Бахмутяни, які втратили все, знаходять підтримку в Києві: як працює Центр підтримки мешканців Бахмутського району

Бахмут є однією з найтрагічніших сторінок російсько-української війни. За десять місяців жорстоких боїв місто було зруйновано на 80 %. Битву за Бахмут називають найкровопролитнішою з початку повномасштабного вторгнення в Україну та найкривавішою битвою піхоти із часів Другої світової війни.

Майже все населення Бахмута виїхало. Залишатися в місті немає сенсу: будинки зруйновані, інфраструктури немає, про відновлення від окупантів мови не йде. Більша частина мешканців виїхали в інші регіони України. Вони стикаються з тими ж проблемами, що й інші переселенці: оплата житла, скасування виплат від держави, пошук роботи та інтеграція в нову громаду. Щоби підтримати людей, які вимушено евакуювалися, Бахмутська районна адміністрація відкриває в Україні Центри підтримки. В одному з таких Центрів у Києві побував Східний Варіант.

Писачок, фарби та учбові яйця 

Коли Східний Варіант завітав до Центру підтримки мешканців Бахмутського району в Києві, там якраз проходив майстер-клас із писанкарства, приурочений до прийдешнього Великодня. На заняття прийшли всі: жінки та чоловіки, молоді та старші. У кожного в руках писачок та яйце, а поруч — віск і фарба.

Галина старанно вимальовує обраний узор на першому яйці. Поруч із нею її чоловік Андрій, який хоч і не малює, але морально підтримує та підказує, як правильніше.

— А як ви це робите?

— Ой, не питайте. Очі бояться, руки роблять, — усміхається Галина, — тут треба, щоб руки не тряслися.

— Або пити треба більше, — рекомендує Андрій.

— Або менше, — відповідає дружина.

— Ми з вами люди витримані війною та всім, чим можна. Валерʼянки побільше і все буде добре, — підтримує розмову жінка, яка сидить поруч із Галиною.

— Та мене і валерʼянка вже не бере, — жаліється Андрій.

Такі розмови не рідко лунають у будівлі Центру. Сюди приходять не лише за гуманітаркою, а і просто побачити рідних та знайомих людей. Пригадати концерти на площі Свободи Бахмута, екскурсії до заводу ігристих вин та літній відпочинок на Бахмутці. Тут спогади про місто та його мирне минуле лунають постійно й часто закінчуються сльозами.

Своє перше яйце Галина спершу розфарбувала олівчиком, накидавши майбутній орнамент. Вона візуально розбиває яйце на лінії, після чого кладе в писачок маленький шматочок воску та нагріває над свічкою декілька секунд. Приладдя готове. Тепер час обводити писачком із воском ті лінії, які вона вже заздалегідь нанесла на яйце.

— А яйця варені?

— Та ні, сирі. Це з АТБ. Як учбові.

Якщо розписувати яйця вдома на Великдень, тоді їх, звичайно, треба попередньо відварити. Майстер-клас із писанкарства в Центрі підтримки мешканців Бахмутського району проводять майстрині Наталка й Дарина. Вони роздали всім буклети з регіональними орнаментами України, а учасники та учасниці вже обирають ті, які їм довподоби.

«Це дуже довгий процес, — розповідає Дарина, — але дівчата розуміють, що вони пишуть уперше, тому обирають простіші узори. У нас є яйця, ми робимо малюнки олівцем. А потім обводимо розігрітим воском. Далі яйця будуть опускатися у фарбу. Наприклад, у жовту. Усе яйце стане жовтим, а те, що під воском, залишиться білим. Потім писачком знову перекривається на яйці те, що повинно залишитися жовтим. І знову занурюємо у фарбу, наприклад, червону. А далі знімається віск із яєць над полумʼям свічки й виходить готова писанка», — розповідає Дарина.

Процес фарбування писанки не швидкий. Одна готова писанка може зайняти від однієї до двох годин часу. Новачки можуть працювати довше. Але, коли спільнота об’єднана спільною метою та натхненням, вчитися нового простіше. Так сталося і тут.

Поки Дарина розповідала про українське писанкарство, у залі вже було готове перше яйце. Майстриня бере його до рук та готується допомагати жінці, яка його зробила, занурити яйце у фарбу. Яйце кладуть на пластикову ложку та занурюють у місткість із жовтою фарбою. Кілька секунд — і перший колір нанесений. Тепер варто почекати, поки воно висохне, та братися за наступний візерунок воском та наступний колір.

