Дарья Литовченко
Школа з іграми та доступністю. Як змінилася освіта з новою реформою на прикладі Слов’янська
“НУШ” — абревіатура, відома батькам усіх першокласників. Реформаторська ініціатива змінила нашу уяву про школу та найголовніше — підхід педагогів. Чи готові до нововведень вчителі найдемократичнішої школи Слов’янська, які плюси та чи є мінуси в реформі та як відбувається навчання дітей з інвалідністю дізнались безпосередньо від педагогів.
“Нова українська школа” — це назва реформи загальної середньої освіти, яку реалізує Міністерство освіти та науки. Вона змінює всю філософію навчання та повністю відрізняється від суворого шкільного режиму, до якого ми так звикли. Відтепер урок більше нагадує цікаву гру, ніж звичайний навчальний процес. Головна мета Нової української школі (далі НУШ) вміти застосовувати отримані в школі знання.
Світлана Юріївна та Алла Георгіївна вчителі початкових класів Слов’янської опорної школи. Минулого навчального року вони випустили 4 клас та з вересня прийняли першачків. Відтепер навчати дітей будуть за новою програмою.
“Кожен вчитель працює над самоосвітою і ми вже вивчали цю тему, дещо впроваджували у своїх на той момент четвертих класах. Зараз предмети у нас стали інтегровані. Наприклад, з’явились абсолютно нові: “я досліджую світ”, це на основі природознавства; “творчість” — поєднання образотворчого та музичного мистецтва; “технології” - інформатика разом з трудовим навчанням. Йде зовсім інша програма. Ми вважаємо, що нам самим буде дуже цікаво”, — розповідає Світлана Бугайова.
Парти розставляються так, що четверо учнів сидять навпроти один до одного. Так утворюється команда, обирається капітан. Кожного разу цей склад змінюється незалежно від ступенів успішності. Це вчить дітей командної роботи та виховує лідерські якості. Всі меблі легко пересуваються, тож парти можуть за мить утворити коло або звичні всім нам ряди.
“Не всі батьки розуміють таке розміщення парт. Ми пояснюємо, що діти дуже рідко списують з дошки. Коли потрібно, то виставляємо в ряди”, — кажуть вчителі.
“Цей стіл атрибут кожного класу НУШ. Такі столи заказала наша адміністрація минулого року в кожен клас. Вони рухаються, можна легко пересувати, комплектуються канцтоварами. Можна швидко пересунути, роздати матеріали потрібні та так само швидко зібрати. Ми всі намагаємось зробити закупки однакових канцтоварів. Трошки розрізнити дівчат і хлопців. Приблизно однакові пенали з наліпками — прізвище та ім’я. Так само фарби та контейнери. Загалом обладнання у нас у всіх класах чудове”, — показує Алла Георгіївна.
У класах діє певне зонування. Кабінет розподіляється на 7-8 осередків: читання, дослідження, ігри, навчання, осередок вчителя і так далі. В певному осередку відповідне облаштування.
“Оцінок в молодших школах немає, це виключено. Але вони так хочуть якусь наліпку, позначку, що вони молодці та заслуговують на відмітку. Ми даємо змогу всім дітям розкритися”, — каже Світлана Юріївна.
Щопонеділка вчителі обирають тему, яку вивчатимуть протягом тижня. Наприклад, вода. Все, що пов’язано, всі властивості.
“Тоді намагаємось ходити до школи в блакитному кольорі, якщо є: футболочка, блузочка. Проводимо досліди. Ми таке запроваджували вже у своєму 3 класі, на природознавстві вивчали рослини. На підвіконні стояли тарілочки, в них водорості, мох збирали спеціально”, — згадують педагоги.
При школі для початкових класів працює гурток анімації від Донецького обласного центру технічної творчості дітей та юнацтва. Діти вчаться створювати власні анімаційні ролики. Самі прописують сценарій, малюють або ліплять з пластиліну героїв, знімають на телефони та потім монтують відео, перетворюючи його в повноцінний мультфільм.
Вчителька гуртка Євгенія разом зі Світланою Юріївною та дітьми розробили настільну гру “Перехід до 5 класу”. В ній треба “мандрувати” по островах — предметах. Потрапляючи на острові, потрібно взяти картки з завданнями.
“Якщо фішка потрапляє на кружечок з активним завданням, то діти встають і виконують якісь фізичні вправи. Коли гру розробили, всі, хто ходять до нас на гурток, погралися. Всім дуже подобається. Діти пропонували ідеї для рухомих ігор, самі ліпили фішки з полімерної глини”, — розповідає вчитель гуртка та автор дизайну гри Євгенія Феофанова.
“Вийшло так, що гра ще й заробила диплом на конкурсі “Веб-вітрина” в травні. В серпні нам подзвонили та попросили надіслати не в електронному, а в такому звичайному вигляді. Потім ми представимо її на конгресі, який проводиться Міністерством освіти раз на рік”, — каже Світлана Бугайова.
Школа доступна для всіх
Цього року в початкових класах опорної школи будуть навчатись 5 дітей з інвалідністю. Будівля повністю оснащена всім необхідним для комфорту. Працюють два ліфти між поверхами, облаштовані вбиральні, біля кожного входу є пандуси.
“Це плюс, що в Україні стали впроваджувати інклюзивну освіту. Кожна дитина має право навчатися точно так, як і здорові діти. На інших діток це теж впливає, щоб вони змогли спілкуватися. У мене навчався хлопчик на візку, йому допомагали, спілкувались та грались з ним. Діти терплячі. Якщо дитина довго вимовляє речення, це нормально сприймається”, — розповідає Алла Георгіївна.
