Історія
«Перетин кордону відчула як повернення додому»: шлях маріупольчанки з окупованого міста
У липні цього року Марія Короткова виїхала з тимчасово окупованого Маріуполя — міста, яке росіяни захопили у травні 2022 року. Про життя в окупації, евакуацію та початок всього з нуля маріупольчанка розповіла спеціально для Східного Варіанта.
Марія народилася й виросла в Маріуполі. Саме тут вона зустріла майбутнього чоловіка, згодом у подружжя народилися діти.
Маріуполь після 2014 року
Війну у 2014 році сім’я зустріла вдома. За словами Марії, вже тоді було зрозуміло: так званий “референдум”, який росія проводила на сході України, зокрема й у Маріуполі, не віщував нічого доброго.
“Ми з чоловіком не ходили на цей “референдум”. Пам’ятаю, що підтримували його здебільшого пенсіонери, які ностальгували за радянським минулим”, — згадує Марія.
У червні 2014 року українські військові звільнили Маріуполь від російських бойовиків. Однак 24 січня 2015 року — військовослужбовці рф обстріляли з артилерії мікрорайон “Східний”. За даними міськради Маріуполя, тоді загинула 31 людина, понад 100 — отримали поранення.
“З часом, до 2022 року, в місті стало спокійніше. Маріуполь розквітав, ми прагнули європейського майбутнього й будували плани на життя. Наприклад, ми вже забули, що таке готівка в транспорті — заходили й оплачували проїзд за допомогою QR-коду”, — згадує героїня.
рф повернулась із новою силою
Чоловік Марії — військовослужбовець, тож розмови про можливе повномасштабне вторгнення в родині виникали не раз. Уже 20 лютого він перебував у військовій казармі, а 22 лютого Марія бачила його востаннє перед довгою розлукою.
24 лютого 2022 року вона прокинулася від сповіщень на телефоні. У шкільному чаті батьки обговорювали, чи вести дітей до школи, чи залишати вдома. Відкривши новини, Марія прочитала про масовані російські удари по українських містах.
Родина усвідомлювала: Маріуполь — одна з головних цілей для російської армії. Тож першочерговим завданням було вивезти дітей з міста.
“Почалося справжнє виживання”
“Уже 3 березня в місті повністю зникли зв’язок, газ і вода. Тоді росіяни почали обстрілювати Маріуполь з артилерії. Я казала сусідам, що найбільше боюся авіаударів — і після 8 березня саме це й почалося. Армія рф руйнувала місто з усього доступного озброєння, зокрема з авіації. Будинки складалися на очах”, — ділиться героїня.
Під час блокади вона залишалася у своїй квартирі на першому поверсі.
“Вікна вибило, тож ми заклеювали їх целофаном. Разом зі мною жили ще дев’ятеро сусідів — верхні поверхи повністю згоріли. Готували їжу на вогнищі, носили її й літнім людям у підвал, бо ті зі страху майже не виходили назовні. Почалося справжнє виживання, тому ми об’єднувалися”, — розповідає жінка.
Маріупольчанка вирішила залишатись в місті, бо переймалась за процес проходження фільтрації під час виїзду. Після заходу росіян у Маріуполь перевірки запровадили навіть на виїздах із районів.
Окупація Маріуполя
У зруйнованому та вже повністю окупованому Маріуполі місцеві, які залишились, мали самостійно організовувати свій побут в умовах повністю знищеної інфраструктури:
“Сусіди допомогли мені з бочками для води й під’єднали їх до водостоку — під час дощу туди набиралася вода. Згодом інший сусід провів електрику до квартири, бо “комунальники” відмовилися щось робити через згорілий лічильник”, — згадує Марія.
Поступово росіяни почали забудову так званого іпотечного житла. Обіцяли відновити будинки для маріупольців, однак на практиці квартири здають в іпотеку. Придбати таке житло мають спроможність лише громадяни росії, тож місцеві залишаються ні з чим, каже жінка.
За її словами, до міста масово приїжджали узбеки, чеченці, дагестанці. З кожним місяцем окупації Марія все більше відчувала себе чужою у рідному місті.
