Розмінувати чи залишити? Як Сіверський Донець очищуватимуть від залишків мін та військової техніки

Після завершення бойових дій постане питання розмінування Сіверського Донця та відновлення його екосистеми. Східний Варіант дізнався, як це може відбуватися та що потрібно враховувати.

У чому проблема?

Сіверський Донець засмічений мінами та військовою технікою

Сіверський Донець є основним джерелом водопостачання східних регіонів України. До повномасштабного вторгнення тут щорічно забирали воду для різного роду потреб. Сама річка є надзвичайно складною і чутливою екологічною системою з нерівномірно розвиненою гідрографічною мережею, складним водогосподарським комплексом та розгалуженою системою каналів.

Після повномасштабного вторгнення ця водойма стала природною перепоною для окупантів. Російська армія намагалася її форсувати, перенаправляючи військову техніку та снаряди через штучні переправи. Українська артилерія била по них, щоб стримати наступ ворога. Наслідком став витік паливних матеріалів у річку та засмічення її залишками військової техніки. Також річку та її узбережжя замінували.

Який зараз стан річки

У Сіверсько-Донецькому басейновому управлінні водних ресурсів (БУВР) повідомили, що за результатами державного моніторингу поверхневих вод Сіверського Донця, який проводився протягом 2023 року, у місцях питних водозаборів Донецької та Харківської областей концентрації фізико-хімічних показників та металів не перевищують «Гігієнічних нормативів якості води».

У водах річки в Донецькій області підвищені концентрації амонійного азоту та нітритів, що може бути повʼязано з веденням бойових дій у регіоні. Минулого року фахівці зафіксували вміст нафтопродуктів у межах нормативних значень (концентрація 0,028 мг/дм³ при нормі 0,3 мг/дм³). Оскільки раніше нафтопродуктів у відібраних пробах річки не було, то вони теж могли з’явитися  внаслідок військових дій.

Для відстеження впливу військової агресії рф із жовтня 2022 року та впродовж 2023 року моніторили масиви поверхневих вод Харківської області. Дослідження проводилися щотижня з метою встановлення шкоди, завданої злочинними діями агресора, як через застосування різних видів озброєння та військової техніки, так і внаслідок пошкодження інженерної інфраструктури, очисних споруд, а також створення неналежних санітарних умов проживання населення на територіях, які перебували в тимчасовій окупації.

За результатами таких досліджень зафіксували перевищення екологічних нормативів кадмію (у 1,7 раза) та поліароматичних вуглеводнів (до 15 разів). В усіх пунктах забору були підвищені середньобагаторічні показники нафтопродуктів, що також повʼязано з веденням бойових дій у регіоні.

Після російської терористичної атаки на нафтобазу Харкова 9 лютого, унаслідок якої вилилися і загорілися нафтопродукти, за дорученням Держводагентства запровадили моніторинг можливого погіршення якості води в суббасейні Сіверського Дінця та в місцях питних водозаборів Харківської та Донецької областей. Його метою буде зʼясувати масштаби та наслідки аварійного забруднення вод у східних регіонах України.

У Сіверсько-Донецькому БУВР не можуть точно сказати, наскільки річка забруднена вибухонебезпечними предметами, бо ще не проводили детального дослідження. Але факт засмічення водойми не заперечують.

У рамках міжнародної технічної допомоги для посилення потенціалу лабораторії ми отримали необхідний прилад для аналізу води на вміст вибухонебезпечних речовин, що дозволить надалі визначати певні вибухонебезпечні речовини», — розповів начальник Сіверсько-Донецького БУВР Сергій Трофанчук.

Які наслідки несе для річки засмічення мінами, снарядами та військовою технікою

Є 4 основних напрямки впливу снарядів та військової техніки на водоймище, пояснює доцент кафедри екологічної та цивільної безпеки УДУНТ та координатор мережі «Довкола» Максим Сорока.

Максим Сорока додає, що цей вплив не є суттєвим, тому що здебільшого такі предмети зроблені з матеріалів, які не є токсичними для гідробіонтів (морських та прісноводних організмів, що живуть у водному середовищі).

Третій — це наявність у воді техніки, яка виділяє у водну товщу нафтопродукти або електролідит акумуляторів. Це формує додаткову небезпеку і необхідність швидше на це реагувати. У такому випадку з них витікатимуть нафтопродукти та паливно-мастильні матеріали, що поступово забруднюватимуть водойму.

Останній вид впливу — це залишення техніки у водних середовищах, але такої, яка не виділяє нафтопродукти чи електролідит акумуляторів. Така ситуація менш небезпечна, ніж у попереднього виду впливу. Тому таку техніку можуть залишати у водних середовищах.  Максим Сорока каже, що в Україні вже є такий досвід. Адже й досі в нашій країні знаходять бомби та міни у водоймах із часів Другої світової війни. Довгий час вони перебували у водному середовищі, але не спричинили його повного вимирання. Це потрібно також враховувати. Такі предмети будуть окислюватися, ржавіти, і водночас із них у воду потраплятимуть сполуки металів.

«Вивчаючи досвід світових війн, треба розуміти, що водне середовище навчилося нормально ставитися до таких об’єктів, якщо вони не розірвалися. І досі багато чого знаходиться в болотах, озерах і річках. Але поки воно не розвивається і не створює оцю гідробаричну загрозу, воно там може довго існувати», — каже Максим Сорока.

Як проводили після Другої світової війни, так і після російсько-української потрібно буде проводити гуманітарне розміновування водоймища. Тобто таке, завдяки якому гарантують безпеку людини та можливість користування цією водою. Але як це може відбуватися у випадку із Сіверським Донцем, біля території якого досі проходять бойові дії?

Яке рішення?

