Відновлення правди. Українська революція на Луганщині

У 1917-1921 роках тривала боротьба українського народу за власну незалежність, відома як Українська революція. Раніше Східний Варіант розповідав, як у революції брали участь мешканці Донеччини. Сьогодні розповідаємо, як це відбувалося на Луганщині 

Відродження почалося з театру 

На момент початку Лютневої революції території сучасної Луганщини не були окремим адміністративним регіоном. Вони входили до складу Катеринославської та Харківської губернії. Після початку політичних та революційних заворушень у Російській імперії, у містах Луганщини почалося відродження української національної ідеї. 

Українське відродження у Луганську розпочалося 9 квітня 1917 року, коли з ініціативи “Товариства тверезості службовців станції Луганськ”, яке очолював інженер Юрій Лисенко, було скликано і проведено перше організаційне зібрання українців. Воно проходило у приміщенні театру товариства за адресою Володимирська, 16.

16 квітня у місті відбулися ще одні збори українського активну, на яких було засновано місцеве культурно-просвітницьке товариство “Просвіта”. Його також очолив Юрій Лисенко. Надалі до “Просвіти” у Луганську приєдналося близько 300 містян. Про це у результатах своїх досліджень розповідає краєзнавець Анатолій Мєдвєдєв, який активно вивчає тему Української революції на Донеччині та Луганщині. 

“На першотравневому святі українці  вперше виступили окремою колоною на загальноміській робітничій маніфестації з українськими прапорами під керівництвом Юрія Лисенка. Цього ж дня відбулося перше зіткнення українців з  більшовиками, яких обурило те, що на робітничому святі українська колона йшла під жовто-блакитним прапором, а не під робітничим червоним. А вже 11 травня в місті відбулась перша  загальноміська українська маніфестація, яку назвали Шевченковим святом. Її організатором була «Просвіта». Учасники маніфестації з жовто-блакитними й червоними прапорами вирушили від приміщення Товариства тверезості до Миколаївської площі, де у  Свято-Миколаївському соборі була відслужена панахида за Тарасом   Шевченком”, — розповідає Анатолій Мєдвєдєв.

12 квітня того ж року на заводі “Гартман” пройшов мітинг представників Харківських комітетів Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) та Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Зібралося близько 2000 робітників. Тоді ж були організовані луганські комітети цих партій. Окрім цих організацій, у Луганську також заснували українське військове товариство “Запорізька Січ”. 

“4 червня 1917 року в Луганську в приміщенні ради робітничих депутатів відбулись перші загальні збори Луганського комітету  УСДРП, на якому було присутніми 60 осіб. 25 червня 1917 року в Луганську у приміщенні товариства «Просвіта» яке знаходилося у реальному училищі по вулиці  Садовій – провулку Полтавському, відбувся перший з’їзд українців  Слов’яносербського повіту, який скликала луганська «Просвіта»”, — розповідає Анатолій Мєдвєдєв. 

За словами краєзнавця, важлива подія у Луганську сталася 20 вересня, коли відбувся черговий селянський повітовий зʼїзд. Після тривалих обговорень, делегати одноголосно постановили вважати південь Луганщини невіддільною частиною  України. Також постановили визнати Українську Центральну  Раду і Генеральний Секретаріат, закликали неукраїнські військові частини покинути Україну, викладати у школах  українською мовою, змінити назву  повітової газети, яка видавалась у Луганську, з «Голос крестьянина»  на «Слов'яносербський хлібороб». Наголошували на тому, щоб в усіх державних установах повіту висіли портрети Тараса Шевченка, і щоб уся документація за можливості велась українською мовою.

Ще одним активним українським центром під час Української революції на Луганщині можна назвати Сватове, яке тоді було відомо не як місто, а як залізнича станція Сватова Лучка. У грудні 1917 року у міській Олександрівській чоловічій гімназії відбулися місцеві збори повітового самоврядування, яке визнало владу УЦР і оголосила про приєднання Старобільського повіту до Української Народної Республіки.

Початок радянсько-української війни та перша окупація Луганська більшовиками

7 листопада у Києві проголосили Українську Народну Республіку (УНР) III Універсалом Української Центральної Ради (УЦР). Анатолій Мєдвєдєв каже, що у Луганську свято з цього приводу відбулося 26 листопада, коли у місті провели панахиду за загиблими борцями за свободу, зачитали III Універсал та провели парад українських військ і загонів Вільного козацтва. Різні інституції міста вивісили жовто-блакитні прапори.  Наприкінці листопада УЦР призначила заступником комісара Донбасу від свого імені Михайла Малашка. 