Приміщення, де відбувається майстер-клас, знакове в Центрі. Тут розвішені фотографії та плакати різних громад та населених пунктів Бахмутського району. Та найособливіший символ тут — це дві пачки солі, яку виготовили в соляній шахті Соледару. Одна з них — звичайна, а друга — йодована.

«Це принесла одна жінка із Соледару. Було так приємно! Відкриємо після перемоги!» — каже Світлана Кіщенко, голова Бахмутської районної ради та керівниця Центру підтримки мешканців Бахмутського району в Києві.

Підтримати 3700 родин Бахмутського району

З ранку до вечора в хабі Бахмутського району ажіотаж. Сюди за продуктовою допомогою кожен день з’їжджаються бахмутяни з різних куточків Києва та Київської області. Пакунки великі — 9–10 кг. Але нікого це не спиняє. Навіть бабусь та дідусів.

Валентина Василівна все життя прожила в селі Серебрянка Сіверської міської громади Бахмутського району. А зараз на старості років евакуювалася до Броварів, що недалеко від Києва. Її село розташовується на кордоні Луганської та Донецької області поруч із Сіверським Донцем. У 2022 році, коли російська армія намагалася форсувати річку, у Серебрянці було неспокійно та дуже небезпечно. Зараз село під контролем української влади, але має багато руйнувань, а за 4 км від нього вже лінія фронту.

Валентина Василівна в Київській області вже два роки. До Бахмутського хабу приходить кожного разу, як підходить її черга отримати продуктовий набір допомоги. Вона люб’язно погоджується показати, що отримала в цей день. Цукор, кава, борошно, олія, макарони, крупи, тушковане мʼясо, печиво, консерви.

— Гуманітарка хороша. Це німецька. Продукти хороші. Вистачає надовго, — каже Валентина Василівна.

— У вас такі сумки тяжкі. Як ви їх сама донесете? — Якось донесу, — усміхається, — а що? Донька на роботі. Потихеньку, помаленьку.

Інга Трифонова родом із Дебальцево. У 2014 році вона переїхала до Бахмута, рятуючись від окупації та воєнних дій. У 2022 році їй довелося вдруге покинути дім, яким став для неї Бахмут, та переміститися вже до Києва. Зараз Інга працює координаторкою хабу Бахмутського району. Вона реєструє нових відвідувачів, видає харчові набори, консультує громадян з актуальних питань.

«Зараз найпоширеніше питання — це скасування виплат для ВПО. Люди не погоджуються з тим, що їм скасували виплати. Я теж із цим не згодна. Каже влада, що переселенці повинні були за два роки адаптуватися і знайти роботи. Так, ми трохи адаптувалися, знайшли роботу. Але житло лише за комунальні послуги нам ніхто не здасть. Треба платити оренду. І ці дві тисячі, які в нас забрали, були суттєвою підтримкою», — каже Інга.

Інга переїхала до Києва з донькою, яка є студенткою. Обидві вони працюють, але скасування грошової виплати теж вдарила по їхньому сімейному бюджету. Попри такі складнощі, Інзі подобається працювати в Бахмутському хабі. Вона каже, що вже звикла працювати з людьми:

«У Дебальцево я працювала в центрі зайнятості, у Бахмуті — в управлінні соціального захисту. Тому досвід є. Я вже звикла працювати з людьми. Кожна людина — особистість. Буває, що люди приходять із негативом. Але ми готові допомагати кожному та кожній».

Очолює хаб голова Бахмутської районної ради Світлана Кіщенко. Вона розповідає, що під час воєнного стану діяльність районних рад призупинена, повнота влади передана воєнним адміністраціям. Оскільки треба було налагоджувати роботи в евакуації та організувати підтримку населення, що виїжджає з Бахмутського району, було прийнято рішення про відкриття таких хабів. Станом на сьогодні вони працюють у Києві, Дніпрі, Вінниці та Кривому Розі.

