Як у Дніпрі встановлюють меморіальні дошки загиблим Захисникам та Захисницям?

Першими, хто про це дбає – рідні полеглих. Саме вони ініціюють відкриття на честь своїх воїнів меморіальних дошок. Зазвичай їх  розміщують на фасадах закладів освіти, де навчалися загиблі Герої: шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів чи вищих навчальних закладів.

У чому проблема?

Саме на етапі ініціативи у мам та дружин загиблих бійців нерідко виникають питання. Їм банально бракує інформації. Більшість з них не знає, до якої установи звернутися, щоб отримати дозвіл на встановлення дошки. Вони не в курсі, які документи потрібно нести чиновникам. Максимум, який знають рідні загиблих, це те, що замовити виготовлення дошки можна у будь-якій гранітній майстерні, а про її розміщення варто домовитися з директором навчального закладу.

Східний Варіант вирішив проілюструвати, як встановлюють меморіальні дошки загиблим бійцям на прикладі міста Дніпра.

Яке рішення?

Єдиного порядку встановлення меморіальних дошок на честь загиблих Захисників і Захисниць у Дніпрі немає. Хоча такий документ працює в інших містах України. Наприклад, депутати Київради 31 березня 2024 року проголосували за порядок встановлення меморіальних дошок в столиці. Утім в Дніпрі є певний алгоритм дій. Його дотримання гарантує розміщення меморіальної дошки на честь загиблих військових.

Крок 1. Клопотання до міської ради

Попри відсутність єдиного порядку встановлення меморіальних дошок,  без звернення до міської влади у Дніпрі ніяк.

«По-перше, треба написати заяву на ім’я голови територіальної громади, – розповідає лідер ГО «Родинне коло загиблих Героїв» Сергій Ніконов. – У Дніпрі це Борис Філатов. Коли ще за часів АТО наша організація встановлювала перші дошки загиблим, достатньо було згоди директора школи. А тепер все через міську владу».

Писати заяву на ім’я голови територіальної громади члени родини загиблого можуть самостійно, або скориставшись допомогою громадських організацій. Весь шлях встановлення меморіальної дошки з сім’ями полеглих бійців у Дніпрі проходять активісти з ГО «Родинне коло загиблих Героїв».

«Мій син загинув 17 квітня 2022 року, під Барвінковим на Харківщині, – розповідає Олена, мама загиблого воїна Івана Копитька. – Я тоді була в розпачі і не задумувалася ні про яку меморіальну дошку. Але у 2023-му році я прийшла до «Родинного кола», і їхня юристка Христина Головачова оформила звернення на ім’я мера Дніпра».

Христина Головачова готує текст клопотання на ім’я мера Дніпра. Вона в нього включає:

•    коротку історію життя військового;

•    інформацію про його нагороди.

«З мерії нам відповідають, що дане питання потребує доопрацювання», – каже Христина Головачова.

Далі родині полеглого воїна необхідно надати до департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради такі документи:

•    фото;

•    ескізний проєкт меморіальної дошки;

•    кольорові фотографії фасаду навчального закладу;

•    інформацію про джерела фінансування виготовлення меморіальної дошки;

•    дані про автора проєкту;

•    інформацію про матеріал, з якого планується виготовити меморіальну форму.

Коли всі документи і дані зібрані, міський голова підписує розпорядження про дозвіл встановлення меморіальної дошки.

Крок 2. Рішення зборів батьківської ради

Коли дозвіл від міського голови отриманий, рідні загиблого мають взяти цей документ і піти з ним до директора школи. Тепер м’яч опиняється на полі навчального закладу. По-перше, школа має погодити з головним архітектурно-планувальним управлінням департаменту по роботі з активами Дніпропетровської міської ради місце розташування меморіальної дошки. По-друге, в навчальних закладах Дніпра проводяться збори батьківської ради.

«Паралельно з тим, як ми збираємо документи, навчальний заклад ухвалює рішення щодо встановлення меморіальної дошки. Це відбувається на педраді, або директор проводить опитування серед батьків. Але у законодавстві ніде не прописано, що дозвіл на встановлення меморіальної дошки мають давати батьки, чи педагогічний колектив», – переконана Христина Головачова.

Якщо мерія – за, а директор гімназії – проти?

На етапі узгодження встановлення меморіальної дошки  з навчальним закладом у рідних загиблого може виникнути конфлікт із директором. Подібне трапилося у гімназії №132. Директорка Світлана Санжакова саботувала встановлення дошки розвідникові-навідникові з 46-ї ОАеМБр Олександру Горякіну, полеглому 3 січня 2023 року.

У юристки Христини Головачової склалося враження, що директорка не підтримує проукраїнську позицію.