Згодом жінка влаштувалася працювати флористкою. Там їй доводилося спілкуватися з росіянами, яких у Маріуполі ставало дедалі більше. Заходячи до квіткового магазину, вони часто нарікали на місто й порівнювали його зі своїми російськими.
“Я відповідала їм, щоб вони поверталися до себе додому”, — каже Марія.
У 2023 році діти Марії повернулися до міста й були шоковані масштабами руйнувань.
“У Маріуполі вони пішли до школи. Там директорка відразу заявила, що учні та батьки мають забути про своє українське минуле й усвідомити: тепер вони живуть у росії”, — розповідає жінка.
За словами героїні, попри активну російську пропаганду в освітній програмі, далеко не всі діти сприймали окупаційну владу. Насильне нав’язування російської ідентичності часто викликало спротив.
Кожен рік в окупації ставав усе нестерпнішим. Особливо після того, як загарбники почали активніше говорити про необхідність переоформлення документів на житло за російськими зразками. Саме тоді Марія всерйоз замислилася про виїзд з міста. Утім, самостійно знайти перевірену інформацію про евакуацію з окупованого Маріуполя було складно.
На запитання журналістки про те, якої інформації найбільше бракує людям в окупації, героїня відповідає:
“Хочеться бачити більше інформації про життя в українських містах, що воно продовжується попри війну. Російська пропаганда в окупації постійно розповідає, що в Україні не залишилось нічого живого. Потрібна також інформація про допомогу для людей, які повертаються з окупації на підконтрольну територію України”.
Шлях евакуації з Маріуполя
У 2025 році Марія дізналася, що її чоловік вийшов із російського полону, і зрозуміла: потрібно наважуватися на виїзд.
“Перед дорогою я читала інструкції від перевізника: яких слів у розмові з ФСБ краще уникати, до чого потрібно бути готовою. Мені пощастило — спілкування тривало лише 45 хвилин. У дітей телефони не перевіряли”, — каже жінка.
Героїня розповідає, що під час фільтрації співробітники ФСБ повністю перевіряли телефони, читали листування, розпитували, чому родина виїжджає з Маріуполя.
Далі шлях Марії до підконтрольної Україні території пролягав через Білорусь. На кордоні працює гуманітарний коридор “Мокрани — Доманове” (Волинський гуманітарний коридор). На Волині Марію з дітьми зустріли волонтери, які одразу запитали, чи потрібна допомога.
“Перетин кордону я відчула як повернення додому. Рідний прапор, рідні шеврони на формі прикордонників”, — з усмішкою пригадує маріупольчанка.
Попереду на Марію чекала довгоочікувана зустріч із чоловіком. А діти нарешті змогли обійняти свого батька.
Життя з нуля у Києві
У Києві сім’я оформила статус ВПО та згодом отримала підтримку від центру “ЯМаріуполь”. В Офісі Омбудсмана доньці допомогли зі вступом до вищого навчального закладу — українських документів про закінчення середньої освіти вона не мала.
“Я не очікувала, що буде стільки підтримки від благодійних фондів. Вони постійно телефонують, запитують, якої допомоги потребує наша сім’я. Зокрема, видають ваучери на одяг, а деякі фонди можуть покривати витрати на оренду житла”, — розповідає Марія.
Також після нічних атак по Києву сім’ї телефонують психологи, аби дізнатися, як вони перенесли обстріли, та пропонують допомогу.
На запитання, що допомагає Марії триматися сьогодні, вона впевнено відповідає: сім’я.
“Ми нарешті всі разом. Тримаємось одне за одного”, — говорить героїня.
***
Якщо ви, або ваші рідні шукають інформацію про виїзд з тимчасово окупованої території України, ви можете звернутися до громадської організації Helping to Leave:
- “Гаряча лінія”: +38 (093) 177 64 58;
- Telegram-бот;
- Офіційний сайт.
Можете також звернутися до Офісу Омбудсмана:
- Гаряча лінія: 0800-50-17-20; 044-299-74-08;
- Звернення через чат-бот “Омбудсман України” у Телеграм: @ukraine_ombudsman_bot. У чат-бот можуть звертатися громадяни України, які перебувають на тимчасово окупованій території або ж примусово депортовані до рф.
Маргарита Борисенко