Гуманітарне розмінування річки

Щоб водойми відновили свій природний та господарський потенціал, а також, щоб люди перебували у безпеці, а воду можна було використовувати, проводять гуманітарне розмінування. Розмінування у воді складніше, ніж на поверхні. Адже завжди є ризик гідробаричного удару.

«Фахівці, які займаються гуманітарним розмінуванням водних обʼєктів, мають подбати про свою безпеку, про безпеку тварин і рослин, які залишилися, і подбати про відновлення екосистеми водоймища. Водолази-сапери, коли розуміють, що небезпечно піднімати з дна обʼєкт, то виконують контрольований вибух або знищення на дні. Тобто самі спричиняють гідробаричний удар. Насправді це дуже часто трапляється», — розповідає Максим Сорока.

Еколог зазначає, що насамперед потрібно розуміти суспільно-економічну користь водного обʼєкта та його ресурсів. Якщо користь для суспільства велика, тоді погоджуються на ризик виникнення гідробаричного удару під час розмінування. У такому випадку фахівці готують запас живих організмів, щоби після розмінування відновити життя на очищеній ділянці.

«Після розмінування ділянки річки очищають, а потім заселяють ті живі організми, які вимерли. І розмінування таке проводиться ділянками до одного кілометра. А якщо це річки чи озера, у яких немає потреби людини, то особисто я б просто не чіпав. Це з погляду ресурсів, які на це потрібно використати», — каже Сорока.

Додатково треба враховувати, що у водоймі Сіверського Донця є багато гідротехнічних водозабірних споруд. У річці постійно відбуваються переміщення, через що її екосистема і здатна до швидкого відновлення. Але цей процес загрожує переміщенням вибухонебезпечних предметів у воді. Так виникає ризик, що міна підійде до гідротехнічної споруди та розірветься. Це спричинить проблеми для водозабору та господарського користування нею.

Також Сіверський Донець проходить на водозбірній площі з неймовірною інтенсивністю воєнних дій. Тобто снаряди чи міни звідти теж можуть потрапити до води.

Усі заходи, у тому числі розмінування, направлені на те, щоби був досягнутий добрий стан, або його не погіршення.

За словами фахівця, ресурси Сіверського Донця дуже активно використовувалися в господарському обігу до повномасштабного вторгнення (приблизно 40 % ресурсів). Тому для їх подальшого використання точно доведеться проводити розмінування.

Досвід зарубіжних країн після Другої світової війни

Чорне море було активним місцем бойових зіткнень під час Другої світової війни. Тут проходили морські бої, тонули танки та артилерійські пушки, падали військові літаки. У 2022 році в журналі Hydro International дослідники Лаурентіу-Флорін Костянтину, Ойген Русу та Марія-Емануела Михайлова опублікували досвід очищення румунського узбережжя після боїв Другої світової війни.

Вони описали, що після 1945 року у водах Чорного моря залишилося багато снарядів та мін, які збереглися до наших днів. Під час Другої світової війни вздовж сучасного румунського узбережжя було встановлено понад 20 мінних загороджень, усього близько 3000 морських мін різних типів, плюс понад 3000 захисних мін і засобів захисту. Румунські та німецькі війська встановили ці мінні поля за допомогою спеціалізованих кораблів.

У той же період радянські війська встановили невідому кількість магнітних мінних полів уздовж румунського узбережжя. У період із 1946 по 1948 рік радянські війська провели перші днопоглиблювальні роботи, і значну кількість мін було знешкоджено шляхом цих  робіт чи підриву. Згідно з вивченими документами, у період з 1946 по 1960 рік було знищено днопоглибленням, обстрілами або підривами близько 600 мін і 300 захисних буїв.

Але значна кількість мін усе ще лежать на дні румунської частини Чорного моря, представляючи потенційну загрозу довкіллю.

Отже, на прикладі Румунії можна побачити, що розмінування Чорного моря проводилося на певних ділянках, які мали первинне значення для людей. Ті ж місця, які мало використовувалися, не чіпали.

Розмінування за ділянками чи природний заповідник

Максим Сорока розповідає про можливий підхід до розмінування Сіверського Донця. Річку можна поділити на зони, виокремивши ті, які дійсно будуть потрібні для людини. Це місця біля мостів, естакад, де були понтоні переправи тощо. Тобто там, де велика ймовірність того, що затонула техніка чи снаряди.

«Також розділити на зони, у яких водозбірна площа землі під великим кутом, на яких проводилися активні бойові дії. І там стояли або наші війська, або війська окупантів. Тому що зазвичай мінне забруднення водних обʼєктів виникає не в місцях проведення бойових дій, а в місцях стоянок. Розумієте, усю річку ніхто розміновувати не буде. Така ідея є, але вона не підтверджується практикою. І досі ми знаходимо “подарунки” від Другої світової війни, хоча СРСР теж проводили ці розмінування», — каже Максим Сорока.

За словами еколога, розмінуванням річок займаються військові. Після цього там працюють гідротехнічні інженери, і тільки потім приходять екологи, щоб відновити екосистему.

Михайло Яцик пригадує досвід Європи, де після Першої та Другої світової війни на водоймах, які були сильно заміновані, організовували природний заповідник. Режим такого заповідника обмежує господарське використання та втручання діяльності людини. Тоді він не нестиме загрозу ні довкіллю, ні людині. Такий варіант розвитку подій також треба враховувати.

***

Поки що говорити про практику розмінування Сіверського Донця зарано. Для початку треба, щоб завершилися бойові дії та були деокуповані території. Тільки тоді держава організує розмінування водних об’єктів. І водночас важливість Сіверського Донця доведена для східних регіонів України. Тому його розмінування — це питання часу, але воно обов’язково буде. Описані в статті рішення можуть бути використанні для цього.