«Санжакова взагалі сказала таку фразу: “У мене є випускник. Я його вчила, і він загинув. І я теж йому не ініціюю встановлення дошки”, – згадує Христина Головачова. – Але вона взяла на себе повноваження непередбачені законодавством. Їй не подобаються дошки для загиблих випускників, бо вони засвідчують факт агресії росії проти України».

Щоб відтягнути момент встановлення меморіальної дошки Олександрові Горякіну, директорка провела опитування у чаті батьків. Станом на січень 2024 року гімназія мала вже 8 загиблих випускників. Тому Світлана Санжакова запропонувала батькам два варіанти відповідей на вибір. Перший – поставити одну дошку на всіх. Другий – відкрити кожному випускникові окрему.

«Такі опитування батьків не передбачені жодним законодавством. А от форми “одна дошка на всіх” не існує в природі, – коментує Христина Головачова. – Для прикладу, давайте подивимося всі тематичні рішення міськради Дніпра. Всі дошки персоналізовані».

Після спілкування з директоркою Христина Головачова та мама Олександра Горякіна пані Зоя ходили до заступниці начальника управління освіти департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради Олени Яковенко.

«Ми розповіли чиновниці, як поводилася Санжакова. Як вона довела пані Зою до сліз, як жбурляла надані документи», – згадує Христина Головачова.

Варто було активістці та мамі Героя поспілкуватися з Оленою Яковенко і працівники міського управління освіти провели з директоркою гімназії №132 роз’яснювальну бесіду.

«В законодавстві написано, що навчальні заклади мають автономію. Це  дійсно  так. Але директорку гімназії затверджує на посаду міська рада за результатами проведення конкурсу. А отже, міська рада може на неї впливати. Тим паче, що у Санжакової немає ніяких прав бути проти, бо встановлення дошки не суперечить законодавству», – переконана Христина Головачова.

Зрештою, меморіальну дошку Олександру Горякіну відкрили у квітні 2024-го року. Захід проводила Світлана Санжакова. Схожий конфлікт у директорки трапився із дружиною кіборга Андрія Широкова, який загинув 18 грудня 2016-го року під «Світлодарською дугою». Саме у школі №132 полеглий Герой отримав атестат про початкову середню освіту. Улітку 2019-го року його дружина Ганна Счасна просила директорку розмістити на фасаді навчального закладу меморіальну дошку.

«Санжакова мені відмовила, – згадує Ганна Счасна. – Вона сказала: “Ми вважаємо, що на школі не треба вішати дошку Андрієві Широкову. У Вашого чоловіка вже є одна, на фасаді залізничного коледжу (Дніпровського фахового коледжу залізничного транспорту та транспортної інфраструктури – ред.). З нього достатньо».

Конфлікт із директором школи є радше винятком з правил. Зазвичай педагогічний колектив підтримує рідних військового.

«Мені всі пішли назустріч, – розповідає Олена Копитько. –  У гімназії №37 і досі працюють вчителі, які знали мого сина. Наприклад, директорка Громік Наталія Петрівна. А ще вчителька з іноземної мови та літератури Брайченко Лілія Олександрівна.  Вона сказала, що Ванічка – перший випускник школи, який загинув під час повномасштабної війни.  Гімназія одразу написала листа в департамент освіти міськради. У ньому йдеться про те, що педколектив підтримує встановлення меморіальних дошок всім своїм випускникам, які захищали Україну».

На думку Христини Головачової, встановлення меморіальної дошки має ініціювати не родина загиблого, а навчальний заклад. Тоді одразу досягається кілька цілей.

«Перше – вшанування пам’яті наших Героїв. Друге – елемент національно-патріотичного виховання, який формує спільну громадянську ідентичність. Третє – фіксація того, що росія – ворог, який приніс на нашу землю дуже велику біду».

Коли мама Героя за дошку, а дружина – проти?

Трапляються поодинокі випадки, коли суперечки виникають між членами родини полеглого.  Христина Головачова пам’ятає кілька таких ситуацій.

«Був випадок, коли мама хотіла дошку, а дружина ні. І тут причина не в дошці. Вони в цей момент просто не узгодили відносини. Юридично, дружина має значно більше прав, ніж мама. Але мама полеглого надіслала “Родинному колу” письмове клопотання, а ми звернулися до міської ради. Зрештою, дошка з’явилася, і дружина прийшла на її відкриття», – розповіла юристка.

Як має виглядати меморіальна дошка?

Міська рада Дніпра 13 лютого 2024-го року затвердила своїм рішенням №27-13 вимоги щодо зовнішнього вигляду меморіальних дошок полеглим воїнам та цивільним, загиблим від російських ракет. На думку місцевих депутатів, вони мають виглядати максимально лаконічно. Художники з команди «Дніпро дизайн» під керівництвом Сергія Білого розробили одразу два варіанти меморіальних дошок.

