"Деталі про полон можуть нашкодити тим, хто ще там". Розмова з дружиною визволеного азовця

Українська сторона зазнавала втрат, але надзусиллями продовжувала боротьбу. Згодом Україна домовилася про вихід спочатку цивільних, а потім і військових з території заводу. Так Андрій опинився у російському полоні в Оленівці.

Зараз він на свободі. Проходить реабілітацію та поступово відновлюється після усього пережитого.

«Східний Варіант» поспілкувався з його дружиною Наталею Волковою. Вона розповіла про умови утримання у полоні, про стан чоловіка, а також про те, як українці можуть боротися за визволення усіх інших полонених.

«Умови жахливі, але наші хлопці непереможні»

Увечері 21 вересня у Наталі Волкової задзвонив телефон. Дзвінок надійшов з незнайомого номеру українського оператора. Проте голос, який вона почула у слухавці, був добре знайомим. Це дзвонив її чоловік — військовослужбовець полку «Азов» Андрій.

Він сказав: «Наталю, я в Україні. Все добре». Вона розплакалася.

Андрій провів у російському полоні чотири місяці, перебуваючи в Оленівській колонії на окупованій території Донеччини. Не вдаючись у подробиці, Наталя розповідає про неналежні умови утримання українських військових.

«Умови жахливі. Але наші хлопці непереможні. Вони самостійно шукали можливості, щоб облаштувати свій побут, як це відбувалося й на “Азовсталі”», — каже Наталя.

За час оборони Маріуполя, «Азовсталі» і полону Андрій втратив понад 30 кілограмів ваги. Наталя припускає, що більша частина ваги була втрачена саме під час полону.

«Раціон був, м’яко кажучи, скромним. Деталі розповідати поки не маю права», — каже Наталя.

Випадки фізичного і морального тиску на українських військових у полоні вона коментувати відмовляється і підкреслює, що це може нашкодити тим, хто досі там утримується.

«Дуже хочу, щоб всі, хто буде давати якісь коментарі з цього приводу, не розповідали яскравих деталей, бо в полоні досі залишаються наші хлопці та дівчата. Люди, які це пережили та залишилися при здоровому глузді, мають зрозуміти, що це все ще відбувається там. І всі ці коментарі, які розлетяться по ЗМІ, можуть спрацювати проти тих, хто залишається в полоні. Всю цю інформацію ми залишимо для спецслужб, які будуть займатися цими питаннями. Це все піде не для ЗМІ, не для обговорення громади, а для доказів у міжнародні суди», — зазначає дівчина.

Увага до визволених — максимальна

Андрій поступово відновлюється після полону. До усіх обміняних ставляться з особливою увагою і надають допомогу на кожному етапі.

Андрій зізнався Наталі, що сам не очікував такої теплої зустрічі з волонтерами та медпрацівниками, яких перших побачив після полону. 

«Організація обміну відбувалася досить скрупульозно. По-перше, їх одразу зустріли волонтери. Зустріли з харчами, речами, надали телефони для того, щоб вони могли подзвонити рідним. Одразу поцікавилися, які речі їм необхідні, що вони хочуть їсти та пити. Видали речі, починаючи від білизни й закінчуючи верхнім одягом, а також необхідні гігієнічні засоби», — розповідає Наталя.

Зараз Андрій та інші визволені з полону захисники проходять необхідні медичні обстеження. До уваги береться не тільки фізичний, але і психоемоційний стан людей. Спеціалісти контролюють кожну деталь. Наприклад, після недостатнього харчування в полоні до їхнього раціону поступово вводять нові продукти, аби не нашкодити здоров’ю.

З визволеними працюють психологи. Наталя підкреслює, що нарешті й цій області здоров’я військових надається належна увага, оскільки від цього залежить і фізична реабілітація.

«Я дуже вдячна за це, бо, відверто кажучи, я не знала, за що мені хапатися після його повернення. Я не знала, у якому стані він повернеться, що йому буде треба і не треба. А тут все надали, про нього попіклувалися.Тому я хочу подякувати не тільки за те, що мені повернули чоловіка і здійснили цей обмін, а ще й за те, що надали йому все необхідне», — каже Наталя.

Повернення до інформаційного простору

За ці 8 місяців з початку повномасштабного вторгнення Україна дуже змінилася. Змінилися й українці.

«Мій чоловік був приємно здивований, коли зайшов в YouTube і побачив, скільки в нас з’явилося українськомовного якісного продукту. Це стосується як музики, так і шоу, подкастів і так далі. Він тішиться, як дитина, коли чує, що більша частина людей перейшла на українську мову, перестала споживати російську культуру. Всі ці речі його дуже мотивують. Він сприймає це як особисту подяку і є розуміння, що він все зробив правильно», — каже Наталя.

Андрій поступово відновлює зв'язки з друзями, серед яких також багато військовослужбовців. Він поки ще багато чого не знає про те, що відбувалося в Україні, доки він був в полоні. Не знає про великі збори коштів на «народні Байрактари», купівлю супутника, і не бачив мемів, пов’язаних з цим.

«Те, що для нас було топ-темами колись, мені зараз йому потрібно пояснювати», — каже Наталя.

Підтримувати армію й говорити про цивільних

Повернення з полону частини українських захисників викликало різні реакції у суспільстві. До радощів, що принаймні частина з них вдома, хоч і дехто у важкому стані, домішується сум та переживання за тих, хто досі у пеклі. Тривають дискусії, чи впливає медійність на те, хто буде визволений з полону. Наталя вважає, що ні. Але водночас закликає не забувати про кожного, хто зараз утримується росією.

«Наше суспільство має радіти поверненню частини полонених. Але і боротися за тих, цивільних і військових, хто досі знаходиться в полоні, не забувати про них. І донатити на армію. Тому що повернуті хлопці отримують все необхідне. Але ми все ще у війні, все ще обстрілюють наші міста. Ми маємо свою подяку фінансами або волонтерством спрямувати на тих хлопців, хто знаходиться на нулі. І допомагати їм, щоб пришвидшити нашу перемогу. Бо чим швидше буде наша перемога, тим швидше ми побачимо всіх наших героїв», — зазначає дівчина.

Журналістам вона радить звертати більше уваги на цивільних, які також страждають і також потрапляють у полон через те, що намагалися допомогти іншим людям, як волонтери, або за те, що чинили опір окупації.

Щодо контактів журналістів з полоненими, вона нагадує, що у погоні за ексклюзивом медійники можуть нашкодити як визволеним, так і тим, хто досі у неволі.

«Спроби отримати два-три слова, докопатися до якихось жахливих деталей, ця гра наввипередки… Все це дуже неетично», — резюмує Наталя.

Точну кількість людей, що наразі знаходяться у російському полоні, назвати важко. Після обміну 215 полонених у вересні віцепрем'єрка України Ірина Верещук заявила, що мова йде про 2,5 тисячі, серед яких багато жінок і цивільних. Після того відбулося ще кілька обмінів. Але ми маємо боротися за кожного, хто ще знаходиться у полоні.

***