У грудні 1917 року почалася Перша радянсько-українська війна. 24 грудня до Луганська вже прибув 1-й Московський революційний загін кількістю 2000 осіб на чолі з Юрієм Сабліним. Місто потрапило під контроль більшовиків. Причому червоногвардійці тоді визнали, що український рух встиг достатньо міцно закріпитися на цих територіях, при цьому характеризували його як “цілковито антирадянський”. Про це пізніше йшлося у “Літописі революції” Виконкому Центрального комітету Компартії України, який вийшов у 1927 році. 

Відповідно до домовленостей Брестського мирного договору, у другій половині лютого 1918 року Німеччина та Австро-Угорщина разом з Армією УНР почали звільняти Україну від більшовиків. Слобожанщину та Донецький басейн звільняла Перша Запорізька дивізія, розповідає доктор історичних наук та професор Луганського національного університету ім. Т. Шевченка Олександр Набока. 

Після визволення Харкова 6 квітня 1918 року Запорізький корпус було розділено на дві групи: Кримську на чолі з Петром Болбочаном для звільнення Криму та Донецьку під керівництвом Володимира Сікевича для звільнення Донецького басейну, який тоді по лінії Лозова-Словʼянськ-Нова Астрахань обороняли більшовики.

Деокупація стала успішною. 15 квітня українські сили з союзниками після 12-годинного бою звільнили Барвінкове, 17 квітня — Словʼянськ, 18 квітня — Бахмут, 25-26 квітня - Микитівку та Горлівку. 

“З 24 по 26 квітня 1918 року на підступах до Луганська відбулась вирішальна битва між бійцями 91-ї німецької піхотної дивізії  під командування Германа Клазіуса і їх союзниками гайдамаками  та більшовиками біля станції Родакове. В ході дводенних боїв німці й українці розбили більшовиків і звільнили шлях на Луганськ. В  самому ж місті в цей час відбувались протести місцевих мешканців, котрі були незадоволені окупацією Луганська більшовиками, невідомі особи здійснювали напад на більшовиків і навіть кинули  вибухівку в міську комендатуру”, — розповідає Анатолій Мєдвєдєв за результатами своїх досліджень. 

Вранці 28 квітня 91-ша та 215-та німецькі дивізії зайшли до Луганська. Разом з ними до міста зайшов Михайло Малашко, який командував загоном вільних козаків і теж брав участь у боях з більшовиками. 

Однак не встигла УЦР устаткуватися в містах Донеччини та Луганщини, як в Україні стався державний переворот — до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, а УНР стала Українською Державою. 

Луганщина за часів Української Держави та друга більшовицька окупація 

Протягом 1918 року українські військові перебували на Донеччині та Луганщині. Головним завданням було охороняти кордони між УНР та росією. Центральною базою Запорізького корпусу — українського національного військового угрупування, яке в цей період здійснювало охорону державних кордонів УНР,  стала Сватова Лучка. 

Протягом травня-листопада 1918 року, попри мирні переговори між Українською Державою та Радянською росією, більшовики неодноразово нападали на українські війська в прикордонній смузі, тим самим їм відповідали й „запорожці”. Про це згадується у “Нарисах історії Луганщини” за авторства доктора історичних наук Олександра Набоки, доктора педагогічних наук Віталія Курила та кандидатки історичних наук Ольги Забудкової.

Автори “Нарисів” відзначають і достатньо вороже відношення Запорізького корпусу до гетьмана та австро-німецького командування. Воно характеризувалося конфліктами та антигетьманськими виступами серед військовослужбовців. Через численні заворушення та дезертирство у серпні 1918 року “запорожців” реорганізували в Окрему Запорозьку дивізію. 

У листопаді-грудні 1918 року в Українській Державі відбулося антигетьманське повстання. Павло Скоропадський зрікся влади, а в країні була відновлена УНР на чолі з Директорією. Зміна влади у підрозділах, що тримали фронт на території сучасної Луганщини, пройшла доволі спокійно. 

