небокраю. Обстріл. Якраз із боку Великої Новосілки. Вимушено волонтери роблять зупинку, щоб дізнатися інформацію з місця. Як на зло, немає сталого звʼязку. Волонтерка Влада намагається додзвонитися людям, які чекають у селищі, та до штабу фонду. Але марно.

На свій страх та ризик Ольга та Влада вирішуються все ж поїхати до селища. Швиденько роздати гуманітарну допомогу та поїхати назад. Ситуацію в прифронтових населених пунктах ніколи не вгадаєш. Учора, розповідає Оля, було тихо. Сьогодні ж російська армія вирішила обстріляти й без того зруйновані села.

«Передайте всім, що ми з Україною!»

Через кілька хвилин Жигулі заїжджають до Великої Новосілки. Перше враження — тут немає жодної вцілілої будівлі. Усе зруйноване: дахи, стіни, вікна, двері. На дорогах валяються стовпи, труби, дорожні знаки та дерева. Багатоповерхівки розбиті вщент, а бетоні плити від них лежать поруч.

Сьогодні волонтерки фонду «Сила жінки» приїхали до місця, яке називають «дев’ятий квартал». Це південна частина селища, яка торік була найближче до лінії фронту. Попри небезпеку, тоді Ольга все одно їздила до тутешніх людей, щоб роздати їм гуманітарну допомогу.

На одній із вулиць «девʼятого кварталу» волонтерок зустрічає з десяток людей. Майже всі — літнього віку. Отримуючи набори побутової хімії, паралельно вони розповідають про своє життя та про селище.

У Великій Новосілці немає газу, світла, води. Взимку мешканці грілися пічками, а для опалення збирали поламані дерева. Воду беруть у колодязях та джерелах. Їжу доводиться готувати на вуличних багаттях.

Наталя — місцева жителька, яка прийшла сьогодні на отримання гуманітарної допомоги.

«Воду беру в колодязі. Маю свій город: там у мене росте картопля, полуниця, цибуля. Зараз от готую розсаду. Ще не все засадила, але досаджує. Є курки та качки. Хтось навіть уже на яйця сів». Гуманітарка, слава Богу, є. Гуманітарка гарна, дякуємо за неї. Тільки що продуктові набори не часто привозять», — розповідає Наталя.

Домівка Наталі відносно ціла. Одного разу уламками від ворожого снаряду зачепило дах. Але його вийшло полагодити. Сусідні будинки навколо  зруйновані.

Отримані пакунки Наталя везтиме додому на велосипеді, який для місцевих став уже повсякденним транспортом. Воно й не дивно: громадські автобуси не ходять, автівок у місцевих майже немає, а якщо є, то найближча заправка дуже далеко.

Під час видачі гуманітарної допомоги волонтеркам активно допомагає Катерина. Вона підказує, хто прийшов на видачу, а хто — ні. Хто вже отримував гуманітарку, а кому треба залишити. Катерина люб’язно розповідає останні новини із селища та постійно дякує волонтеркам, які регулярно до них приїжджають:

«Дякуємо, що не забуваєте!».

Місцева жителька Валерія сьогодні теж отримала два пакунки побутової хімії. Вона живе зовсім поруч, тож коробки понесе додому самостійно. Вона ділиться, що гуманітарна допомога дуже добра, її вистачає на довго:

«У сьогоднішніх реаліях це дуже відчутна допомога. Ну куди ми поїдемо до магазинів? І як? Іноді їздимо, але такі поїздки займають цілий день. Дякуємо всім, хто приїжджає до нас, хто допомагає. Це багато вартує».

Після видачі волонтерки Ольга та Влада запрошують мешканців до спільного фото.

«Хай живе “девʼятий квартал”! Хай живе Україна! — каже Катерина під час фотографування, — Усі, хто нас бачить чи читає про нас, щоб знали, що в нас тут усе цвіте: акація, бузок. Ми тут, в Україні, на нашій землі!».

Тільки-но волонтерки закінчили роботу, як вдалині почувся гуркіт ворожого дрону. Швидко зібравшись, вони рушають назад до штабу.

Це лише один із виїздів волонтерів благодійного фонду «Сила жінки». Станом на зараз вони їздять до сіл Новоочеретувате, Шевченко, Комишуваха, Золота Нива. Раніше повністю забезпечували гуманітарною допомогою мешканців Красногорівки. Але зараз там стало набагато небезпечніше через наступ росіян і поїздки туди призупинили.

Волонтерки фонду продовжують працювати кожного дня, щоб допомагати мешканцям прифронтових територій. Адже знають, що це наші люди. І покинути їх не можна.

***