Як співачка з Луганщини збирає історичні українські пісні свого регіону та популяризує народну творчість

Карина Антоненко — з Луганщини. Її предки — етнічні українці родом із Біловодська та Макіївки, які на власні очі бачили злочини російського режиму, пережили насильницьке зросійщення та Голодомор. Зараз Карина — професійна співачка, яка збирає народні україномовні пісні Луганщини та співає їх під час концертів.

Східний Варіант дізнався історію родини Карини Антоненко та які пісні з Луганщини вона співає для своїх слухачів.

Бабця моя завжди казала: «Ох, якби не совєти, які ми були б зараз багаті»

Карина Антоненко народилася вже в Луганську, однак знає, що її предки є етнічними українцями родом із Біловодська та Макіївки по маминій лінії, та з Хмельниччини — по татовій. Бувши маленькою, Карина памʼятає, як її родина пройшла через важкі часи: жили бідно, стримано, іноді за обідом доводилося ділити одну сардельку на трьох. У такі моменти її бабуся Лідія Романівна завжди казала: «Ох, якби не совєти, які ми були б зараз багаті».

Подорослішавши, Карина запитала в бабусі: «А як же то так вийшло, що в нас була багата родина, а зараз нічого не маємо?».

У відповідь вона почула історію своїх предків.

Прапрадідусь та прапрабабуся Карини Антоненко, які проживали свого часу на теренах сучасної Макіївки, були заможними землевласниками. Мали велике господарство, коней, корів, свиней.

«Скільки акрів чи гектарів було — не знаю. Але бабуся завжди розповідала, що просто виходиш, дивишся — і нескінчене поле», — пригадує Карина.

На полях працювали люди: обробляли, сіяли, збирали врожай. Продавали зерно, мʼясо та молочні продукти.

Родина була інтелігентною та вихованою. Мали вісьмох дітей: семеро дочок та один син Іван. По вечорах родина збиралася на кухні на вечерю, а після — влаштовували поетичні та музичні посиденьки. Читали вірші, грали на музичних інструментах — гітарі та фортепіано, співали українські народні пісні.

«Бабуся розповідала, що це була красива біла кухня з великим столом, який був накритий скатертиною. А для робітників була окрема кухня — чорна. Й ось вони збиралися всі вечорами й музикували. Хтось співав, хтось грав на гітарі, хтось — на фортепіано. І, насправді, це підтверджує статус родини. Бо придбати тоді музичні інструменти, а тим паче навчитися грати, міг не кожен. Для цього наймали приватних вчителів, бо тоді ж загальних шкіл не було. Це могли дозволити ті родини, які мали статус і гроші», — розповідає Карина Антоненко.

Наймолодшій доньці й прабабусі Карини — Вірі Волотко — було пʼять років, коли померла її мама. Дівчинка зростала в компанії старших сестер та працьовитого батька, який самотужки контролював господарство. Під час музичних вечорів, коли збиралася вся родина за великим столом на кухні, Віра любила залазити під цей стіл і бавитися. Про це вона буде пізніше розповідати вже своїй правнучці Карині.

Усе змінилося, коли до влади прийшли більшовики. У проголошеному Радянському Союзі розпочали націоналізувати всі приватні виробництва та господарства. Забирали худобу, землю, приміщення, які були у власності населення. Натомість створювали колективні господарства (колгоспи), де все було спільне, а люди працювали в нібито рівних умовах.

Та не всі заможні селяни погоджувалися віддавати те, що заробити чесною працею. Тож радянська влада не придумала нічого кращого, як масові репресії проти них, які ввійшли в історію як розкуркулення. Більшовики свідомо хотіли знищити всі прояви заможності в селян, щоб «усі були рівними». Заможні родини прозвали куркулями, проти них велася агітаційна компанія, що, насправді, вони «вкрали все», а тому це треба забрати.

Родина Волотко знала, що за ними прийдуть. Дивлячись на долі інших заможних селян розуміли, що їх або вб’ють, або відішлють на далекі землі. Тому вирішили рятуватися. Наймолодшу доньку Віру віддали на виховання іншій селянській родині за корову. Так хотіли вберегти їй життя та від переслідування. Пізніше, коли ситуація стала більш стабільною, дівчинку забрали назад до родини старші сестри.

Уже доросла Віра Волотко вийшла заміж за Романа Сєрікова, який був родом із Біловодська, що на Луганщині. Вони познайомилися під час Другої світовох війни. Вона була медсестрою, він — солдатом, який отримав контузію. Після одруження разом оселилися в Луганську і з нуля побудували собі новий дім. Карина дивувалася і цьому: «Як так, у прабабусі було українське прізвище Волотко, а вона вийшла заміж за Сєрікова? Що це за прізвище таке: Сєріков?».

Бабуся відповідала: «Карино, ну що, ти не знаєш? Не розумієш? Він же змінив прізвище своє. Насправді був Сірик».

Тоді Карина зрозуміла, що її прадідусь ймовірно є потомком козаків із Біловодська, звідки сам був родом. Адже Сірик — цілком українське прізвище, яке походить від позивних козаків.

Важко прийшлося предкам Карини в Голодомор на Луганщині. Про це відомостей залишилося небагато в її родині, та й не всі хотіли розповідати про ті часи. Та залишилися спогади, як люди голодували, шукали будь-яку їжу, зерно чи овочі, ділили все на родину. До тих, хто мав хоч якісь запаси, приходили радянські патрульні. І забирали все.

