"Справа суспільної ваги": чому вбивцям Артема Мирошниченка з Бахмута 5 років виносили вирок?

Східний Варіант дізнався, чому судова справа триває цілих 5 років та чи дійсно на Артема напали за те, що він розмовляв українською мовою.

Напад, який призвів до смерті

Артем Мирошниченко народився в Бахмуті. Після школи вступив до лісового технікуму. Працював деякий час лісничим, а потім — охоронцем. Його молодший брат Сергій, який зараз є військовослужбовцем, описує Артема, як тиху та сором’язливу людину.

«Він дуже любив тварин. Увесь час рятував котів, собак діставав із підвалів чи люків. Знаю, що він доглядав собак на своїй роботі, допомагав у притулку “Лада”, який був у нас у Бахмуті», — пригадує Сергій.

Коли росія розв’язала війну проти України у 2014 році, Артем та Сергій почали займатися волонтерством. Допомагали армії: підтримували фінансово, знаходили необхідні речі, брали участь в акціях підтримки.

Сергій пригадує, що розмовляти українською мовою вони з братом почали приблизно з 2012 року. Вони, як і більшість населення Донецької області, зростали в зросійщеному середовищі. Після того, як до влади прийшов президент-утікач Віктор Янукович і політика зросійщення в країні поглибилася, Сергій та Артем прийняли рішення свідомо вводити українську мову у своє життя. Починали спілкуватися нею вдома, потім у магазинах та з мобільними операторами.

29 листопада 2019 року близько 21 години Артем Мирошниченко йшов вулицею Горького в Бахмуті. До нього підійшли двоє підлітків — Микола Барабаш та Олександр Баришок. Спочатку вони про щось розмовляли, однак у якийсь момент нападники почали бити Артема. Уже під час слідства опублікують відео з камери спостереження, на якій видно, як Артем присів, а двоє підлітків нагнулися над ним і щось говорили. Вони намагалися підняти його, чіплялися, а після один із них вдарив волонтера в голову. Артем впав на землю та знепритомнів. Нападник не зупинився і вдарив непритомну людину ще ногою. А після Артема підняли на руки та необережно кинули на землю поруч.

Журналісти, посилаючись на матеріали справи, зазначали, що бив Артема та кидав на землю Олександр Баришок, Микола Барабаш теж завдавав ударів та допомагав перенести Мирошниченка на газон.

Артема знайшли близько 23 години з переломом черепа. Його відвезли до місцевої лікарні, а вночі відправили до лиманської травматології. Два тижні він знаходився в комі, переніс складні операції. Однак 5 грудня 2019 року Артем помер, не приходячи до тями. Йому було 36 років.

Поховали Артема Мирошниченка 8 грудня 2019 року в смт Ямпіль.

Вироку довелося чекати 4,5 роки

Обоє нападників виявилися неповнолітніми: одному було 16, іншому — 17 років. Невдовзі після нападу на Артема їх затримали. Місцеві журналісти писали, що Микола Барабаш під час суду не розумів українську мову та погодився на перекладача. Однак його адвокатка Олена Коломієць сказала, що її підзахисний просто розгубився.

Олена Коломієць, за словами журналістів та родичів Артема, супроводжує справу Барабаша протягом усіх 5 років на безоплатній основі. Східний Варіант намагався зв’язатися з нею, однак не вийшло.

Як передавали журналісти, Микола Барабаш зривав уроки в школі, за що правоохоронці Бахмутського відділку поліції зверталися до суду, щоб винести його матері Оксані Смовж попередження про невиконання батьківських обов’язків.

Другий нападник — 17-річний Олександр Баришок теж мав судимості на момент затримання. У своїй розповіді Олександр намагався більшу провину змістити на Миколу, кажучи, що то він «запропонував побити» Артема Мирошниченка. Олександр, за його словами, відмовлявся від цього, однак Микола почав чіплятися до чоловіка, який проходив повз, а після вдарив його в щелепу.

На початку слідства нападники мали підозру за ч. 2 ст. 121 Кримінального Кодексу (КК) України «Умисне нанесення тілесних ушкоджень». Пізніше додали ще ч.4 ст. 187 КК України «Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень».

Перші судові засідання з обирання запобіжного заходу нападникам проходили в Бахмуті. Через те, що в Бахмуті не було колегії суддів, наступні засідання проводили в міськрайонному суді Словʼянська, розповідає Сергій Мирошниченко. Він відзначає, що судді ніби спеціально затримували розгляд справи.

«У Бахмуті нас підтримувала місцева спільнота. Якщо не помиляюся, то журналістів пускали, якщо тільки посвідчення були, і те один раз. Хоча судове засідання було відкритим і таємниць не було. На мій погляд, судді дуже повільно все розглядали. Багато разів змінювалася трійка суддів. Я навіть не згадаю, скільки вони мінялися. Сторони захисту знаходили причини для перенесення засідань… і так по колу всі три роки, допоки я не пішов на війну», — розповідає Сергій Мирошниченко.