У листопаді радянська росія оголосила про відмову від Брестського договору і  пішла в наступ на українські землі, проголошуючи на зайнятих територіях більшовицькі республіки. Розпочалася друга радянсько-українська війна. Як  результат, на початку 1919 року Луганськ перейшов під контроль червоногвардійців. Поступово під їхньою владою опинилися вся сучасна Луганщина. 

Відомою та знаковою памʼяткою Луганської області, яка відображає події Української революції, є Гайдамацька могила неподалік села Можняківка. Відомий хрест стояв на похованні вояків Запорозького корпусу Армії УНР, які на цих територіях захищали кордон  у 1918 році.

Гайдамацький хрест у Можняківці стояв до 70-х років XX століття. Потім його відродили вже за часів незалежності. Кілька разів памʼятка страждала від вандалів, однак активісти відроджували її. До повномасштабного вторгнення хрест збирав біля себе людей, які приїжджали віддати шану та подяку українцям, які загинули за країну 100 років тому. Село Можняківка було окуповане 24 лютого 2022 року. Доля памʼятки зараз невідома. Є імовірність, що російські окупанти її знесли. 

Визначні борці Української революції з Луганщини 

Серед активних учасників Української революції на Луганщини можна виокремити Генерала-хорунжого Армії УНР Євгена Білецького, політичного та громадського діяча Івана Леонтовича, міністра внутрішніх справ УНР у 1918-1919 роках Олександра Мицюка, старшину українського полку Богдана Хмельницького Семена Лощенка, лідера українського національного руху у Луганську Юрія Лисенка,  отаман Донецького кряжу Михайло Малашко. 

Євген Білецький народився у Райгородку тодішнього Старобільського повіту (зараз — Новоайдарівська громада Щастинського району). Пройшов шлях від поручика до генерала-хорунжия Армії УНР, начальника Тилу Армії УНР. Згідно з книгою Офіцерського корпусу Армії Української Народної Республіки, у 1945 році він був схоплений у Польщі радянськими військами. Подальша доля невідома.

Іван Леонтович народився у селі Капітаново Новоайдарівської громади Щастинського району. Був українським політичним і громадським діячем, одним з лідерів Української Народної Громади, яка привела до влади гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році. Краєзнавець Анатолій Мєдвєдєв каже, що в еміграції Іван був діячем українського монархічного руху. Був обраний головою Центральної управи обʼєднання хліборобів-державників. 

Олександр Мицюк народився у селі Новоолександрівка. Після проголошення УНР Олександр Мицюк стає при ній Директором департаменту земельних справ Генерального Секретаріату, а після — Міністром внутрішніх справ. Після поразки України та її окупації більшовиками емігрував до Чехословаччини. 

Семен Лощенко народився у селі Іванівка Антрацитівського району. Був підполковником армії УНР, командиром 1-го Українського козацького полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. 29 січня 1918 року брав участь у бою під станцією Крути, де вів вогонь з єдиної гармати, поставленої на залізничну станцію. Після поразки УНР емігрував та проживав у Берліні. 

Юрій Лисенко є небожем відомого українського композитора Миколи Лисенка. У 1915 році Юрій виступав організатором аматорських театральних гуртків. У 1917 році був керівником аматорського драматичного гуртка у Луганську, який ставив вистави українською мовою. Після створення луганського відділення “Просвіти” став його керівником. 

Михайло Малашко народився  в селі Георгіївка тодішнього Маріупольського повіту (зараз це Марʼїнська громада Покровського району). Після Лютневої революції Михайло Малашко доєднався до українського руху. Невдовзі його призначили повітовим інструктором Української Центральної Ради  у Слов’яносербський повіт. Під час проживання у Луганську він виступав на численних мітингах про український національний рух, а на початку 1918 року брав участь у звільненні Луганська від більшовиків. 

Ось так Українська революція пройшла на територіях Луганщини. Спроба відстояти свою єдність з  незалежною Україною закінчилася невдало. Однак уже після затвердження на територіях радянського окупаційного режиму, більшовики все ж приймають рішення залишити землі Луганщини у складі Української Соціалістичної Радянської Республіки. Після розпаду Радянського Союзу Луганщина зробила свій вибір: на референдумі 1991 року майже 84% проголосували “за” незалежність України. І сьогодні мешканці Луганщини залишаються з Україною: хтось при цьому перебуває в евакуації, а хтось на тимчасово окупованих територіях, чекаючи при цьому на звільнення.

***