"Спільнота Відновлення": як подружжя з Маріуполя створило інтернет-магазин сублімованих чаїв

"Спільнота Відновлення" — засноване "Східним Варіантом" ком'юніті незламних жителів сходу, які заново поставили на рейки свою діяльність у сфері бізнесу чи в громадському секторі. Люди, якими ми захоплюємось та про яких хочемо розповісти якнайбільшій кількості людей. Бо такі історії варті вашої уваги та підтримки. Підтримайте створення таких історій — долучайтесь до Спільноти відновлення та підтримайте Східний Варіант донейтом.

***

Врятуватись з Маріуполя

Христина приїхала в Маріуполь у 2018 році, там познайомилась із Петром. Так її одноденна поїздка перетворилась в переїзд у це місто. У 2020 році пара одружилась: хлопець зробив пропозицію, коли вони піднялись на одну з вершин Карпатських гір.

Вони обожнювали Маріуполь і запрошували до себе друзів з усієї країни, щоб показати його чарівність. 24 лютого все змінилося. Тепер Христині й Петру довелося тікати до друзів. Але спочатку пережити три тижні блокади під звуки артилерії.

Пара пробула в блокадному місті до 15 березня. Ранок цього дня почався з криків сусідів про те, що є “зелений коридор”, яким можна виїхати з міста. На роздуми часу практично не було, і Христина з Петром вирішили їхати. Хвилин за 40 зібрались. З собою взяли документи, їжу, собаку, шкарпетки, спальники та весільний альбом. Як виїхали від будинку, їхній район окупанти почали накривати ГРАДами.

Тоді подружжя виїхало на Білосарайську косу, яка у 20-30 км від Маріуполя. Саме на таку відстань вистачило бензину. Пара розповідає, що тоді ще декілька днів над ними майорів український прапор. Пояснюють це тим, що тоді росіяни рухались до Маріуполя і їм не було сенсу заїжджати до побережжя. Пізніше вони таки зняли український стяг і поставили триколор. На косі Христина та Петро пробули ще 10 днів, почувались там в більшій безпеці, ніж у Маріуполі.

«Ми чуємо як стріляють з моря по Маріуполю.Чуємо, як воно над нами летить, але ми розуміємо, що воно летить над нами, а не на нас» — розповідає Христина.

Пара весь час намагалась знайти машину, яка б відвезла їх до Бердянська. Знайшли чоловіка, який возив туди людей і попросив за це значну суму. Він не дуже хотів брати собаку і наголошував, що вона має сидіти всю дорогу тихо, інакше росіяни можуть її розстріляти на одному з блокпостів. 

У Бердянську був гуманітарний штаб, там вони записались в автобус, щоб поїхати до Запоріжжя. Там окупанти допитували людей, перевіряли на наявність патріотичних татуювань. Дорога з Бердянська до Запоріжжя тривала 36 годин.

Коли на одному з блокпостів побачили шеврон із прапором України, щастю не було меж. В Запоріжжі людей нагодували, дали корм собаці та підказали, де можна заночувати.

Пара згадує свій шок, коли вони опинилися у Запоріжжі після кількох тижнів мороку. Будинки з цілими вікнами, всюди є світло і вода, а у магазинах повно продуктів, які можна отак просто купити й розрахуватись карткою, а не шукати десь по інших квартирах чи вимінювати на щось.

«Коли ми вийшли з магазину, накупивши всього, що потрібно, я розплакалася від розуміння, що ми нарешті у цивілізації», — згадує Христина.

Потім по пару приїхала подруга з Дніпра і забрала їх до себе. По дорозі вони зупинились на заправці, й Христина з Петром влаштували собі побачення. В Маріуполі вони запланували собі побачення на заправці, коли виберуться з оточеного міста. Тут це бажання здійснилось і вони їли хотдоги, які зараз згадують як найсмачніші хот-доги, які вони коли-небудь куштували. З Дніпра до Львова пара їхала евакуаційним поїздом. Відтоді облаштовують своє життя тут, та кажуть: коли Маріуполь буде звільнено, вони одними з першими повернуться в місто.