Перший передбачає фото військового, ім’я, вік, дату загибелі та QR-код із більш докладною інформацією про Героя. Параметри такої таблички становлять 420 на 190 мм. Другий варіант ще більш мінімалістичний. Все те ж саме, тільки без фото. Розміри цієї дошки ще менші – 330 на 190 мм. Який саме обрати варіант: з фото, чи без – вирішують тільки рідні Героя.

До рішення Дніпровської міської ради №27-13  члени сімей полеглих самі визначали, який вигляд матимуть дошки. Інколи окрім фотографії воїна та інформації про нього рідні замовляли рядки з віршів. А от мама Івана Копитька хотіла, щоб меморіальна дошка її синові мала форму мапи України. Тим паче аналогічна вже висіла на фасаді гімназії №37 на честь іншого воїна. Рідні Олександра Іванченка вирішили зробити меморіальну дошку з кольоровим портретом.

«Ми з чоловіком спочатку планували звичайну, – згадує Лана Іванченко. – Але невістка зателефонувала і сказала, що була в Ужгороді і бачила на школах кольорові меморіальні дошки. Каже: «Я  вам відправлю, і ви подивитеся». Вона нам відправила кілька екземплярів, і ми побачили, що все вийшло дуже гарно.  Нам дошку виготовили на Волині».

Дніпровські активісти вважають уніфікований дизайн меморіальних дошок занадто лаконічним. На думку Христини Головачової, треба подавати більше інформації про бійця.

«Коли розроблявся дизайн, ми наполягали, щоб на дошці обов’язково зазначали псевдо. Далеко не всі побратими знають своїх полеглих товаришів на ім'я й прізвище. Але я маю на увазі не тільки військових. Давайте згадаємо Да Вінчі. Не всі українці в курсі, що ім’я цього Героя –  Дмитро Коцюбайло».

Окрім псевдо, активісти вважають, що на меморіальній дошці варто вказати дату народження воїна, назву підрозділу, його військове звання та перелік нагород. А ще – знак ЗСУ. Бо це – ідентифікація, що загиблий – український воїн.

А можна повісити меморіальну дошку не за єдиним зразком?

Дошки нового зразка встановлюватимуться за кошти міської ради Дніпра. Першу відкрили Денисові Ковачу, бійцеві 128-ї бригади ТРО на фасаді школи №5. На ній фото хлопця, його вік, дата загибелі та QR-код.

А от зі встановленням меморіальної дошки не за новим зразком, у рідних військових можуть виникнути труднощі. Чиновники погоджуються на їх розміщення дуже неохоче. Виняток роблять, якщо дошку виготовили до рішення міськради №27-13.

«Коли до нас вже приїхала дошка для Саші, ми відправили документи до міської ради на узгодження, – розповідає Лана Іванченко. – Але чиновники сказали, що її встановлювати не можна. Наша дошка не такого зразка, як вирішили міські депутати. “Хай вішають її у коридорі”, – казав Христині один чиновник. Утім міськраду таки вдалося переконати. Відкриття меморіальної дошки моєму синові відбулося 2 травня. Захід пройшов на дуже високому рівні. Дякую за допомогу педагогічному колективові гімназії №49».

Де брати кошти на меморіальну дошку? Чи є компенсація?

По меморіальні дошки рідні загиблих бійців звертаються до звичайних гранітних майстерень. Їх виробництво фінансується за кошти сімей полеглих, громадських організацій та меценатів. За словами Христини Головачової, середня вартість табличок коливається на рівні 6.000 – 12.0000 гривень. Сума залежить від матеріалів та роботи художника. Наприклад, кольорова дошка для Олександра Іванченка обійшлася в близько 30.000 грн. А от дошка у формі мапи України вартувала Олені Копитько близько 10.000-11.000  гривень.

«Я заплатила  тільки за граніт та різку. Художник за свою роботу з мене гроші не взяв», – сказала мама Івана Копитька.

Рішення Дніпровської міської ради №27-13 передбачає фінансування меморіальних дошок з бюджету Дніпра. Тепер рідним не треба перейматися за виготовлення таблички. Достатньо заяви на ім’я мера, ну а дошку зроблять вже за затвердженим дизайном.

Утім влада Дніпра не компенсує кошти родинам загиблих, які встановили меморіальні дошки до рішення міської ради №27-13. Дружина Андрія Широкова писала заяву міським чиновникам, але отримала негативну відповідь.

Однак практика компенсації діє в Новомосковську (адміністративний центр Новомосковського району та Новомосковської міської громади Дніпропетровської області – ред.). За словами громадської активістки Людмили Голополосової, сесія тамтешньої міської ради прийняла рішення про те, що кожна родина, яка встановила таблички за власний кошт, отримає з міського бюджету сталу суму у розмірі 10.000 грн.

Можливо, до питання про фінансову компенсацію родинам загиблих військових депутати Дніпра повернуться пізніше. Коли, нарешті, затвердять єдиний порядок встановлення меморіальних дошок.

Ірина Мудренко

***