У її колеги, Світлани Юріївни, досвід роботи з дітьми з інвалідністю буде вперше. Цього року в її класі таких учнів буде троє.
Педагог не приховує своє хвилювання. Раніше закінчила спеціалізовані курси, все літо вивчала необхідні для роботи матеріали.
“Таким дітям потрібна особлива увага. Десь торкнутись, десь прошепотіти, сказати, обійняти. А в класі ж є ще діти. Були побоювання, що я не впораюсь. Наприклад, коли дитина вскочить і побіжить до конструктора. Асистент в цей час допоможе. Думаю, все одно спочатку буде складно, та я себе налаштовую на таку роботу. Багато дивлюсь навчальних відео на цю тему, вивчаю літературу”, — каже вчителька.
Два з трьох перших класів опорної школи інклюзивні. В них мають навчатись не більше трьох учнів з особливими потребами. Інші — індивідуально.
У кожному такому класі вчителю допомагає асистент. Це нова професія, яка існує в школі два роки. Педагоги закінчують дефектологічний факультет педагогічного університету та спеціалізовані курси.
Для дітей старшого віку в школі є команда супроводу. Це логопед, вчитель-дефектолог, психолог. Вчитель, який працює з інклюзією, отримує додаткові кошти — 20% до заробітної плати.
Для навчання в інклюзивному класі дитині потрібен висновок з інклюзивного ресурсного центру чи заключення психолога педагогічної комісії. Тоді розробляється індивідуальна програма розвитку.
“Ще не всі батьки знають про таку можливість навчання. Багато хто боїться відправляти таких діток до школи, думають він отримає якийсь інший атестат або що. Але для дитини таке навчання легше. Він сидить так само як і всі учні за партами, але у нього індивідуальна програма розвитку на основі висновків лікарів”, — вважає Світлана Юріївна.
“Головне, щоб батьки погоджувались і йшли на контакт. Не всі признають вади в розвитку своєї дитини. Соромляться оформлювати потрібні документи. Ось тоді, без індивідуальної програми розвитку, можуть виникнути складнощі. Педагоги не медики та не мають права казати батькам про особливий підхід до дитини”, — додає вчителька.
За словами асистентки вчительки Діани, сучасні діти засвоюють матеріал НУШ набагато легше, адже основна діяльність ігрова. Через гру вони пізнають набагато більше та їм легше зрозуміти матеріал.
Одразу перелаштуватись з дитячого садка під більш наукові задачі доволі важко.
“Дітям з інвалідністю легше знайти спільну мову в початковій школі. Тоді в однокласників виникає багато питань: а чому дитина така, чому він кричить, наприклад. Ми пояснюємо й тоді діти розуміють, що треба з розумінням відноситись до таких дітей. Вони всі разом спілкуються, граються і допомагають один одному”, — розповідає Діана.
Також на групі продовженого дня можна відвідувати додаткові заняття: у вчителя-дефектолога, логопеда, психолога. Це дозволяє досягти більшого прогресу аніж лише заняття в школі.
Навчання для дітей в окупації
У школі працює дистанційна програма для дітей з окупованих територій. Минулого навчального року Світлана Юріївна таким чином викладала математику та “Я досліджую світ”. У віртуальному класі було до 40 дітей. За словами вчительки, якщо спочатку навчались здебільшого старші діти, зараз з’являються багато першачків.
“Минулого року ми не просто публікували відеопрезентацію, але й проводили відеоконсультації. Іноді навіть батьки просили поспілкуватись з ними по скайпу чи вайберу. Уточнювали, як вирішувати приклади чи задачі. 5 хвилин консультації ввечері — це для мене зовсім не складно. Я українською пояснювала матеріал і вони дуже вдячні за це. Тобто, не тільки викладаємо матеріал у сухому вигляді, а й працюємо дистанційно. Навчилися такого формату швидше завдяки пандемії”, — каже Світлана Бугайова.
Як розповідає вчителька, українські підручники батькам в ОРДЛО здаються складнішими, ніж книжки за російською програмою навчання. В деяких школах на окупованій території залишили одну годину української мови, як факультатив. Але цього замало, багато скаржаться, що не вистачає для якісного навчання.
“Одна бабуся мені говорила, що вони настільки чекають перемоги, щоб Україна знову повернулася, що проводять у своїй родині день української мови. Цілий день розмовляють українською. Так дитині значно легше сприймається. Мені було дуже приємно це чути”, — розповідає педагог.
За словами вчителів, деякі учні з окупованих територій сходять з дистанції, але більша частина залишаються.
Багато хто охоче виконують завдання і дуже хочуть вчитись. Деякі учні цього року перевелись до школи вже офлайн.
Дистанційно займаються не лише з непідконтрольної частини Донецької області, а й з інших регіонів. Є навіть учні з Києва. Батьки можуть самі обирати спосіб навчання найбільш зручний для родини.
“Дуже шкода дітей, які звикли до гаджетів. Їх вже складно від них відірвати. Тому навчання потрібне ось тут, в класі, серед дітей, з живим вчителем. Хоча зараз багато професій, які не вимагають, щоб людина ходила на роботу. Але все ж таки ми вважаємо, що дітям краще гратись у рухові та настільні ігри, спілкуватись між собою. Дітям самим це подобається, вдома цього немає. Батьки не приділяють так багато уваги, на жаль”, — додають вчителі.
Читайте також: Обличчя надії в часи війни. Як живе вчителька зі знаменитого муралу в Авдіївці
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
3451