У Києві хаб відкрився в лютому минулого року. Тоді вже було розуміння, що деокупація Бахмутського району та припинення бойових дій відбудеться нескоро. За понад рік роботи в хабі зареєструвалося 3700 родин — це приблизно 8700 людей. Усі вони отримують гуманітарну допомогу, а також додатково звертаються за консультаціями юристів, психологів, фахівців центру зайнятості та Пенсійного фонду.

За минулий рік у хабі видали понад 35 тонн допомоги, каже Світлана Кіщенко. А в цьому році кожна родина вже отримала одну-дві продуктові коробки допомоги.

«Це дуже велика допомога для людей. Особливо зараз, коли виплати для деяких категорій переселенців скасовували. Допомагають усі: міжнародні організації, Бахмутська військова адміністрація, Дарницька районна адміністрація Києва. Вони знаходять на рівні Києва допомогу, яка потім доходить до нас, або на рівні нашого Бахмутського району укладають договори», — розповідає Світлана Кіщенко.

Хаб обслуговує сім громад Бахмутського району. Три з них (Званівська, Сіверська та Світлодарська) не мають своїх хабів від міських адміністрацій. Тому хаб Бахмутського району направляє свої сили здебільшого саме на мешканців цих громад.

Найпоширеніша проблема серед людей — втрата житла та всього нажитого майна, каже керівниця хабу. Багато мешканців і досі залишаються в районі, сподіваючись зберегти свої домівки. Але російська армія нікому не залишає шансу.

«Приходила до нас жінка нещодавно, яка розповідала, що “берегла-берегла свою хату. А прилетів у Сіверськ снаряд і зруйнував ту хату. І як я ще жива залишилася. Тільки тому, що в підвалі сиділа”. І вона виїхала ні з чим, так само як і всі ми. Ми розуміємо всіх переселенців, тому що ми такі самі. Що вони все втратили — що ми все втратили. Тому треба допомагати», — каже Світлана Кіщенко.

Окрім продуктових наборів у хабі видавали постільну білизну, ковдри, пледи та подушки.

Щовівторка сюди приходить юрист благодійного фонду «Право на захист». Ця послуга, каже керівниця, дуже поширена серед відвідувачів. У людей виникають питання правового характеру про подачу документів на відшкодування за зруйноване житло, на отримання житлового сертифіката, на відновлення пошкоджених чи загублених особистих документів.

Щомісяця в хабі приймають спеціалісти центру зайнятості, які допомагають переселенцям стати на облік, оформити виплати з безробіття та знайти роботу. Також щомісяця в хабі свої прийоми влаштовують фахівці Пенсійного фонду. Вони інформують людей про соціальні та пенсійні виплати, подачу документів для пенсії тощо. Для дітей на базі хабу влаштовували новорічні свята з подарунками.

Зараз у переселенців велика потреба в розкладачках. Адже люди вимушені винаймати житло з різними умовами. Деколи у квартирах немає спальних місць для всіх членів родини. У такому випадку дуже виручають розкладачки. Але зараз їх у наявності в хабі немає. Треба чекати допомоги від міжнародних організацій. Є потреба в ходунках та колісних кріслах для маломобільного населення. Коли в хабу була можливість, вони видавали розкладачки, колісні крісла, ходунки, тростини та інше обладнання. Зараз чекають погодження на такі види допомоги від донорів.

Якщо переселенцям Бахмутського району потрібна медична допомога, їх перенаправляють до Центру первинної медико-санітарної допомоги Бахмута, який також релокувалася до Києва. У Бровари перемістилася та продовжує працювати Бахмутська лікарня інтенсивного лікування.

Більшість мешканців та мешканок Бахмутського району залишили минуле життя на Донеччині та вимушені шукати нової долі. Зрозуміло, що допомога в хабах — це базові послуги, які вони можуть отримати. Та все одно найгострішими питаннями для них залишається оплата житла, пошук гідної роботи та отримання відшкодування від держави за зруйноване житло.

Як звернутися до хабу?

Консультативно-координаційний центр підтримки населення Бахмутського району «Бахмутський район єднає» в Києві працює за адресою вул. Юрія Литвинського, 35.

Номер телефону: 099 137 50 21.

Графік роботи: понеділок-п’ятниця 09.00 — 16.00, прийом відвідувачів у робочі дні 10.00 -14.00.

Анонси щодо заходів можна побачити у телеграм-каналі.

***

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю медіа і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.