Історія
Наш — перший! Як студент із Донеччини очолив рейтинг випускників медичних вишів України
24 лютого 2022 року життя Єгора Чуфицького змінилося. Спершу він подумав, що це сусіди гучно святкують Курбан-Байрам. Та за кілька хвилин зрозумів: вибухи. Того дня він залишить Харків і поїде додому, а за місяць родина евакуюється до Дніпра. Там юнак продовжить навчання онлайн і через три роки стане першим серед 2738 випускників медичних університетів України.
Початок шляху
Єгор народився в Костянтинівці. Ще у восьмому класі вирішив, що пов’яже життя з медициною — бабуся була стоматологом, а серед знайомих чимало тих, хто навчався у медичних вишах. Тож розмови про лікування, пацієнтів і турботу про людей були звичними з дитинства.
Закінчив шкільне навчання із золотою медаллю та вступив до Національного фармацевтичного університету в Харкові. Конкурс був серйозний — тридцять охочих на 12 місць. Спеціальність була лише контрактна, але завдяки високим балам і громадській активності вже на третьому курсі хлопця перевели на бюджет.
Перший рік припав на пандемію. Та їхній університет став одним із небагатьох, де продовжували навчатися офлайн — усі студенти й викладачі були вакциновані. Єгор жив у Харкові, звик до ритму великого міста, долучився до студентського самоврядування.
Запах війни
«Відчуття безпідставної тривоги з’явилося наприкінці осені 2021 року. Є таке у Ремарка: “тут починає пахнути війною”. Спершу воно було ледь відчутне, як подих перед бурею», — згадує Єгор.
Хлопець пам’ятав 2014-й, тому не сплутав це ні з чим. Після зимових канікул, наприкінці січня 2022-го, атмосфера в Харкові стала напруженою. У місті почали облаштовувати укриття, хтось збирав тривожну валізу, хтось жартував про «чергове нагнітання».
А потім настав той ранок.
«Наші сусіди по гуртожитку — іноземці. Спершу подумали, що вони ще святкують Курбан-Байрам. Але вже о п’ятій ми прокинулися остаточно: гупало дуже сильно, по місту мчали машини поліції, швидкої, спецслужб. І тоді стало ясно, що ота тривога мала причину», — каже хлопець.
Перші години — розгубленість. Потім — гнів, змішаний із дивним відчуттям дежавю.
Єгор вирішив повертатися до Костянтинівки: там батьки, там, здавалося, безпечніше.
«Не було страшно. Паніки теж не було. Там значний контингент ЗСУ у зоні ООС. Це давало надію, що Донеччина не впаде», — каже він.
До мети попри війну
Цю дату Єгор запам’ятає на все життя. 5 квітня 2022 року родина евакуювалася до Дніпра, до родичів. У рідну Костянтинівку він більше не повертався.
Навчання фактично призупинили. Студенти перейшли на асинхронний формат: викладачі завантажували завдання на платформу, а далі — самостійна робота. Без пояснень, без контакту. Як самоосвіта в порожнечі.
«Ми просили педагогів хоча б іноді виходити онлайн. Особливо під час клінічних дисциплін. Хоч якийсь контакт мав бути», — згадує Єгор.
1 вересня 2022 року навчання відновили у повноцінному онлайн-форматі. Єгор жив у Дніпрі, сидів за ноутбуком, слухав лекції в Zoom. Паралельно займався студентським самоврядуванням — тепер теж дистанційно.
«Викладачі віддалися по максимуму. Навіть під час прильотів у Харкові знаходили безпечні місця й продовжували пари. Безстрашні люди», — каже він з повагою.
Іноді він приїздив до університету, але основне навчання залишалося онлайн. Вчив, здавав, робив завдання вчасно, долучався до наукових заходів. Його завжди цікавила наука. З часом очолив студентське самоврядування — пройшов шлях від звичайного учасника до голови.
«Це поняття лідерства з практичної площини. Як вести людей, як зберігати їхній запал. Бо є проблема — мало хто готовий грати вдовгу», — каже Єгор.
Сам він грав. Навчався, коли здавалось, що все тимчасове. Коли не знав, чи повернеться додому. Коли доводилось щодня мотивувати себе наново.
А потім — практика в лікарні Мечникова. Перші справжні пацієнти. Відповідальність. Досвід, який неможливо отримати за ноутбуком.
Перший в рейтингу
Для кожного випускника-медика розподіл в інтернатуру — вирішальний етап. Саме від нього залежить, де почнеш практикуватися і який досвід отримаєш на старті. Раніше цей процес проходив усередині університетів — часто не надто прозоро, із «людським фактором» і звичними домовленостями.
«Дуже давно назрівало питання справедливості. Не всі отримували рівні можливості. Хтось міг домовитися, хтось — ні. Було відчуття, що це потрібно змінювати», — пояснює Єгор.
Цього року Міністерство охорони здоров’я запровадило нову електронну систему. Вона враховує середній бал за весь час навчання, результати державних іспитів і формує загальний рейтинг усіх випускників країни. До списку увійшло 2738 осіб. Чим вище місце — тим більша ймовірність потрапити туди, куди мрієш.
Єгор Чуфицький став першим у цьому рейтингу. Для нього це було несподіванкою.
«Я не вважав себе супергенієм. Просто вчився, робив свою справу, цікавився наукою і намагався робити все якісно», — усміхається він.
Перше місце дало йому можливість обрати Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. І. І. Мечникова для інтернатури — саме там він проходив практику і мріяв залишитися.
«Ця система справді дозволила втілити мрію — продовжити розвиватися у потужному клінічному закладі», — каже він.
Те, що тримає
Єгор каже, що в медицині важливо не лише витримати навантаження, а й уміти відновлюватися. Відволікається читанням художньої літератури й документалістики. Ще одна його пристрасть — футбол.
З дитинства вболіває за «Шахтар». Пам'ятає, як родиною ходили на «Донбас Арену», коли 35 тисяч уболівальників співали гімн і «Червону руту». Каже, то було справжнє єднання. І вірить, що колись вони знову туди повернуться — і заспівають разом.
Просто не здаватися
Сьогодні Єгор проходить інтернатуру в лікарні Мечникова і паралельно навчається в Харківському національному медичному університеті за спеціальністю «Управління у сфері охорони здоров'я». Попереду — аспірантура. Він хоче поєднати науку з практикою, доводячи, що ці дві частини медицини можуть доповнювати одна одну.
Його історія — не тільки про те, як стати першим, а про те, як не зупинятися. Про силу, що допомагає йти вперед, коли звичний світ руйнується. І про віру в те, що Донеччина — як і її люди — повернеться.
***
Тарантіна Ольга
