Смертельний сувенір. Як уламок російського снаряда допоміг розповісти світу про війну в Маріуполі

26-річна маріупольчанка Роксана провела у Маріуполі два місяці від початку повномасштабної війни. На її очах місто руйнували й окупували росіяни. А однієї ночі у квартиру залетів уламок, що мало не вбив дівчину. В оселі залишилось безліч слідів і вм’ятин від смертельних «подарунків» ворога.

Коли Роксана виїхала з Маріуполя, її запросили на Тбіліську жіночу міжнародну конференцію, де дівчина розповіла про цей уламок і про те, як діяли окупанти в її рідному місті.

Східний Варіант поспілкувався з Роксаною про її життя в блокадному Маріуполі й про важливість її промови для розуміння світу того, що відбувається в Україні.

«Ми стільки років були форпостом України»

У Маріуполі подих повномасштабного вторгнення став відчутний за декілька днів до 24-го лютого. Містяни ще у двадцятих числах лютого чули вибухи — більш потужні, ніж зазвичай. Багато хто не надавав цьому великого значення і серйозно не готувався до війни.

Але Роксана згадує, як заздалегідь зібрала тривожний наплічник, зробила копії документів і поступово закуповувала їжу, що може довго зберігатися. Дехто з оточуючих жартував з цього.

«Я не спала в ніч, коли почалося повномасштабне вторгнення. Я його застала прямо погодинно. Ми весь час спілкувалися з подругами з Харкова і Києва, побачили звернення ху*ла і перші вибухи в наших містах. Здається, вони почалися ще до того, як він закінчив говорити», — переповідає події тієї ночі Роксана.

Її мама прокинулась о п'ятій ранку від вибуху. Він був таким сильним, що у дворі спрацювали сигналізації автівок, а сам будинок наче хитнувся.

Вже 24-го Роксана почала вмовляти свою родину поїхати з міста. Вони відмовились і, як вона думає, вони так вчинили, бо сподівались, що нічого критичного не буде. Буде повторення обстрілу «Східного» мікрорайону, як у 2015 році, а місто в таких масштабах не постраждає.

«З одного боку, я розуміла, що потрібно їхати. А з іншого, я сподівалася, що, зважаючи на те, які позиції були у Маріуполя укріплені, скільки у нас було зброї, військових, стільки років ми були форпостом України… Я сподівалася, що хто-хто, а ми точно втримаємося. Мені здавалося, що дві точки в Україні захищені найбільше: це Київ та Маріуполь», — каже дівчина. 

Маріуполь став нагадувати Сирію

Перший тиждень від вторгнення у більшій частині міста без перебоїв працювали всі необхідні комунікації й це дало багатьом маріупольцям ілюзію контролю над ситуацією.

«В мене було таке піднесення. Ти бачиш повідомлення про те, як якась літня жінка отруїла російських військових їжею, хтось збив банкою домашніх консервованих овочів ворожий дрон, а фермери уганяють російські танки. Бачиш, як наша армія дає відсіч. Ця взаємодія між народом, армією, теробороною і всіма силовими структурами працювала, як один фронт», — описує свої почуття Роксана.

Електроенергія в місті остаточно зникла другого березня. І це значно погіршило настрої маріупольців. У перших числах березня вона вийшла з квартири у пошуках продуктів і побачила розбиті вітрини магазинів.

«Це був момент, коли твій район ще не розбивали бомбами та ракетами, але він вже виглядає, наче з апокаліптичних фільмів і серіалів. Тоді я зрозуміла, що далі буде тільки гірше», — згадує маріупольчанка.

За електроенергією зникла і вода у будинках, оскільки насосні станції не могли працювати без неї. Але Роксану більше лякала відсутність зв’язку, коли неможливо було подзвонити не те що друзям в інше місто, а людям, що жили через декілька вулиць.

У будинку, де мешкала Роксана з родиною, не було якісного укриття, тому спочатку вони вирішили ховатися в коридорі квартири. Але згодом обстріли стали настільки сильними, що залишатися там було просто небезпечно. 7 березня родина перебралася до знайомих, де був більш пристосований для ночівлі підвал, але вони все ж деякий час жили у квартирі знайомих.

Мешканці того будинку швидко скооперувалися і почали готувати разом. Шукати дрова для багаття і ходити за водою доводилося під обстрілами.

«Тоді я зрозуміла, що “кравчучка” — це Тесла від українців. Як би не вона, я не уявляю, як би ми впоралися. Хоча хтось на дошках тягнув воду, а хтось колеса прикрутив до полиць стелажів супермаркету», — розповідає Роксана.

Люди змогли облаштувати свій нехитрий побут і навіть почали потроху звикати до нього. Але це не скасовувало того, що кожної секунди у будинок чи у двір міг влучити снаряд. Поступово всі будівлі зазнавали різних руйнувань.

«Якщо брати до уваги будинки попід дороги, про яку б дорогу я не говорила, вони всі виглядали, наче це Алеппо. Коли я ходила по цім вулицям, то згадувала репортажі з Сирії. Це було реально один в один. Але це твоє місто і твоя реальність. І потім, коли ми вибралися, я почитала новини й зрозуміла, чому воно нагадувало саме Сирію та Алеппо. Росіяни використовували тут ту саму тактику», — вважає дівчина.

Одного разу снаряд влучив у гараж, біля якого Роксана пів години до того збирала дрова на багаття, щоб приготувати суп. Мешканці будинку саме сіли обідати у під’їзді, коли це сталося. Людей, що були у будинку, знесло вибуховою хвилею разом з тарілками.

