Відновити бізнес під час війни: як швейне виробництво з Маріуполя перенесло роботу у Дніпро

Після 2014 року на Донеччині розпочався проєкт з підтримки регіональних підприємців “Український донецький куркуль”. Фінансова допомога була надана понад 200-м бізнес-проєктам. Одним з таких стало “Марі і Поль” – швейне виробництво з Маріуполя. Власниця Руслана Щербина вкладала у розвиток власної справи увесь час та сили. І це приносило свої плоди. Всього за кілька років “Марі і Поль” стало впізнаваним брендом міста та обзавелося багатьма клієнтами. Та планам і перспективам завадило руйнівне повномасштабне вторгнення Росії… 

У чому проблема?

Руйнація бізнесу через повномасштабну війну 

До повномасштабної війни на Донеччини та Луганщини зʼявилось багато нових та цікавих підприємств. Власники максимально вкладались та розвивали свою справу, сподіваючись підкорювати нові вершини. Та у висновку зазнали величезних збитків та втрат. 

Чи не найбільше постраждав сектор мікро-, малих та середніх підприємств (далі – ММСП). У 2020 році на його частку припадало 73% зайнятості в країні та 63% валового обсягу продажів, про це йдеться у звіті щодо оцінки впливу війни на ММСП за 2022 рік. До повномасштабного вторгнення майже дві третини українських ММСП працювали у регіонах, де проходили або продовжують проходити активні бойові дії. 

Тільки станом на травень минулого року збитки малого та середнього бізнесу оцінювались у 64-85 млрд доларів. За даними опитування Advanter Group, тоді 49% підприємств цього сектору були зупинені або майже зупинені. 

Опитування Європейської Бізнес Асоціації у травні цього року показали, що лише 6% підприємців малого та середнього бізнесу України не зазнали жодних втрат, 24% зазнали впливу внаслідок бойових дій, а 7% мають активи на окупованих територіях. 

І Руслана Щербина з Маріуполя теж стикнулася з проблемами. 

Текстильне виробництво у приазовському місті

Руслана народилась та виросла у Маріуполі. Тут одружилась, тут народила першу дитину. До приазовського міста у дівчини зародилось і залишається щире кохання, яке зараз перетворилось на сильний та постійний біль.

Коли Руслана виграла грант від “Українського донецького куркуля” та постало питання про назву, вона вирішила віддати шану рідному Маріуполю. Так зʼявилось швейне виробництво “Марі і Поль”.  Для Руслани це був справжній стартап, адже до цього вона ніколи не мала справи з бізнесом. Зізнається, що для цього доводилось багато вчитися.

Майбутня підприємиця самостійно написала заявку на грант та склала до нього бізнес-план, це був для неї перший досвід. Тому коли отримала листа про перемогу, то спочатку не могла у це повірити. Це був 2017 рік. Тоді здавалось, що усе тільки починається. 

День народження “Марі і Поль” – 8 серпня 2018 року. З того дня офіційно було запущено виробництво іграшок, подушок, пледів. Для цього орендували спочатку 200 кв. метрів приміщення, які у 2022 році перетворились на 700 кв. метрів. Але до цього потрібно було ще дійти. 

Почавши роботу Руслана думала, що успіху не буде: замовлень було мало, справа не йшла. Але поступово вироби “Марі і Поль” ставали популярними у місті.

“Можливо, все це було б трошки швидше. Але я дізналась, що чекаю дитину. Це теж трошки ускладнило усе. Після народження сина мені допомагала свекруха, а іноді я брала його з собою на роботу. Потім нас підвів COVID. Іграшки в карантин майже ніхто не купував, магазини були зачинені. Тоді ми почали шити одяг, і наші справи різко пішли вгору. Ми почали добре заробляти та мати стабільний дохід. Могли стабільно докуповувати обладнання, найняли більше працівників”, – розповідає Руслана Щербина.  

Через деякий час після того, як виробництво було запущено, Руслана почала брати участь у тендерах. За результатом одного з таких тендерів розпочалась співпраця “Марі і Поль” та маріупольської міської ради.

“Одного разу в мене виникла ідея створити іграшку-чайку, яка могла б стати символом нашого приазовського Маріуполя. Її розробила наша дизайнерка, і ми випустили її у продаж. Тоді я подавалась на грант від міської ради “Бізнес-бренд міста”. І я прийшла на захист з цією чайкою. Коли її побачили (представники міськради – ред.), то вона дуже сподобалась. Вони  попросили її подарувати. І в принципі попросили її зняти з продажу, щоб вона продавалась лише у брендованих сувенірних крамничках Маріуполя. Я погодилась”, – пригадує Руслана. 

Зараз відома чайка Мартін вже продається для усіх маріупольців.

2022 рік мав бути насиченим для “Марі і Поль”. Планували переїхати у нове велике приміщення, зробити ремонт та докупити ще більше обладнання. Тоді тільки-но купили машинку для кнопок, яка значно пришвидшувала роботу. Здавалось, що нічого не зможе завадити подальшому розвитку. 

Власноруч створений бренд ризикував перетворитись на руїни

У перший день повномасштабного вторгнення Руслана з чоловіком та трирічним сином виїхала з Маріуполя без речей чи хоч якогось обладнання. Це був останній день, коли вона бачила своє рідне місто. На той момент ще ціле та вільне.  Зараз жінка ні про що не шкодує. Каже: “Я рада, що мій син не присідає від звуку трамвая”. 

