Як вчителька з Краматорська наводила російські ракети на школи рідного міста

У спецпроєкті «Колаборанти серед нас» Східний Варіант публікує матеріали на основі публікацій з офіційних ресурсів «Хочу к своим».

Доступ до освіти та можливість підготовки професійних кадрів завжди стояли в основі сталого розвитку будь-якої європейської країни.

Важливо сформувати середовище, у якому кожен громадянин має можливість отримати відповідну освіту та зайняти посаду, яка здатна розкрити його інтелектуальний потенціал. Тоді країна отримує високопрофесійних громадян, які та стають представниками середнього класу, своєрідного ядра суспільства, яке є рушійною силою потужної економіки.

Та все починається з дитячого садочку та школи.

До 2014 року, до початку окупації частини Донецької області, регіон мав розвинену освітню систему. В області функціонувала значна кількість навчальних закладів різних рівнів: дошкільні, загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади.

На Донеччині до початку війни 2014 року діяло близько 1200 загальноосвітніх шкіл, понад 30 вищих навчальних закладів, серед яких найвідоміші: Донецький національний університет, Донецький національний технічний університет, Донецький медичний університет, Маріупольський державний університет, Горлівський інститут іноземних мов та інші, а також була значна кількість ПТУ та коледжів, орієнтованих на технічні та робітничі спеціальності.

Після початку війни у 2014 році та окупації значної частини Донецької області, ситуація з освітніми закладами змінилася: На підконтрольних територіях України в Донецькій області кількість загальноосвітніх шкіл скоротилася до приблизно 560-580. Це було зумовлено як окупацією територій, так і міграцією населення. Більшість провідних університетів і інститутів були евакуйовані на підконтрольну територію. Наприклад, Донецький національний університет перемістився до Вінниці, а Донецький національний технічний університет до Покровська, Горлівський інститут іноземних мов після 2014 року був переміщений до Бахмута. Також відбулася значна оптимізація мережі ПТУ та коледжів. Чимало з них були реорганізовані або перенесені до інших міст.

Кількість шкіл зменшувалася також через демографічні зміни та міграцію населення внаслідок військових дій. За даними на 2017 рік, загальна кількість шкіл в Україні скорочувалася кожного року через зменшення кількості учнів.

До повномасштабного вторгнення росії в Україну на Донеччині основними освітніми хабами слугували крупні міста, такі як: Покровськ, Маріуполь, Краматорськ, Слов’янськ, Костянтинівка, Дружківка, Бахмут, Соледар та інші населені пункти.

З початком вторгнення освітня інфраструктура нещадно руйнується ворогом. Ракети та артилерія стирають з лиця землі майбутнє наших громадян, позбавляють можливості отримувати знання.

«Долучилася» до кривавих планів росіян ще одна фігурантка державного проєкту «Хочу к своим», яка наводила артилерію та ракети ворога на освітні заклади рідного Краматорська. Сама ж вона працювала вчителькою початкових класів у ліцеї № 35 рідного міста.

Ось кілька подробиць її історії:

Грюкова Ольга, жителька Краматорська, що на Донеччині. За допомогою забороненої в Україні російської соціальної мережі передавала своєму родичу, який очолював один з підрозділів “Міністерства надзвичайних ситуацій” у так званій “лнр” інформацію про військову техніку та підрозділи ЗСУ, які розміщувалися на території Краматорська. Колаборантка повідомляла інформацію про навчальні заклади та підприємства критичної інфраструктури. Згодом російські війська завдавали удари по вказаних об'єктах.

Загалом зрадниця повідомила ворогу про десять об'єктів, які стали цілями для знищення росіянами. Як вдалося з'ясувати слідству: родич зрадниці співпрацював зі спецслужбами рф та використовував інформацію надану своєю поплічницею для отримання додаткових преференцій та просування по службі. Суд визнав колаборантку винною, відправивши її за грати на 8 років. Зараз вона перебуває у в'язниці.

На питання журналістів:

«Чому ви надавали координати шкіл? Невже не розуміли, що по ним будуть стріляти?»

Відповідає:

«Тепер усвідомлюю свої помилки, але тоді думала, що коли прийде росія, відбудують заново. Бачила в російських новинах, що постійно щось будують та відкривають нове».

Знову питаємо:

«Де ж тепер вчитися дітям?»

Похмуро відповідає:

«Хто ж після такого тут захоче жити, коли каменя на камені не лишають».

Якщо ви з тієї чи іншої причини досі співпрацюєте з ворогом і займаєтесь тим, чим займалася Ольга, у вас є шанс припинити цю діяльність на визначених умовах. Заповнюйте спеціальну анкету на сайті "Хочу к своим" і чітко виконуйте отримані інструкції.

Володієте інформацією про діяльність ворожих агентів? Допоможіть Силам оборони України! Повідомте, скориставшись анкетою на сайті.