Знищити себе шматок за шматком

Але не вибухи, не авіабомби й навіть не той уламок, що пролетів у декількох метрах від голови Роксани, був найстрашнішим для неї у блокадному Маріуполі.

Коли вона вибралася з окупації, пройшовши фільтрацію і проїхавши тисячі кілометрів через кілька країн Європи, то написала пост, що набрав тисячі лайків.

У ньому вона описує, як окупація наближалась до її будинку, як люди називали з кожним днем все більше точок, де ворог вже підняв російський прапор і як він згодом з’явився і біля її будинку. Також вона розповіла, як довелося розрізати свої робочі посвідчення і перепустки у сірі зони, куди цивільним їхати було заборонено.

«Смужка за смужкою знищувати своє минуле, свої спогади, досягнення, своє єство. Видаляти з телефона найцінніші кадри з мітингів і акцій, фото друзів, улюблену картину Ван Гога (бо синє небо і пшеничне поле), злочини росіян проти Маріуполя. Найстрашнішим стало усвідомлення, що ти не можеш героїчно захистити своє і своїх від загарбника, як герої та героїні улюблених фентезі-серій. А головною місією стає геть не героїчне — вибратися та врятувати маму з котом, і для цього, шматочок за шматочком, треба було знищити себе», — написала дівчина у своєму пості.

Багатьом маріупольцям доводилося адаптуватися під умови окупації і, наскільки це можливо, адаптуватися під реальність, створену російською армією.

«Я розуміла, що для того, щоб пройти до свого будинку, у дворі якого стоять міномети, краще перепитати у них [російських військових], чи можна це зробити. Але я все одно намагалася відсторонюватися від будь-яких контактів», — згадує Роксана.

Ніхто не має тримати в руках смертельний сувенір

На кінець квітня з Маріуполя з більшою ймовірністю можна було виїхати через росію, ніж вбік Запоріжжя. Цей шлях вимушено обрали багато маріупольців, в тому числі й Роксана. Коли вона завершила свою складну мандрівку через декілька країн і приїхала в Україну, то змогла видихнути.

«Це як одягнути якусь кевларову броню, коли ти знаходишся саме в Україні, в українському місті. Коли бачиш скрізь наші прапори, чуєш нашу мову, бачиш як багато людей говорять нею. В тебе просто теплі хвилі від розуміння, що ти вдома. Зважаючи, що це не твій дім в прямому сенсі, але зараз наш дім — це вся наша країна», — каже дівчина.

У червні її запросили на Тбіліську жіночу міжнародну конференцію, що проходила у червні в Грузії. Цей захід був започаткований Президенткою Грузії Саломе Зурабішвілі. На ньому збираються жінки з усього світу і різних сфер діяльності — політика, активізм, бізнес, культура, медіа, спорт, наука і так далі.

Там вона познайомилася з дівчиною, що колись пережила війну на окупованій росією грузинській території у регіоні Абхазія, а також з іншою дівчиною, що допомагала евакуювати людей з Афганістану, коли у 2021 році там встановилася влада талібів.

Роксану запросили виступити з промовою про війну в України. Враховуючи свій досвід і все побачене в Маріуполі, було важко обрати щось одне.

«Я не спала всю ніч перед виступом. Переписувала промову, щоб вкластись у час. Багато чого хотілося сказати, але в тебе є всього 3-5 хвилин, треба взяти якусь одну історію і на цій історії будувати основний посил. Я обрала історію про уламок, який влетів у кімнату, коли ми спали. Він був у мене з собою, бо я його забрала з Маріуполя з думкою про те, що таким речам можна надати іншого сенсу. Адже цей уламок все ж таки не вбив мене чи когось з моєї сім'ї», — каже Роксана.

Її промова викликала широкий резонанс й інтерес в інших учасниць конференції. Після промови до неї підходили висловити слова підтримки, а журналісти просили дати коментар про те, що відбувається в Україні. Багато хто з тих учасниць, що виступали пізніше, посилались на її промову.

«Основний упор був зроблений на те, що не треба казати й не треба думати, що війна і напад росії на Україну — це вже нормальна ситуація. Не треба втомлюватися від війни й називати це українською кризою, бо ніхто у світі не має тримати в руках сувенір, який його мало не вбив. І основний меседж моєї промови був в тому, що нам потрібно ще більше підтримки та зброї, і не треба нормалізовувати ситуацію», — наполягає Роксана.

Українські ресурси, куди можна повідомити про злочини росії

Офіс Генерального прокурора

Офіс Генерального прокурора разом з українськими та міжнародними партнерами створив ресурс для належного документування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних російською армією в Україні.

Надати інформацію можна за цим посиланням.

«Доказ»

Ще один ресурс, створений у співробітництві державних структур України, профільних відомств і Київської школи економіки. Можна подавати свідчення різноманітних злочинів: від порушень прав людини до завдання рф матеріальних збитків.

Надати необхідну інформацію можна за цим посиланням.

Офіційний бот від СБУ

Служба безпеки України запустила офіційний бот @russian_war_tribunal_bot.

Через бот у телеграмі можна надіслати геопозицію, фото чи відео скоєння злочину росії проти цивільного населення та військовополонених. Це мають бути унікальні відео чи фото, зроблені вами, а не завантажені з мережі.

Скористуватись ботом можна за цим посиланням.

Повідомити можна також у месенджери за телефонами цілодобової гарячої лінії:

•  +38 (068) 1289229 (Signal, WhatsApp, Telegram);
•  +38 (066) 6829937 (Signal, WhatsApp, Telegram);
•  +38 (063) 0665937 (Signal, WhatsApp, Telegram)