«На жаль, були ситуації, коли це були свої. Прадідусь розповідав, як приходили свої ж українські, які були назначені на якісь вищі посади, і все забирали. І це ранило найбільше. Але Бог якось дав і родина вижила», — пригадує Карина.

Предки Карини на власні очі бачили, як після Голодомору на українські землі приїжджали вихідці із сучасних російських територій. Селили їх у хати тих, хто загинув голодною смертю.

Ось так склалася історія однієї з українських родин на Луганщини. Люди, які працювали все життя руками та власною працею заробили статок, опинилися на межі бідності.

Після війни в регіоні почалося активне зросійщення. Карина каже: її предки спілкувалися українською мовою, співали саме українські пісні. Та вже в другій половині ХХ століття саме російська впроваджувалася в усі сфери життя. Бувало, що прийдеш до магазину, замовляєш українською продукти, а продавчиня тебе ігнорувала. Переходиш на російську — то тільки тоді й обслуговує.

«На Луганщині завжди були українські пісні»

На інтерв’ю пані Карина завітала в традиційному народному строю з Луганщини. Жіноча сорочка, вишита притаманними для регіону червоним та синім кольорами, керсетка бурякового відтінку, спідничка, намиста та буси на шиї та очіпок на голові. Такі наряди для неї майже повсякденні. Адже в них вона виступає перед слухачами на концертах, коли співає народні українські пісні.

Карина все життя займається співом. Дитяче захоплення відкрило її талант і привело до вже професійної карʼєри співачки та саксофоністки. Пʼять років тому вона потрапила на навчання до одного фольклориста, щоби поглибити власні знання. Так почалося її знайомство з автентичним та народним співом.

«Цей викладач, мій музичний керівник, Сергій Сватковський, він займається і народним, й автентичним співом. Вони різняться звуковидобуванням. Народний вокал вважається більш окультуреним, коли звук іде зібраним, простим. А ось автентичний, я не хочу казати, що він такий аматорський тип побудови звуку, але він має свою специфіку, такий собі прояв білого голосу. А чому так? Усе почалося від людей, які збиралися і співали: бабусі, дівчата. Й ось такий голос бабусь, білий він називається, тому що співання автентичне має в собі особливості: деякі голосні літери заміняються і завдяки цьому звучання переходить у таке щось бабусине», — пояснює Карина Антоненко.

Сергій Сватковський родом із Полтавщини, проте більшу частину життя провів у Харкові. 10 років керував Харківським чоловічим вокальним ансамблем «Суголосся». А у 2022 році очолив Український народний хор «Калина». Пан Сергій свого часу очолював експедиційну групу, яка їздила в 1980–1990-х роках Луганщиною і записували народні пісні. Карина розповідає: усі вони україномовні.

Деякі з них Карина взяла до свого репертуару й тепер співає для своїх слухачів. Зазвичай у таких піснях порушуються вже знайомі нам теми: кохання, біль, зрада, напуття від батьків дітям тощо.

Одну з таких пісень, «Хмарка наступає», Карина заспівала під час інтервʼю:

«Хмарка наступає, ой да і хмарка наступає,

Батько й, батько й дочку лає.

Батько дочку лає, ой да й батько дочку лає,

Гулять, гулять не пускає.

Мати горе знає, ой да й мати горе знає,

Гулять, гулять і пускає.

«Гуляй, доню, гуляй, ой да й гуляй, доню, гуляй,

Поки, поки молода.

Як будеш старая, ой як будеш старая,

Дитина, дитина малая.

Обіллють тебе сльози, обіллють тебе сльози,

Як калиноньку морози.

Обсядуть тебе діти, обсядуть тебе діти,

Як калиноньку цвіти».

Коріння цієї пісні, каже Карина, сягає в козацькі часи XVIII століття. Саму ж композицію записав під час експедиції в Антрациті Ярослав Агеєнко.

«Це побутова пісня, що народилася з реального життя. Її не нав’язали — її передали. Вона про виховання, перші почуття, дошлюбні стосунки — про ті тонкі моменти, коли формується характер і боротьба за свої права», — розповідає співачка.

Відомі всій Україні народні пісні також виконувалися на Луганщині та Донеччині. Наприклад, пісня «Чом ти не прийшов?» була записана в Антрациті Луганської області.

А пісня «А мій милий вареничків хоче» була записана й  у Сіверську Донецької області, і в Старобільську Луганської області.

Карина Антоненко каже: усе це доказ того, що на Луганщині проживав український народ, який до приходу більшовиків розмовляв українською мовою, мав українські народні традиції, які передавалися з покоління в покоління. І зараз, коли ці території окуповані ворогом, важливо берегти про це памʼять і поширювати як для інших українців, так і для інших країн, щоб усі знали справжню історію народу й окупантів.

Після початку повномасштабного вторгнення Карина Антоненко виїхала до Польщі, де зараз живе і працює. Вона співає українські пісні, у тому числі й луганські, для українців, які тут проживають, та поляків. Час від часу до неї підходять і дивуються, що на Луганщині були такі народні твори, адже довгий час росія розповсюджувала міф, що це «історично російські регіони». І тому Карина неймовірно тішиться, коли їй вдається зруйнувати цей наратив і показати слухачам справжню Луганщину — такою, якою вона була і є зараз. У цьому вона бачить своє призначення.

***

Східний Варіант висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через свій проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики” (FAIR Media Ukraine), який впроваджується Internews International у партнерстві з Media Development Foundation (MDF). Східний Варіант зберігає повну редакційну незалежність, а інформація, подана тут, не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF