"Грошей немає, але ви тримайтеся": як російські загарбники створюють міфи про покращення соціальних умов на ТОТ сходу

Східний Варіант продовжує слідкувати за реаліями життя українців на тимчасово окупованих територіях сходу та розвіювати російські міфи. Що стоїть за “покращеннями” окупантів, та як вони впливають на життя пересічних громадян  — розберемося далі.

Міф: “Рівень життя на тимчасово окупованих територіях Луганщини та Донеччини зростає, а російська загарбницька влада робить усе можливе для покращення соціально-економічних умов”

Російські канали та ЗМІ не втомлюються звітувати про “успіхи” так званих “реформ” на тимчасово окупованих територіях сходу України. Підвищення зарплат, збільшення пенсій, нові соціальні виплати, а також програми розвитку промисловості та туризму подаються як “кроки назустріч людям”, демонструючи “турботу” окупаційної влади.

На перший погляд, ці обіцянки звучать привабливо: російське законодавство обіцяє “стабільність” і “розвиток”, а мешканцям нібито “надають можливості для кращого життя”.

Росіяни заявляють про “поступове зростання мінімальної зарплати”, наближаючи її до рівня, який, за їхніми словами, “має бути конкурентним із сусідніми регіонами рф”. Наприклад, загарбники оголосили у так званій “лнр” про плани підвищення зарплат медпрацівникам до рівня Ростовської області до кінця 2024 року, обіцяючи також додаткові виплати за роботу в складних умовах.

Крім соціальних програм не залишаються поза увагою й економічні перспективи. Російські загарбники анонсували у програмах розвитку так званих “лнр” та “днр” створення умов для залучення інвестицій у промисловість і туризм. Окупаційна влада говорить про “створення нових робочих місць”, які нібито “допоможуть подолати безробіття”. Та як працюють подібні зміни на практиці?

Що відбувається насправді?

Насправді реальність суттєво відрізняється від пропагандистської картинки. Більшість обіцянок залишаються лише на папері. Попри заяви про підвищення пенсій, заборгованості із виплати заробітної плати шахтарям, залізничникам та іншим працівникам лише зростають. 

Так, окупаційна влада, захопивши залізничну інфраструктуру, ігнорує зобов’язання перед працівниками, які залишилися в регіоні, та не виплачує заробітну плату. Через це створений окупантами залізничний оператор потерпає від нестачі кадрів. 

Водночас попри заяви російської пропаганди про відновлення пасажирського сполучення, залізничні шляхи використовуються виключно для військових цілей, а депо перетворені на ремонтні бази для пошкодженої техніки.

Крім того, в серпні цього року за даними Центру національного спротиву України стало відомо, що російські загарбники систематично не виплачують зарплати бюджетникам в тимчасово окупованому Луганську. Зокрема, проблема торкнулася водіїв трамваїв і тролейбусів.

“У тимчасово окупованому Луганську 16 водіїв місцевого комунального підприємства на сьогодні не доотримали щонайменше півтора мільйони російських рублів зарплати. Не виплати та заборгованості оплати праці тут є системними. Це призвело до критичної нестачі водіїв громадського транспорту в окупованому місті”, — йдеться в повідомленні Центру національного спротиву України (ЦНС). 

Загалом, подібна проблема переслідує працівників багатьох сфер, зокрема й місцевих найманців, і навіть тих, хто приїхав із рф підзаробити.

Жителі тимчасово окупованих територій теж б’ють на сполох у місцевих спільнотах. Так, своєю історією поділилася мешканка Донеччини:

“Підкажіть, будь ласка, де в цьому світі шукати справедливості? Усі кажуть про те, які погані в нас школи й педагоги. А хоч хтось задумався, як їм живеться без законної заробітної плати? Востаннє було фінансування у вересні. Чим годувати сім'ї? Як добиратися на роботу? І врешті-решт, як оплатити комунальні послуги, на яких зростає пеня? Як оплатити інтернет, за допомогою якого виконує педагог свою роботу?”, — обурюється жінка в одному з місцевих чатів. 

Здається, окупантів зовсім не хвилює, за які кошти люди будуть годувати сім’ї чи добиратися на роботу, для них пріоритетна ціль — красива “обгортка” та черговий пропагандистський звіт у своїх каналах та ЗМІ.

Подібна ситуація відбувається й на тимчасово окупованій Луганщині. Люди живуть без будь-яких нормальних умов для існування — світла, води, газу й зв’язку, поки окупанти звітують про чергове “покращення”.

Поки російські пропагандисти цинічно оголошують про “масштабні” плани та темпи відновлення зруйнованих ними ж міст, місцеві мешканці Рубіжного, Сіверськодонецька та Лисичанська повертаються до первісних часів, коли для зв’язку люди лишали позначки, малюнки чи окремі слова на стінах. Єдиний спосіб комунікації наразі — таксофони.

“Таксофони у місті є — і навіть не 1-2, їх близько десяти. Виглядають як прикріплені до стін будинку, але без козирків від дощу. По ідеї, всі повинні працювати. Дзвінки лише містом на міські номери — безкоштовно”, — поділився мешканець Сіверськодонецька Олександр (ім’я змінене у цілях безпеки — ред.) в розмові з журналісткою Східного Варіанта.

Щоправда, деякі оновлення росіяни все ж зробили — дозволили викликати з таксофонів швидку допомогу. Раніше, після відключення мобільного зв’язку окупантами, з таксофонів можна було телефонувати лише тим, у кого вдома залишився дротовий зв’язок, але викликати екстрену медичну допомогу було заборонено.

Якщо казати про медицину, то багато лікарень на тимчасово окупованих територіях сходу України не можуть надати належну медичну допомогу через брак кадрів і ліків. Обіцяні соціальні виплати часто пов'язані зі складними бюрократичними процедурами або доступні лише тим, хто отримав російське громадянство. Раніше Східний Варіант вже розповідав про якість медпослуг в окупації — прочитати можна за посиланням.

Заручниками порожніх обіцянок окупантів стали також мешканці, які досягли пенсійного віку. Хоча анонсовані суми пенсій сягали 29 тисяч рублів, на практиці більшість людей не отримує навіть половини. Причини стандартні — відсутність російського паспорта або неможливість підтвердити трудовий стаж. 

Але навіть ті, хто пройшов через бюрократичні перепони, зіштовхнулися з невтішною реальністю: обіцяні виплати скорочуються з часом.

Російські обіцянки завжди йдуть в розріз із реальністю. І хоча окупаційна влада намагається впровадити свої “реформи”, зазвичай вони супроводжуються бюрократичним хаосом і численними обмеженнями. Приховати такі провали стає дедалі складніше.

***