Не змогла родина умовити виїхати з собою свекруху та бабусю Руслани. На щастя, вони вижили у пекельній блокаді. Та коли бабуся підприємиці вийшла з підвалу, то важила 30 кг. 

У місті родина мала дві квартири. Одна з них зазнала руйнувань, доля другої Руслані зараз маловідома. У приміщенні виробництва, яке розташовувалось на першому поверсі та мало добрий підвал, під час блокади ховались люди.

Багато речей родини у Маріуполі було вкрадено мародерами. У  тому числі й коштовні тканини з виробництва. 

Яке рішення?

Вивезти обладнання з окупації та відновити роботу

Спершу родина виїхала до Чопу, що у Закарпатській області, де жила мама Руслани. Втім, через кілька тижнів жінка зрозуміла, що не хоче там залишатися. Тому родина переїхала до Дніпра. Спочатку була розгубленість. Але влітку Руслана зрозуміла, що має продовжувати те, над чим працювала такою кропіткою працею останні роки. 

“Влітку активно працювали гуманітарні коридори. Я бачила, що люди виїжджали, хоча історії були різні. Спочатку я вивезла кішку з Маріуполя. А потім звернулася до перевізників, щоб вивезли обладнання. Вони (окупанти – ред.) і до цього приходили до нас у цех. Усі знали, що там виробляють. Вони прийшли й сказали, що там повинні шити форму. Після цього дівчата, які там залишились, перевезли обладнання в надійне місце. Звідти ми його і намагались евакуювати”, – розповідає Руслана Щербина.

Вивезти змогли одну з вишивальних машин та частину тканин. У цьому допомагала співробітниця “Марі і Поль”, яка у той момент виїжджала з міста з трьома дітьми. Для провезення обладнання через російські блокпости була придумана ціла легенда. 

“Вона їм розповідала, що ця машинка зламана, що її осколками побило, що її тільки у Дніпрі полагодять, що там перегоріло те і се. Машинку вивезли, хоча вона трошки постраждала. Але ми й купували її у Дніпрі, тут нам продавець приїхав і усе полагодив”, – пригадує Руслана. 

Вже з частиною вивезених речей стало можливим відновлювати виробництво. 

Як це працює?

Руслана каже, що запуститися змогли восени, але це не такий запуск, який був раніше: 

“Все те, що зараз відбувається, невеличкі закази, це не той рівень, який був раніше. І все воно таке мізерне, взагалі дуже часто опускаються руки, тому що це не та робота, яка була раніше. У нас головний напрямок був – іграшки, але зараз вони мало кому потрібні. Зі мною зараз тільки одна співробітниця з Маріуполя. Швачок у Дніпрі зараз знайти дуже важко, тому що тут усіх забрали швейні виробництва, які виготовляють військову форму. Зараз у мене дуже болить серце за усе, що відбувається. 24-го числа нас помножили на нуль – все моє життя, всі мої досягнення”.

У Маріуполі лишилось обладнання на 3 мільйони доларів за старим курсом, каже Руслана. Тому після деокупації міста Руслана зможе не тільки знову побачити рідний Маріуполь, а й вивезти залишок обладнання для повного відновлення роботи. 

 Сьогодні “Марі і Поль” виготовляє дитячі речі, іграшки, текстильні вироби. Цього достатньо, щоб триматись на плаву, але замало, щоб працювати у повну силу.

Руслана продовжує робити все, щоб підтримувати своє виробництво. Вже після перезапуску отримали грант, який виграли ще до повномасштабної війни. Подаватися на фінансову підтримку продовжує і досі. Паралельно бере участь у різних виставках та презентаціях. Наприклад, нещодавно Руслана представила свою продукцію на виставці “Схід-Експо 2023”.

Продукцію продають через маркетплейси та Instagram. Та підприємиця зізнається, що досі не знає, як їй бути далі: 

“Я навіть думала щось перепрофілювати, виготовляти щось інше. Та на це мають бути кошти, щоб запустити щось нове, над цим повинні працювати професіонали. На те, щоб навчати людей з нуля, в мене немає ні часу, ні коштів. Зараз у мене немає кваліфікованих робітників, які були у Маріуполі. Дуже важко”.

Та все ж Руслана не покладає рук: отримує нові замовлення,  оновлює соціальні мережі, також продовжує співпрацювати з маріупольською сувенірною крамничкою. “Це крапля в морі”, – каже вона.   Та саме її діяльність допомагає багатьом маріупольцям у ці складні часи отримати улюблену іграшку або символ міста. 

“Моє виробництво має знаходитись у Маріуполі. Я маю сплачувати туди податки. Бо якщо ми усі поїдемо з міста, хто буде його піднімати? Після деокупації, коли я буду бачити, що моїм дітям там безпечно, то я повернусь. І я планую повернути бізнес до Маріуполя. Людям потрібна буде робота. І взагалі, наше виробництво таке символічне, воно просто повинно бути у Маріуполі”, – каже Руслана.

Зараз жінка чекає другу дитину. Та часу на декретну відпустку знову немає. 

Невідомо, коли і як пройде деокупація Маріуполя. Та поки є маріупольці та маріупольчанки, які вже готові їхати та підіймати місто, можна бути впевненим, що місто відродиться та відбудується. 

Руслана залишається у Дніпрі, продовжує працювати, сплачує податки державі та вже створює нові робочі місця. А разом з цим – планує підтримувати виробництво та чекати деокупацію рідного Маріуполя.

***