Львів, своя справа, чай

Ще в Маріуполі до повномасштабного вторгнення Петро експериментував із чаєм та пробув засушити різні фрукти різними методами, щоб смак і запах зберігався якнайкраще.

У Маріуполі Петро працював у сфері гостинності — спробував себе й офіціантом, і бариста. Часто відвідував заходи для професіоналів з цієї сфери. За цей час спробував багато різних гарячих напоїв з різними інгредієнтами, але так і не знайшов оптимального поєднання користі та чистого смаку.

«Тоді я познайомився з крафтовими авторськими чаями, як вони робляться і що це таке взагалі. Тоді з'явилась думка, що треба робити авторські чаї більш доступними. Тоді їх можна було випити тільки в кав'ярнях. Тоді набирали популярності чаї на свіжих фруктах і ягодах, які готували різними методами. Хтось робив пюре, хтось нарізав шматочками, хтось робив заготовлення і заморожував. Але не було цих пастеризованих чаїв в продажу, щоб можна було купити в супермаркеті чи на заправці» — розповідає Петро.

Тоді в хлопця з’явилась ідея створити чай, яким можна посмакувати вдома, взяти з собою на прогулянку чи в гори. Так з’явилась інтернет-крамниця Mounsea. У назву бренду вони вклали своє походження: Христина зі Львова, що біля з Карпатських гір, а Петро — з Маріуполя, що стоїть на березі Азову. І через пів року після приїзду у Львів пара запустила свою справу.

«Ми шукали ідеальні поєднання. І в процесі я зрозумів, що смак передається ідеально. І всі корисні речовини також залишаються», — каже Петро.

Секрет сублімованих фруктів у шоковому заморожуванні. Потім заморожені продукти переміщують в герметично закриту камеру, з якої починають відкачувати повітря. Після зниження тиску поступово підвищують температуру і таким чином лід випаровується, а пара відкачується. В результаті виходять ідеально сухі фрукти та ягоди.

Завдяки заморожуванню клітини плодів пошкоджуються, тому, коли їх заварюють, вони добре пропускають через себе рідину. Тому корисні елементи й вітаміни опиняються саме у чаї.

Зараз в асортименті магазину є шість смаків: імбир-ягода, імбир-цитрус, ягоди, полуниця-троянда, ананас-чорниця і новий малина-м’ята.

Фасують чай по окремих пакетиках для одноразового заварювання. Петро пояснює, що так досягається ідеальний і рівномірний смак.

«Це те, що я колись хотів зробити й те, що в принципі мені подобається. Я хочу доносити до людей наші цінності. Це те, чим я хочу ділитися, щоб більше людей дізнавалися про цей чай тому, що він офігенний. І поки я не отримав хоча б з десяток поганих відгуків, я не буду думати, що в нього є проблема» — резюмує Петро.

Христина та Петро передавали чай військовим на фронт через Госпітальєрів. Ті роздавали чай на місцях. Тоді вдалось передати чотири коробки чаю. Особливо військовим сподобався сублімований лимон, який можна додавати в чай.

Адаптація в новому місті

Христина і Петро діляться, що у Львові не адаптувались повністю. Сьогодні вони живуть з батьками Христини. В Маріуполі дівчина працювала дистанційно у львівській фірмі, сьогодні працює там вже в офісі. Коли жили в Маріуполі, то друзі рідко приїжджали до них, бо їхати потрібно було понад 20 годин. 

«Ми вдячні Львову, що прихистив нас, але все одно хочеться в Маріуполь. Дуже складно адаптуватися до міста, коли ти хочеш повернутися назад, чекаєш деокупації, коли Маріуполя буде вільний» — каже Петро.

Де можна придбати чай?

Замовити чай можна в інстаграмі крамниці. З вами сконтактує Христина для уточнення всіх деталей. 

Подружжя часто бере участь у львівських ярмарках. Там можна купити собі чай та поспілкуватись із засновниками справи. 

Також у Львові чай можна придбати в декількох крамницях: в Нижньому залі, в Каві без назви на Пороховій вежі, в кав’ярні Дзендзик на Пекарській, 31 та на Lviv Market Square на площі Ринок, 19. Ще придбати чай можна в Дніпрі в Little Mariupol Dnipro.

***