Після початку повномасштабного вторгнення Сергій долучився до лав ЗСУ. Справою займався його адвокат, а потім — прокурор.

Нарешті Словʼянський міськрайонний суд Донецької області виніс вирок 13 червня 2024 року. Барабаша та Баришка визнали винними та присудили їм 9 та 8 років позбавлення волі. Станом на зараз, каже Сергій, вони перебувають у Житомирському СІЗО. Відшкодування для родини потерпілого призначили в розмірі 7500 грн із кожного нападника.

Адвокати винуватців не були згодні з винесеними вироками. Вони подали апеляції, у яких просили суд зменшити термін відбування покарання.

«Судді самостійно визначили дату 12 листопада, щоб розглянути апеляції. Однак перед засіданням вони раптово пішли у відпустку. Засідання знову перенеслося на 5 грудня — день 5-ї річниці загибелі Артема. У цей день відбувся суд, їхні апеляції не підтримали», — розповідає брат загиблого.

Сергій не згоден із рішенням щодо відшкодування. Загальна сума в 15 тисяч гривень не покриває всіх затрат на похорон Артема та на адвокатів протягом 5-річного судового розгляду. Він думає подавати касацію.

«Не для себе, а для батьків. Вони багато натерпілися, багато пережили… Моя мама не може бути присутньою на цих засіданнях, їй стає погано. Я намагався відгородити їх від цього. Їм (нападникам) уже винесли вироки, а вони знов і знов подають апеляції. Прокурор просив їм 12 років, на жаль, суд відмовив. І після цього вони все одно подавали апеляції, бо невдоволені. Тому будемо подавати касацію», — каже Сергій.

Військовослужбовець та громадський активіст Віталій Овчаренко всі 5 років слідкує за розвитком справи вбивства Артема Мирошниченка. На його думку, судді свідомо затримують розгляд справи.

«Спочатку їх довго не могли судити, потім якісь дуже невеликі терміни їм присудили. Тепер уже 5 рік возяться, щоб засадити їх нарешті із СІЗО до вʼязниці. У мене, як у ветерана та активіста з Донеччини, відчуття зради. Я не розумію, чому судді йдуть у відпустку саме перед розглядом справи. Адже можна її розглянути, і потім уже йти собі відпочивати», — ділиться Овчаренко.

Віталій каже, що громадські активісти звертаються до нього з пропозицією їхати та мітингувати під будівлю суду, щоб надати справі Артема Мирошниченка більшого розголосу. Спершу Віталій просив зачекати, адже в країні йде повномасштабна війна.

«Однак більше я так казати не буду. Якщо люди захочуть йти та мітингувати — хай роблять це. Вони мають на це право», — каже військовослужбовець.

Українська мова Артема була причиною для нападників?

Одразу після нападу на Артема почалися припущення, що нападники звернули на нього увагу саме через те, що він розмовляв українською мовою. Журналістка «Українського тижня» Єлизавета Гончарова знайшла свідка, який ніби чув від нападників фразу, яка стосувалася української мови.

Тоді ж місцеві журналісти писали, що до поліції Бахмута з такими свідченнями не зверталися. Винуватці Барабаш та Баришок під час слідства казали, що бійка виникла не на мовному підґрунті.

Деякі активісти припускаються думки, що нападники причепилися до Артема саме через українську мову та його проактивну позицію. Про це казали Леся Воронюк, Віталій Овчаренко, Сергій Мирошниченко.

«Артема Мирошниченка не стало. Його побили в Бахмуті за те, що розмовляв українською. Коли та сторона насаджує нам “какая разніца, на каком”, то, виявляється, для неї різниця є настільки, щоб вбити людину за іншу мову. За рідну мову в рідній країні», — писала Леся Воронюк у Facebook.

«Це справа суспільної ваги. Тому що за українську мову, за українську позицію в Україні вбивають українців. Українська влада має показати свою лояльність до українців та захистити їх у рідній країні. А таке відчуття, що ми не можемо засудити тих, хто винний», — ділиться Віталій Овчаренко.

Сергій зазначив, що на початку розгляду справи судді розглядали версію української мови Артема, як ймовірну причину нападу. Однак, через відсутність свідків, судді відмовилися від неї:

«Я думаю, що українська мова стала тригером початку суперечки. У суді було багато ситуацій, пов’язаних з українською мовою: потреба підсудних у перекладачі, не розуміння, що їм говорять судді, позиція та висловлювання адвокатів».

Артему Мирошниченку зараз міг бути 41 рік. Попри складну долю України та Бахмута, ми впевнені, що Артем підтримав би свою країну та співгромадян у тяжкий момент. Він міг бути волонтером, чи долучитися до лав ЗСУ, як його брат. Однак його життя трагічно обірвалося через підступний напад. Сподіваємося, що невдовзі винуватці почнуть відбувати термін покарання у в’язниці.

***